- •1. Первісний лад. Трипільська культура. Виникнення великих племінних союзів у епоху раннього залізного віку.
- •2. Залізний вік. Грецькі міста держави у Причорномор'ї. (Люда)
- •3. Східні слов'яни у давнину.
- •4. Виникнення держави у східних слов'ян.
- •5. Зміцнення Київської держави у X ст.
- •Ярослав Мудрий
- •7. Прийняття християнства на Русі: причини і історичне значення.
- •8. Феодальна роздробленість Русі.
- •9. Галицько-Волинська держава.
- •10. Боротьба русі проти монголо-татарських завойовників.
- •11. Історичне значення Київської Русі
- •12.Захоплення Литвою і Польщею українських земель. Політика Гедиміна і Ольгерда.
- •14. Українські землі в складі Литовської держави у XV - 1-й пол. XVI ст.
- •15. Люблінська унія та її наслідки.
- •16. Брестська унія, її історичне значення.
- •17. Виникнення українського козацтва, Запорозька Січ. Реєстрове і нереєстрове козацтво.
- •18. Козацькі повстання 90-х років XVI ст.
- •19. Україна в 1-й половині XIII ст. Петро Сагайдачний.
- •20. Українська національна революція XVII ст. Причини, характер, рушійні сили, проблеми її типології та хронологічних меж.
- •21. Бойові дії 1618-1652 рр. Зборівський та Білоцерківський договори.
- •22. Формування української держави. Соціальні відносини. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •23. Переяславська рада. Березневі статті. Історичне значення союзу з Москвою.
- •24. Бойові дії та зовнішня політика б. Хмельницького у 1653-1657 рр.
- •26. Гетьманування і. Виговського. Гадяцький договір.
- •27. Гетьманування ю. Хмельницького. Події України.
- •28. П. Тетеря. І. Брюховецький. Андрусівське перемир'я.
- •29. Гетьманування п. Дорошенка. Внутрішня і зовнішня політика.
- •30. Причини поразки та історичне значення української національної революції хуіі ст.
- •31. Соціально-економічний розвиток України в кінці XIII - у хуііі ст.
- •32. Гетьманування Мазепи: внутрішня і зовнішня політика.
- •33.Останні гетьмани. Ліквідація української державності.
- •34. Україна у Північній війні.
- •35. Соціально-економічний розвиток України у XIX ст. Реформи у Російській імперії.
- •Фінансова реформа
- •36. Громадські, національні та революційні рухи в Україні XIX ст. Декабристи.
- •37.Соціально-економічний розвиток Західної України у XIX ст.
- •38. Громадсько-політичне життя Західної України у XIX ст.
- •40. України в роки 1-ої світової війни.
- •41. Політична ситуація в Україні після Лютневої революції 1917р.
- •52. Обставини та історичне значення проголошення сполуки унРта зунр 22 січня 1919р.
- •53. Політика "воєнного комунізму" в Україні: причини, суть, наслідки.
- •55. Нова економічна політика па Україні, її результати.
- •56. Україна і створення Союзу рср.
- •57. Політика "українізації" в 20-тіроки: причини, суть, значення.
- •58. Альтернативи "соціалістичного будівництва" в срср. "Великий перелом" 1929р.: причини, суть, наслідки.
- •61. Суспільно-політичне життя України в кінці 20-х - 30-х рр.
- •62. Політика більшовиків щодо релігії та церкви V 20-30-ті рр.
- •63. Початок другої світової війни, її причини і характер. Українське питання напередодні та на початку другої світової війни.
- •64. Радянсько-німецький пакт про ненапад 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього, їх зміст та вплив на подальший розвиток подій у світі
- •65. Входження Західної України, Північної Буковини до складу срср. Політика сталінського уряду па західноукраїнських землях.
- •70. Уроки 11-ої світової війни.
- •71. Політично-ідеологічна реакцій а кіпці 19-іо-х років - па початку 50-х рр. "Радяні'Іацін " Західної України.
- •72. Суперечливий характер хрущовськихреформ. "Відлига".
- •73. Громадсько-політичне життя в умовах зміцнений авторитарно-бюрократичної системи (іі пол. 60-х – і пол. 80-х рр.).
- •75. Об'єктивна зумовленість та суть перебудовчих процесів к Україні в 2-й пол. 80-х рр.
- •79. Закон Української рср "Про мову" - Його реалізація та значення.
- •80. Проблеми економічного розвитку України на сучасному етапі
- •81. Політичне життя України на сучасному етапі Політичні партії та громадсько-політичні організації України. Основні функції партій
- •82. Україна на міжнародній арені, (див. 86)
- •8З. Здобутки й проблеми сучасної України у сфері науки і освіти.
- •84. Представте та аргументуйте власну "програму" виходу України з економічної кризи.
- •85. Прийняття конституції України. Ії структура та головні положення.
- •86. Характер та тенденції міжнародних відносин в сучасній Україні. Міжнародне визнання незалежності України
- •88. Взаємовідносини маїс державою і церквою. Сучасна релігійна обстановка в Україні
- •89. Державна символіка України. К історичне походження.
52. Обставини та історичне значення проголошення сполуки унРта зунр 22 січня 1919р.
Значні зусилля ЗУНР були спрямовані на об'єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві був проголошений акт злуки ЗУНР та УНР, але його не було реалізовано - як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між їх урядами щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни. Петрушевич 4 грудня 1919 р. розірвав акт злуки.
53. Політика "воєнного комунізму" в Україні: причини, суть, наслідки.
Протягом зими - весни 1919 р, більшовики повторно захопили владу в Україні. Політичні заходи більшовиків почалися зі зміни назви держави: УНР - було перейменовано на Соціалістичну Радянську Республіку.
Для зміцнення влади більшовиків на місцях були створені надзвичайні органи влади - ревкоми (революційні комітети) і військревкоми (військові революційні комітети). У сільській місцевості опорою більшовиків були комнезами (комітети незаможників). Надзвичайні органи влада контролювали діяльність рад і впливали на неї, бо більшості у радах більшовик» поки не мали.
У березні 1919 р. було прийнято першу радянську Конституцію України. Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами - Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).
Процес радянізації в Україні мав такі риси:
1) здійснювався за принципами радянської Росії і під її керівництвом;
2) відрізнявся суворою централізацією;
3) провідниками цієї політики були чиновники неукраїнського походження, внаслідок чого радянізація мала антинаціональний характер.
Суть політичного курсу більшовиків полягала в насильницькому ламанні існуючої економічної системи України. Застосування заходів входило до компетенції Української Ради Народного господарства (УРНГ). що цілком залежала від Вищої Ради Народного господарства Росії.
Соціально-політичний курс більшовиків в Україні у 1919р. називався «воєнний комунізм». Його риси:
1) скасування товарно-грошових відносин і заміна їх прямим товарообміном, запровадження карткової системи на продукти харчування, зрівняльна система оплати праці:
2) націоналізація промисловості, державний контроль над виробництвом. Націоналізація землі: вся земля в державі належить державі;
3) мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота за трудоднями);
4) запровадження продрозкладки на селі — системи заготівлі сільськогосподарських продуктів; продрозкладка. яку здійснювали продзагони й комнезами, передбачала обов'язкове здавання селянами державі за твердими цінами всіх надлишків сільгосппродукції норма особистого споживання визначалася державою; розпочалася колективізація сільського господарства (артілі, комуни, ТОЗи);
5) різке обмежений суверенітету України: КП(б)У - складова частина РКП(б). керівництво профспілками й громадськими організаціями здійснювалося з Москви:
6) утворення в червні 1919 р. військово-політичного союзу радянських республік з метою централізованого керівництва господарством, фінансами і створення єдиного військового командування.
«Червоний терор», який проводила Всеукраїнська Надзвичайна Комісія (ВУНК), був головним методом здійснення політики «воєнного комунізму».
Висновок. Політичний курс більшовиків у 1919-1920 рр. в Україні був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору.
54. Військові дії в Україні у 1920р.
21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Лсвицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський з мстою створення єдиного антибільшовицького фронту підписали політичну та торговсльно-скономічну конвенції. До цього кроку главу польського уряду Ю. Пілсудського підштовхнуло бажання зняти бодай тимчасово проблему польсько-українського протистояння, спробувати відновити Польщу "від моря до моря", сконцентрувати увагу та зусилля польського населення на вирішенні зовнішніх проблем і цим загасити наростаючу соціальну напругу в державі. Свої аргументи на користь укладення угоди були і у С. Петлюри: перехід УГА на бік А. Дснікіна суттєво ослабив українське військо, продовження боротьби за відновлення в Україні влади УНР вимагало значних запасів зброї, боєприпасів, амуніції та бодай тимчасових союзників; союз з Польщею відкривав перспективи співпраці з Антантою.
Підписані документи стосувалися широкого кола питань:
- Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С. Петлюрою як верховну владу в державі.
- польський уряд зобов'язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України:
- українському населенню у Польщі, як і польському — в Україні гарантувалися національно-культурні права:
- УНР офіційно погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель (під польським контролем залишалися Галичина, Західна Волинь, частина Полісся. Лемківщини і Холмщина).
24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об'єднанні сил для боротьби з більшовиками (Польща мусила забезпечити петлюрівців озброєнням та боєприпасами, а УНР польські формування — продовольством, фуражем тощо).
У своїй сукупності політична, торговельно-економічна та військова конвенції й утворили Варшавський договір, який фактично став трампліном для початку радянсько-польської війни. Вже 25 квітня 1920 р. об'єднані польсько-українські військові формування (20 тис. польських і 15 тис. українських воїнів) перейшли Збруч і почали активні бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага у силах принесли успіх. Тільки протягом першого тижня боїв було здобуто Житомир, Бердичів, Козятин. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Проте навіть у ході цієї переможної воєнної кампанії збройним формуванням Пілсудського та Петлюри не вдалося реалізувати своїх планів. На одеському напрямку вони не змогли вийти до Чорного моря. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород - Бориспіль. Не виправдалися сподівання на вибух масового антибільшовицького повстання у тилу Червоної армії.
Оговтавшись від несподіваного удару, Червона армія перегрупувала сили, сконцентрувала їх на вирішальних напрямках, крім того, оголошена мобілізація дала значну кількість бійців, а передислокація на польський фронт 1-ї Кінної армії та 25-ї Чапаєвської дивізій - ударну силу. Зміцнивши свої позиції, більшовики вже 14 травня розпочали контрнаступ. 26 травня Південно-Західний фронт (40 тис. бійців) розпочав Київську наступальну операцію, внаслідок якої було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Зусиллями Західного фронту було відновлено радянську владу в Білорусії, що відкривало дорогу на Варшаву.
Поступово польсько-радянська війна для більшовиків з оборонної перетворювалася на наступальну, більше того, взяття Львова та Варшави давало змогу принести на штиках червоногвардійців революційну іскру в Європу і розпочати омріяну "світову революцію". Перспективу такого розвитку подій розуміли не лише в Польщі, а й у країнах Антанти. Тому коли польський уряд звернувся по допомогу до міжнародної конференції країн Антанти, що проходила у бельгійському містечку Спа, західні держави негайно відреагували. Компромісний варіант розв'язання польсько-радянського конфлікту базувався на визнанні протидіючими сторонами так званої "лінії Кер:юна" (визначений ще у грудні 1919 р. Найвищою радою держав Антанти, східний кордон Польської держави залишав під контролем Варшави значну частину українських етнічних територій — Посяння, Підляшшя, Холмщину та Лемківщину). Зрозуміло, що Польська держава, перебуваючи у критичній ситуації, охоче визнала "лінію Керзона", проте пропозиції Антанти не зупинили революційного пориву радянських військ.
Мріючи про світову революцію, Раднарком знову намагається використати модель "троянського коня", апробовану в Україні, — один за одним виникають маріонеткові радянські уряди — польський Тимчасовий революційний комітет на чолі з Ф. Дзержинським та Галицький революційний комітет, лідером якого було призначено В. Затонського. Наступ на польському фронті продовжувався, але проблеми у радянських військ наростали: відрив від тилів, швидкі темпи просування та значні втрати знесилили Червону армію; перехід польського кордону викликав протидію місцевого населення, розгортання національно-визвольного польського руху в тилу; посилився розрив між Південно-Західним та Західним фронтами, керівництво яких до того ж мало різні погляди на подальшу стратегію війни: підтримана Францією. Польща швидко провела мобілізацію та знову отримала перевагу воєнних сил.
Неузгоджені дії Південно-Західного та Західного фронтів призвели до того, що ні Львова, ні Варшави взяти не вдалося. Створивши шестикратну перевагу на напрямку головного удару, польські війська перейшли у наступ. Лише ціною значних втрат Червона армія стабілізувала фронт на лінії Коростень -- Житомир — Бердичів. Ситуація склалася патова: ні у польської, ні у радянської сторони не було вже сил для нанесення вирішального удару. За цих обставин у жовтні 1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир'я, яке примусило 35-тисячне військо УНР вести боротьбу самостійно без найменших шансів на успіх. 18 березня 1921 р. між протидіючими сторонами було укладено Ризький мирний договір, суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя. Холмтцини, Західної Волині та Західного Полісся.
Після того як у листопаді 1920 р ціною величезних втр;Іт радянські війська вибили Врангсля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, фомадянська війна в Україні фактично завершилася.
Отже, укладена Польщею та УНР Варшавська угода не досягла своєї мсти і не дала змоги реалізувати плани ні Ю Пілсудському. ні С. Петлюрі. Не виправдали себе розрахунки на слабкість Червоної армії, критичність ситуації в радянській державі, на допомогу Антанти та на вибух антибільшовицького повстання тощо. Відповіддю на швидкий наступ польсько-українського війська став потужний контрнаступ більшовицьких сил. Водночас були прорахунки і радянської сторони, її сподівання на спадах революції у Німеччині, розгортання світової революції, пролетарську солідарність та широку підтримку більшовицької політики трудящими світ)1 зазнали краху.
Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних сил та болючий територіальний розкол українських земель.