Зміст
Вступ…………………………………………………………………………3
Податок та його сутність …………………………………………..7
Загальнодержавні податкові платежі та їх види………..………8
Проблеми і перспективи податкової системи України……….11
Способи сплати податкових платежів та їх характеристика...12
Висновок……………………………………………………………………15
Використана література…………………………………………………20
Вступ
Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї держави. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.
Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.
З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.
З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право — це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.
За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.
Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.
В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).
Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи — з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.[1]
За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків.[2] Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії — чотири податки, у Сингапурі — п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії — вісім податків. У США — 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік.[3]
Податкову систему України можна представити у вигляді трьох основних підсистем:
підсистема оподаткування юридичних осіб
підсистема оподаткування фізичних осіб
збори в державні цільові фонди
Усі ці підсистеми знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, їх складають одні структурні елементи: прямі податки, непрямі податки, а також інші податки і збори.
Податок та його сутність
Податкова система уявляє з себе сукупність податків, що стягуються в державі, форми та методи їх побудови, методи розрахунку податків та податковий контроль.
З іншого боку податкова система - це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми, методи і терміни стягнення податків і платежів, які носять податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій. Вона ґрунтується на принципах гласності; загальності; обов’язковості; соціальної справедливості; фіскальної та економічної ефективності.
Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну діяльність господарюючих суб’єктів, стимулюючи економічну і інвестиційну активність.
Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнення державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Збільшення маси або напрямів оподаткування призводить до зростання цін, або через скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового стану господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.
Іноді підприємства штучно утримують низькі ціни на свою продукцію з метою зниження абсолютної маси податків, - з одного боку; а з іншого - шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за посередництва тіньових комерційних структур. В кінцевому підсумку спрацьовує ринковий механізм - споживач сплачує за продукт ринкову ціну. У той же час для держави стає безглуздим збільшення податків, оскільки основна маса прибутку привласнюється виробником і посередниками безконтрольно.
Система оподаткування в Україні уявляє з себе сукупність податків, зборів-платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів. що стягуються у визначеному порядку.
Сьогоднішній стан системи оподаткування в Україні можна охарактеризувати як процес створення основ. За відносно короткий термін було здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформовано саму податкову систему . але оскільки ця система базується на системі доходів бюджету, заснованій на принципах значної централізації, на сучасному етапі гостро постає питання наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.
2. Загальнодержавні податкові платежі та їх види
Податки є формою фінансових відносин між державою і членами суспільства з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.
Податки і збори - це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.
В залежності від різних ознак податки поділяються на такі групи:
· за об’єктом оподаткування - на прямі та непрямі;
· за органом, що здійснює стягнення та розпорядження податком - на загальнодержавні та місцеві;
· за порядком використання - на загальні та спеціальні.
Прямі податки встановлюються на дохід та майно фізичних та юридичних осіб, що сплачують податки.
До непрямих належать податки на товари та послуги, сплата яких передбачена в ціні товару або які включені в тариф. Власник товару при їх реалізації перераховує до бюджету отримані податкові суми.
Прямі податки поділяються на податки на доходи та податки на власність. В нашій країні до цього виду податків належать: прибутковий податок з громадян; податок на прибуток юридичних осіб; податок на доходи від банківської діяльності; податок на землю; лісовий податок тощо.
До непрямих податків належать податок на додану вартість; акцизний збір; митні збори тощо.
Компетенції органів влади в сфері податкового регулювання розподіляються в різних країнах в залежності від типу господарювання, федеративного устрою, особливостей територіально-адміністративного розподілу.
В Україні стягуються:
· загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі);
· місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).
До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’язкові платежі):
1)податок на додану вартість;
2)акцизний збір;
3)податок на прибуток підприємств;
4)податок на доходи фізичних осіб;
5)мито;
6)державне мито;
7)податок на нерухоме майно (нерухомість);
8)плата (податок) за землю;
9)рентні платежі;
10)податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
11)податок на промисел;
12)збір за геологорозвідувальні роботи, що здійснюються за рахунок державного бюджету;
13)збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14)збір за забруднення навколишнього природного середовища;
15)збір на обов’язкове соціальне страхування за тимчасовою непрацездатністю;
16)збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;
17)збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
18)збір до Державного інноваційного фонду;
19)плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються ВРУ і стягуються на всій території України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) до Державного Бюджету України, Державного бюджету АРК, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається відповідно до законів України.
До місцевих податків належать:
1) податок з реклами;
2) комунальний податок.
До місцевих зборів (обов’язкові платежі) належать:
1) готельний збір;
2) збір на паркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) курортний збір;
6) збір за участь у бігах на іподромі;
7) збір за виграш у бігах на іподромі;
8) збір з осіб, що беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;
9) збір за право використання місцевої символіки;
10) збір за право проведення кіно- і телезйомок;
11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
12) збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;
13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг;
14) збір з власників собак.
Відповідно до нового Закону України «Про систему оподаткування» важливі зміни зачепили ст.14 «Загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі)». Так податок на нерухоме майно в новій редакції Закону об’єднав два податки із старої редакції - податок на майно підприємств і податок на нерухоме майно громадян.
Із переліку загальнодержавних податків і зборів (обов’язкові платежі) виключені: відрахування і збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; внески до фонду зайнятості. В той же час, до обов’язкових платежів зараховані: 1) збір до Державного інноваційного фонду; 2) плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
Тепер обов’язковими платежами місцевих податків і зборів є:
1) комунальний податок;
2) збір на паркування автотранспорту;
3) ринковий збір;
4) збір за видачу ордера на квартиру;
5) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг;
6) збір з власників собак.