14. Українські землі в складі Литовської держави у XV - 1-й пол. XVI ст.

Після смерті Вітовта у жовтні 1430 р.. його наступником став молодший брат Ягайла Свидригайло Ольгердович сіверський князь. Він знову повів боротьбу проти посилення Польщі за незалежність великого князівства Литовського. У своїй політиці спирався на українську знать, що зумовило невдоволення литовських феодалів-католиків.

В межах Великого князівства Литовського існувало дві держави - Литва (Сигізмунд) та "Велике князівство Руське" (Свидригайло). Вирішальна битва між руськими та польсько-литовськими військами відбувалася у 1435 р. під Вількомером. Війська Свидригайла були розбиті, а сам він втік, зрікшись титулу князя "Великого князівства Руського". Однак перманентна війна тривала до 1440 р. в якій загинув Сигізмунд.

Великим князем Литовським було обрано Казимира (сина Ягайла). який став королем Польщі. Казимир, бажаючи забезпечити внутрішній спокій, визнав за Свидригайлом номінальний по життєвий титул Великого князя і можливість володіти відновленим Волинським князівством. Казимир мусив визнати і відновлення удільності київського князівства, до влади в якому повернулися династія Олельковичів. Але з часом намагання Казимира ліквідувати автономію руських князівств увінчалася успіхом. Скориставшись смертю Свидригайла та Семена Олельковича. він ліквідував Волинське у 1452 р. та Київське у 1471 р. князівства. На українські землі поширюються воєводський устрій. Після смерті Казимира у 1492 р. воєнна активність Москви зростає і російські війська почали наступ на Смоленську та Чернігово-Сіверську землі. В результаті війни з Литвою 1500-1503 рр. Москва закріпила за собою всю Чернігово-Сіверщину не відмовившись однак від просування в руські землі. Ці воєнні дії активізували визвольний рух в українських землях (Михайло Глинський). Але цей рух зазнав поразки, так як була відсутня обіцяна допомога з боку кримського хана та московського князя, а також відсутність допомоги українських князів та бояр, які вже адаптувались в системі великого князівства Литовського, вони не бажали ризикувати заради ідеї утворення київської держави.

15. Люблінська унія та її наслідки.

1520 р. - Московія захоплює чернігівські, стародубські (брянська обл.) землі. 1562-1570 р. - війна з Московією. Литовці не можуть протистояти зовнішнім ворогам, починають шукати компроміси і звертаються до поляків за допомогою. На поч. 1569 р. у Польщі скликається сейм у м. Люблені. Головне питання - об'єднання Литви з Польщею, але не згодні з цим литовська і українська шляхта. Липень 1569 р. - знову сейм. Підписується люблінська унія: Польща і Литва об'єднуються. з єдиним виборним королем, з єдиною валютою, утворюється держава Річ Посполита. Всі українські землі відходять до Польщі (Литва - автономія).

Причини унії: велике князівство Литовське поступово занепадало, внаслідок Лівонської війни з Московії (1558-1583 рр.). Воно опинилося на межі воєнної катастрофи і змушено було піти на поступки Польщі, яка настирливо добивалася приєднання Литви. Наслідки:

українські землі на відміну від литовських не забезпечили себе окремий статус у політичній, соціально-правовій системі нової держави.

на українську територію поширювалися через Польщу нові форми соціального та правового життя, у тому числі: принципи корпоративної організації суспільства, шляхетської демократії, місцевого самоврядування, суспільна верхівка зазнала відчутного впливу католицизму та польської духовної культури, наслідком чого стала стрімка полонізація української шляхти.

втягнення України до міжнародної системи економічного життя призвело до остаточного закріпачення селян, постійного зростання експлуатації від невільного населення, зосередження торгівлі в руках шляхти (поляки утворили власні господарства - фільваркові, під які відводилися найкращі землі, і які розвивались за рахунок панщини, ця система зменшила селянські наділи, призвело до збільшення панщини).

православним українцям заборонялося займати вищі державні посади, у містах православні українці усувалися від участі в самоуправлінні. Українські ремісники і купці опинилися в менш вигідних для них умовах (стягувались більші податки, заборона займатися певними видами ремесел, обмежувалась торгівля), в установах панувала тільки польська мова та латинь, як мова освіти, судочинства і діловодства.