Проаналізуйте партійні системи.

Політична партія (від лат. — частина, група) — це ідеологічна організація, яка об'єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає інтереси цієї спільноти і здійснює практичну роботу для їх задоволення. Партії з'явилися порівняно недавно, у XVIII ст., у часи боротьби буржуазії за обмеження влади монархів, коли ті, хто хотів набути владу і вплив у суспільстві, повинні були забезпечити собі певну підтримку мас. Законними формами, а також засобами вираження інтересів різних груп виборців, — і стали партії. Значну увагу в політичній соціології приділяють і вивченню партійних систем — політичних структур, що складаються із сукупності політичних партій різного типу з їх стійкими взаєминами між собою, з державою та іншими інститутами влади, характером та умовами діяльності. Одним із найпоширеніших підходів до типології партійних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем. Італійський політолог Джузеппє Сарторі запропонував у межах кожної із них виділити ще підвиди: однопартійна система (СРСР, Китай, Куба) — в країні існує тільки одна партія, всі інші — заборонені; гегемоністська система (країни колишнього соцтабору) — в країні існує декілька партій, але одна є панівною і її керівна і спрямовуюча роль закріплена законодавчо; система домінування однієї партії (Японія, Індія, Швеція в певні періоди їхньої історії) — в країні існує декілька політичних партій, одна з яких протягом тривалого періоду постійно перемагає на виборах і одноосібно формує уряд; двопартійна система (США, Канада, Великобританія) — відзначається домінуванням двох впливових партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції; система обмеженого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція) — в країні існує багато партій, але в парламенті та уряді представлені лише деякі з них, а позасистемна опозиція відсутня; система поляризованого плюралізму — передбачає наявність політичного центру, який формує уряд і двосторонньої деструктивної опозиції. Така система існувала у різні часи у Франції, де роль партійного центру виконували Французька соціалістична партія і Об'єднання на підтримку республіки, лівої опозиції — комуністи, а правої — неофашисти; а також в Італії; атомізована система (властива для багатьох посттоталітарних держав) характеризується наявністю багатьох малочислених партій

Назвіть основні структурні елементи культури.

Культура є складним феноменом, у якому можна виділити ряд елементів. Насамперед, культуру поділяють на: "духовну", або, як її ще називають "нематеріальну" (норми, цінності, зразки поведінки, вірування, мова та ін.) та "матеріальну" (знаряддя праці, архітектура, одяг, зброя тощо). Соціологія зосереджує свою увагу головним чином на вивченні нематеріальної культури — духовних цінностей суспільства, створених працею багатьох поколінь людей. Першим і найважливішим елементом нематеріальної культури є понятійно-логічний апарат, тобто знання, сформульовані у вигляді певних понять і уявлень, що зафіксовані в мові. Мова — головний засіб людського спілкування. Саме завдяки їй спільнота згуртовується, нагромаджує і передає культурні надбання, соціалізує своїх членів. Мова — фундамент культури. Адже тільки за її допомогою ми фіксуємо і передаємо знання, норми, моделі поведінки. Знання і переконання — це погляди людей стосовно того, яким є світ. Знання і переконання є важливою частиною нашого культурного спадку. Термін "знання" вживається щодо тих понять, які є результатом висновків, які походять з емпіричного досвіду (наприклад, Земля — кулеподібна; від нагрівання тіла розширюються; молекула води складається з атома кисню і двох атомів водню тощо). Переконання — це погляди, які не ґрунтуються на наукових фактах і не визнаються усіма як безумовно правдиві (наприклад, існують різні думки стосовно корисності або шкідливості для суспільства смертної кари, щодо того чи можна дозволяти аборти, чи існує життя після смерті тощо). Цінності — це предмети і явища, важливі для культури, духовного життя певного народу, суспільства, це загальновизнані переконання щодо цілей до яких соціальна спільнота (і кожен її член) повинні прагнути, якими вони керуються у своєму щоденному житті. Інакше кажучи, це абстрактні поняття (а не ситуативно-конкретні), які вказують на те, що суспільство вважає добрим, правильним і порядним. Вони не тільки фіксують певні переконання з приводу мети життя, але й визначають шляхи та засоби якими її можна реалізувати. Норми – у перекладі з лат. — правило, взірець. У Стародавньому Римі "нормою" називали тягарець на ниточці, за допомогою якого мулярі звіряли вертикальність стіни. Фактично, подібне значення це слово зберегло і в сучасній українській мові у більшості контекстів: це ніби своєрідний вимірювальний інструмент, який використовується для оцінювання "правильності" певного явища, його відповідності наперед заданому взірцю. Однією із найважливіших ознак соціальної норми є її імперативність (наказовість), яка виявляється у тому, що поведінка, яка не відповідає нормі, обов'язково викликає негативну реакцію в інших людей. У соціології під нормами розуміють засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закони.

Звичаї — традиційний тип поведінки, закріплений колективними звичками. Якщо звички є буденністю соціальної дійсності, то звичаї вказують на більш загальний її аспект. Звичаї — це схвалені суспільством масові взірці дій, які рекомендується виконувати. Одні звичаї мають стародавню історію, інші виникли і закріпилися порівняно недавно, але у всіх випадках ми розуміємо під ними усталений, стійкий порядок дій, поведінки людей. Моральні норми — сукупність культурних норм, які отримали ідейне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості тощо. Mores — в Стародавньому Римі так називали найбільш шановані, священні звичаї. Закони — це нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади в установленому конституцією порядку. Вони є вищим різновидом соціальних і культурних норм і вимагають безумовного підпорядкування. Розрізняють два види законів: звичаєве право, яке становить сукупність "неписаних" правил поведінки і переважає У до індустріальному суспільстві та юридичні закони, закріплені конституцією.