Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
для студентов ККР.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
18.07.2019
Размер:
433.15 Кб
Скачать

Охарактеризуйте основні теорії модернізації

У соціології під терміном модернізація розуміють перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального; перехід від стабільного суспільства, до суспільства, яке безперервно змінюється. Сучасне, розвинуте суспільство, згідно з теорією модернізації, творить таку економічну структуру, яка сприяє розвитку і використовує досягнення науки і техніки для підвищення продуктивності праці і заможності суспільства. З'являється сітка банків, доріг, комунікацій. Послаблюється роль релігійних і родових інститутів, на зміну традиціоналізму суспільного життя приходить раціоналізм. Модернізація змінює також психологію поведінки індивідів. У розвинутих країнах індивіди виявляють більшу підприємливість і наполегливість на шляху досягнення індивідуальних цілей і зазвичай ставлять перед собою далекосяжні цілі. Вони мають сильніше відчуття контролю над власним життям і більш розвинуту професійну етику. Мешканці традиційних суспільств — здебільшого фаталісти, які не вірять у можливість самостійно розпоряджатися власною долею, вони менш націлені на майбутнє і живуть нинішнім днем.

Теорії модернізації:

Теорія конвергенції. Починаючи з 50-х рр. XX ст., в соціології переважала точка зору (Уоят Ростоу, Деніель Лернер), що існує певна фундаментальна система цінностей, які повинні засвоїти суспільства для того, щоб подолати бар'єр традиційності і модернізуватися — тобто отримати здатність до динамічного розвитку, перебудови і пристосування до швидкозмінного світу. Фактично, йшлося про те, що досвід розвинутих західних держав є універсальним, а передумовою для економічного піднесення є політична демократизація. Країни, що розвиваються, таким чином, повинні безумовно сприйняти досвід розвинутих країн Заходу. Цю теорію поділяє і відомий польський соціолог Єжи Вятр. Наприкінці 80-х рр. XX ст., перебуваючи в еміграції у Відні, він, разом з іншими вченими зі соціалістичних країн, розробив концепцію змін соціальної організації суспільств радянського типу. Згідно з цією концепцією, існує три напрями розвитку таких суспільств: до крайнього тоталітаризму, до авторитаризму і в бік демократії. Однак третій варіант є мало ймовірним, оскільки йому на заваді стоятиме партійно-державний апарат, який при такому варіанті розвитку подій втратить владу. Відтак — суспільство радянського типу не може еволюціонувати у напрямку "демократичного, гуманного соціалізму" і його демократизація є неодмінно пов'язана із "дерадянизацією".

Теорія узалежнення. У 70-х рр. XX ст., після майже двадцятирічного панування теорії конвергенції, домінуючою стала теорія узалежнення. П засновником вважають Андре Франка. Він відкидав колишні уявлення про те, що напівфеодальні, відсталі суспільства країн Третього світу під впливом капіталізму поступово піднімаються до рівня розвинутих країн. Навпаки, капіталістичний світовий, ринок уже декілька століть як перетворив їх у частину світового капіталістичного господарства, свідомо обумовивши різницю у динаміці розвитку різних регіонів, що призводить до занепаду країн, що розвиваються. Розвинуті країни робили і роблять усе, щоб не допустити до модернізації країн Третього світу, потрактовуючи їх лише як сировинні придатки і вигідні ринки збуту. Країни Третього світу потрапляють у все більшу залежність: вони вже зайняли відведене їм місце у світовому розподілі праці, коштів на проведення структурних змін у них немає, а розвинуті країни не зацікавлені допомагати, щоб не примножувати кількість власних конкурентів. Варто зазначити, що ця теорія була особливо популярною серед учених-представників країн соціалістичного табору. Теорія глобального суспільства. Розширюючи перспективу, окреслену прихильниками теорії узалежнення, Іммануїл Валлерштайн доводить, що в 1750—1950 рр. відбувався процес становлення світової капіталістичної системи і поляризації світу. Ядро глобального співтовариства, яке склалося із країн-лідерів, використало вигоди свого становища і почало закріплювати за певними країнами місця у світовому розподілі праці. Використовуючи, таким чином, сировинні джерела і дешеву робочу силу менш розвинутих країн, країни-лідери швидко збагачувались, заганяючи країни Третього світу у все більшу економічну, політичну і соціокультурну залежність.До середини XX ст. розвинуті суспільства стабілізувалися, оскільки увесь "периферійний" світ виявився поділеним, втягнутим в світову систему виробництва й економічно прив'язаним до певних центрів. Хоча екстенсивний шлях розвитку світової системи завершився, але принцип залишився: сьогодні відбувається обмін знань на ресурси, інформації на енергію. Країни-лідери, використовуючи свою інтелектуальну та економічну перевагу, продають технології і вивозять капітал, а країни периферії продають сировину та людські ресурси.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.