64. Радянсько-німецький пакт про ненапад 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього, їх зміст та вплив на подальший розвиток подій у світі

Пакт "Молотова-Ріббентропа"

23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький Договір про ненапад на 10 років (пакт "Молотова-Ріббентропа") . До договору додавався секретний протокол про розмежування сфер впливу сторін в Свропі. Секретний протокол, існування якого радянське керівництво протягом півстоліття заперечувало, давав можливість Сталіну збільшити територію СРСР майже до кордонів Російської імперії 1913 р. Німеччина давала згоду на приєднання до Радянського Союзу Фінляндії, Естонії, Латвії, Західної Білорусі. Західної Волині та Східної Галичини. В свою чергу. Німеччина отримала повну свободу дій у Європі і забезпечила собі поставки з Радянського Союзу воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.

Початок другої світової війни

Пакт "Молотова-Ріббентропа" перетворив СРСР на фактичного союзника фашистської Німеччини І розв'язав руки Гітлеру в його агресії у Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це був початок другої світової війни.

65. Входження Західної України, Північної Буковини до складу срср. Політика сталінського уряду па західноукраїнських землях.

28 вересня 1939 р. був підписаний радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. Згідно з домовленістю, кордон пройшов по так званій "лінії Керзона". Переважна більшість території Західної України увійшла у межі СРСР. Проте. бажаючи домогтися контролю над Литвою, Сталін не наполягав на приєднанні до УРСР Лсмківщини. Посяння. Холмщини і Підляшшя. Тому ці українські етнічні території (майже 16 тис. км² з 1,2 млн. населення) опинилися під німецькою окупацією. Та Сталін був задоволений, про що свідчить його "тріумфальний" підпис (довжиною 58 сантиметрів) на карті-додатку до тексту протоколу.

Радянсько-німецьке співробітництво, розпочате договором про ненапад, Гітлер дуже влучно назвав "шлюбом за розрахунком". Є серйозні підстави вважати, що таким воно було і для радянського керівництва, оскільки принципові моменти процесу "збирання" українських земель під крило СРСР вирішувалися саме на німецько-радянській дипломатичній кухні. 23 червня 1940 р., на другий день після офіційної капітуляції Франції і підписання перемир'я у Комп'єні, Молотов у зверненні до німецької сторони зазначив, що "вирішення бессарабського питання не терпить більше зволікань", піднімав він також питання і про Буковину.

Серйозність намірів радянського керівництва була підтверджена 26 червня 1940 р. заявою до уряд)' Румунії про необхідність мирного вирішення питання про повернення Радянському Союзу Бессарабії. а також про передачу йому Північної Буковини, населеної переважно українцями. Вимога передачі цієї території СРСР обґрунтовувалася також тим. що

ще у листопаді 1918 р. народне віче Буковини, прийняло рішення щодо вочч'єднання ч Радянською Україною.

Німеччина, побоюючись того, що у рачі виникнення радянсько-румунського збройного конфлікту вона може позбутися румунських поставок продовольства. (|)уражу і особливо нафти, порадила уряд\ Румунії піти на поступку. При цьому Берлін чапсвнив. що ця "поступка" буде мати тимчасовий характер (як скачав Гітлср. "Віддайте, я скоро поверну!") і що Німеччина допоможе не тільки повернути втрачену територію, а й -«воювати нові.

28 червня 1940 р. румунський уряд чаявив про свою чгоду передати Радянському Соючу Бсссарабію і Північну Буковину. І вже 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР вирішила включити Північну Буковину і Південну Бсссарабію до складу УРСР. а ч решти Бессарабії і колишньої Молдавської Автономної РСР 15 серпня 1940 р створено Молдавську РСР.

Ще раніше. 1939 р. рішення Установчих Народних чборів Західної України про вочч'сднання Західної України ч УРСР було чатвсрджсне Верховними Радами СРСР (1 листопада) і УРСР (14 листопада). Завдяки цьому населення України чбільшилося на 8809 тис. осіб і на середину 1941 р становило 41 657 тис., а територія рочширилася до 565 тис. км~. Процес консолідації української нації вступав у чавсршальний етап.

Бсчпсрсчно, що процес, чавдяки якому чахідноукраїнські чсмлі опинилися у складі УРСР не одномірний, а навпаки -багатоплановий. При його рочгляді та аналічі слід мати на увачі той факт, що хоча було чдійснсно етнічне вочч'єднання і чахідноукраїнські чемлі формально увійшли до складу УРСР. фактично на практиці відбулася інкорпорація, тобто "входження до складу" СРСР. Передування рішення Верховної Ради Радянського Соючу про вочч'єднання аналогічному рішенню Верховної Ради України підтверджує цю думку. Модель суспільно-скономічних перетворень у новостворсних ча.хідних областях України була майже однаковою, її суттю була активна радянізація. В цілому чміни. що відбувалися, мали суперечливий характер. З одного боку, експропріація маєтків польських чемлевласників. псрсрочподіл їхньої чсмлі між українськими селянами: українічація системи народної освіти, державних установ, судочинства; поліпшення медичного обслуговування, особливо на селі; націоналічація промислових підприємств; ліквідація бсчробіття та ін 3 іншого - руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеної місцевою українською інтелігенцією (перестали функціонувати всі колишні українські партії, а також культурні установи, чокрема. "Просвіта". Наукове товариство імені Шевченка тощо); насильницька колективізація; антицерковні акції; репресії проти так званих "буржуачних спеціалістів"; масові депортації населення (із Західної України і Західної Білорусії було депортовано 318 тис. сімей, що становило майже 10% населення).

Однак, попри всю неоднозначність та суперечливість політики сталінського режиму в західноукраїнських чемлях. більшість істориків дійшли висновку, що возз'єднання українців у межах однієї державної структури вперше за багато століть було надзвичайно визначною подією, важливим кроком у розв'язанні українського питання.

Між тим "медовий місяць" радянсько-німецького "шлюбу за розрахунком" підходив до кінця. 18 грудня 1940 р. Птлер підписує директиву № 21 (план "Барбаросса") — план нападу на СРСР, основна ідея якого була висловлена ще п'ятнадцять років тому у "Майн кампф": "Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені їй окраїнні держави... Ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації..."

Отже, наприкінці 30-х — на початку 40-х років було здійснено етнічне возз'єднання і західноукраїнські землі формально увійшли до складу УРСР, фактично ж на практиці відбулася інкорпорація цих територій, тобто їх "входження" до складу СРСР. Об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій, незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в західноукраїнських землях, було визначною подією. важливим кроком у розв'язанні українського питання.

66. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої радянських військ на Україні.

У 1940-1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу І. згідно з "планом Барбаросса", розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів поступала до Сталіна. Але. замість відповідних заходів по приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало "чутки" про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору. Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків. 21 червня 1941 р. на повідомлення радянського військового аташе у Франції генерала Суслопарова про те. що війна розпочнеться 22 червня. Сталін написав: "Довідайтесь, хто автор цієї' провокації, і покарайте його".

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз, її союзниками виступили Фінляндія. Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.

Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР друга світова війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

План "Барбаросса" передбачав "бліц-кріг" - блискавичну війну: протягом 2-2.5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному - на Ленінград. центральному - на Москву, південному - на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.

Погляд:

“Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тіш самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але й розв'яжемо усі проблеми, які стоять перед Німеччиною…” - А.Гітлер

За планом "Ост" німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій "Південь" на чолі з фельдмаршалом Рупдштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. ЗО червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.

Н;І північному напрямку німецькі пінська просунулись углиб радянської території н;І 500 км . н;І центральному напрямку - на 600 км Червона армія '«І перші три тижні війни втратила 850 тис чоловік (у 10 рачів більше, ніж Німеччина). 3.5 тис літаків. 6 тис. ґанків

Початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Соючу.

Причини порачок радянських військ:

Історичні реалії свідчать про тс. що напередодні нападу Німеччини радянський соку, володів об'єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-скономічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і "малою кров'ю". Причини тяжких порачок у 1941 р. криються не в слабкості СРСР. а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

- прорахунки радянського керівництво в оцінці воснно-політіїчної ситуації, переоцінка люченая ра<)янсько-ІІімицьких договорів, прорахунки v визначенні строків нападу Німеччини на І'адянськин ( 'оюз;

- неукомплектоваиість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі і яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20% командного складу Червоної армії). /Іоні командири були погано підготовлені, не­компетентні. На початку 19-11 р. лише 7% командного складу мали вищу освіту. 1'ішлер, обізнаний 'її станом Червоної армії, глузливо називав її "глиняним колосом без голови ";

- незавершеність заходів по зміцненню західних кор<)онів, немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини):

- Німеччина, яка завоювала більшу частину Скропи, за воснно-економічним потенціалом значно перевершувала Радянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в .живій силі І техніці. Так, армія Німеччини і її союзників, що виступила проти СРСР, налічувала 5,5 мли. солдат і офіцерів, у той час як радянські війська -2,9 мли.

Оборонні бої літа-осені 1941 р.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала ч 7 липня по 26 вересня 1941 р І відволікала значні сили ворога. Проте, німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування чахисників Києва: в полон по­трапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було чнищсно командування Південно-Західного фронту. Причиною трагедії спіли прорахунки вищого військового командування, чокрема те. що Сталін не давав чгоди на відведення військ ч-під Києва

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р. ) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (ЗО жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р.) Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій "Південь" окупували майже всю Україну. Однак, ціною величезних .жертв, героїчного опору народу план "блискавичної війни" був зірваний. Сталінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед чагибеллю. мусила тепер рятувати її.

- 22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С. Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

- 29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила план оборони і евакуації;

- ЗО червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, що об'єднав у своїх руках усю державну, господар­ську і воєнну владу в країні;

- розпочато формування дивізій народного ополчення, винищувапьних батальйонів, мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд;

- почалася перебудова економіки на воєнний лад.

Гасло "Все для фронту, все для перемоги!", що з'явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.

В умовах военно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна №270 від 16 серпня 1941 р. і №227 від 28 липня 19,42 р. "Ні кроку назад", які нерідко прирікали на загибель цілі з'єднання.

Остаточна окупація України

Після розгрому Південно-Західного фронту ворог кинув основні сили на Москву, де з ЗО вересня по 5 грудня йшли важкі оборонні бої. 5-6 грудня радянські війська перейшли в контрнаступ, розгромивши німців і відкинувши їх на захід на 100-250 км. Перемога під Москвою остаточно поховала гітлерівський план "бліцкрігу". рочвіяла міф про непереможність вермахту.

Успіх під Москвою всупереч пропозиціям військових радників Сталін вирішив використати для розвитку загального наступу. Він дав вказівку про проведення багатьох часткових і розрізнених наступальних операцій. Погано продумані і слабо забезпечені у матеріально-технічному відношенні, всі вони були невдалими. Трагічні наслідки мала наступальна операція під Харковом військ Південно-Західного фронту на чолі з С. Тимошепком і М.Хрущовим у травні 1942 р.: загинуло три армії, у полон потрапило 240 тис. солдатів і офіцерів. Трагічно завершилася і спроба розгромити гітлерівців у Криму. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони Севастополь захопили німецькі війська.

Поразки в Україні різко змінили воєнно-стратегічну ситуацію, ініціатива знову перейшла до рук ворога. У червні 1942 р. німецькі війська великими танковими з'єднаннями за підтримки авіації почали навальний наступ на воронезькому напрямку. Наслідком цього був прорив фронту вглиб на 200-400 км протяжністю 600-650 км. 22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.

67. Рух Опору в тилу фашистських військ. Радянські партизани і підпііьники. Політика ОУН. Створення і діяльність

УПА.

В українському антифашистському русі Опору існувало дві течії: радянський рух Опору (партичани і підпільники) та національно-визвольний рух опору па чолі з ОУН

Радянський рух опору прагнув до відновлення статусу України в складі СРСР. Наприкінці 1942 р. в Україні діяло 800 партизанських загонів, їх дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Виникли великі партизанські загони і з'єднання на чолі з С. Ковпаком, М.Попудренком, О. Сабуровім, О.Федороаим, І.Боровиком,

ІІ.ІІершигороІо, М.ІІаумоним та іншими Формами боротьби партизан були:

- диверсії на комунікаціях ворога, знищення ліній чв'ячку. доріг, мостів:

- розгром ворожих штабів:

- диверсії на залізницях. Влітку 1943р. розгорнулася операція "рсіїкіїаа аійна ":

- рейди в тил ворога (найбільш відомий Карпатський рсік) ('. Коапака).

В Україні діяло 23 підпільних обкоми КП(б)У. 9 підпільних обкомів комсомол), які організовували диверсії, чдійснювали розвідувальні операції.

Загальна чисельність партичан і підпільників в Україні ча роки війни становила ча річними джерелами від 500 тис до 180-220 тис. чоловік. Найбільш масовою верствою населення, яка бсчвідмовно йшла '«І радянською владою, була молодь.

Створення Українського штаб)' партизанського руху на чолі ч '/'..І. Ст/мжачем. координація дій. матеріальна підтримка ч Ііе.чикої землі, застосування радянськими партизанами ефективних методів боротьби проти окупантів перетворили радянський партизанський рух на важливий фактор війни, фактично на справжній "другий фронт ".

Національно-визвольний рух Опору на чолі з ОУН:

Прагнув до відродження незалежної української держави До початку війни ОУН співробітничала ч німцями В німецькій армії був утворений "Легіон Vкраінськиx націоналістів". ОУН розраховувала на сприяння Німеччини у відновленні української державності. Проте, спроба проголошення у Львові ЗО червня 1941 р. самостійної української держави не була підтримана Німеччиною. Гестапо заарештувало усіх членів новостворсного уряду на чолі з //. ("тецьком, керівника ОУН С.Банберу. Проти ОУН розпочалися репресії. У відповідь ОУН почала створювати партизанські чагони. які у жовтні 1942 р. об'єдналися під назвою Українська повстанська армія (У1/А) на чолі з Романом ПІухеаичем (псевОонім -Тарас Чупринка). ОУН-УПА не припиняла також антирадянської і антипольської діяльності.

Розгорнутий терор протни західноукраїнських областей, членів ОУН. свавілля німецької адміністрації, грабунки, примусова праця, вивіз молоді до Німеччини - все це викликало і посилювало антинімсцькі настрої, які переростали у рух опору, що з кожним днем ставав усе організованим і діяльнішим.

УПА розраховувала лише на власні сили і підтримку місцевого населення. Мережа оунівського підпілля охопила не тільки західні, а і центральні, східні, південні райони України, де ОУН діяла під лозунгами: "Смерть Гітлеру!", "Смерть Сталіну!", "Радянська влада - без більшовиків.¹".

Основними об'єктами партизанських дій з боку УПА були:

- німці та їх союзники;

- формування Армії Крайової та польське населення;

- радянські партизанські загони, а згодом -підрозділи Червоної армії.

Намагаючись утвердити себе у західних регіонах України як "третя сила", УПА лише у жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизан.

Слід зауважити, що в ОУН не було єдності щодо стосунків з німцями. Започаткований на Волині та Поліссі повстансь­кий рух поширювався на інші регіони України. Чисельність УПА за різними даними становила від 30-40 тис. до 100 тис. бійців.

Таким чином, Україна була охоплена масовим рухом Опору, але через глибокі ідеологічні суперечності між двома його течіями точилася жорстока боротьба. Так, Карпатський рейд партизанського з'єднання С.Ковпака влітку 1943 р. призвів до кривавих боїв між оунівськими і радянськими партизанами. А весною 1944 р. біля Рівного УПА розбила автоколону штабу командуючого 1-м Українським фронтом генерала Ватутіна, сам генерал був тяжко поранений і помер.

З приходом Червоної армії в Західну Україну ОУН, залишаючись на платформі незалежності, оголосила війну сталінському режиму. Радянське командування для боротьби з УПА створило окрему армію НКВС. Боротьба сторін продовжувалася до середини 50-х рр. і носила надзвичайно жорстокий, кровопролитний характер.

68. Визволення України від фашистським загарбників. Початок відбудови народного господарства.

Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 - лютий 1943), яка поклала початок ко­рінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У всресні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною звільнити Київ до "Великого Жовтня". Ціною величезних людських втрат ра­дянські війська звільнили місто 6 листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України:

- Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);

- Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Ровенсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.);

- Наступ на півдні. Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944рр.);

- Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);

- Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27 липня 1944 р. звільнено Львів:

- Східна-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від загарбників. У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів!

Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні

дії проти німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до районів дислокування частин УПА. командування віддало наказ не втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх сил. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини чавсршилася Велика Вітчичняна війна

2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії звершилася Друга світова війна. 1ІІдбу<)ова господарства:

Війна причвсла до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-вмробничий потенціал становив 48% проти рівня 1940 р.

Відбудова господарства починалася відразу ж після вичволсння українських чсмсль. а вже в травні 1945 р було відбудовано 30% чруйнованих промислових потужностей.

У бсрсчні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план (1946-1950) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєнного рівня В Україні планувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р.

Особливості відбубони промисловості:

- Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Соючу. який не став учасником плану Маршалла (кредити надавалися ча умови виходу комуністів іч уряду).

Поставки за рахунок репарацій Іч Німеччини, допомога ч-за кордону були нсчначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.

- Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і бачою перемоги світового соціалізму над капіталізмом.

В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу. Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.

- Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так. інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.

- Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.

- Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго- і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.

- Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті: в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка - ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу. Фінанси:

3 метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3 000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 до 10 000 - з розрахунку 3:2. а понад 10 000 крб. - зменшувалися наполовину.

69. Післявоєнна відбудова народного господарства. Голод 1947р. Особливості відбудови сільського господарства:

- Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:

- скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней:

- ваоїским було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, па них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

- ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946-1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірна високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.

- Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.

- Здійснювалася політика "ножиць цін" стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.

У результаті: на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових - 82% від рівня 1940 р.

Голодомор 1946—1947рр. стався в період повоєнного відновлення господарства. Причини голоду:

1) повоєнна розруха;

2) відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства,

3) запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева);

4) розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі будь-яким коштом;

5) посуха 1946 р., що викликала неврожай усіх сільськогосподарських культур.

Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!»

У роки голодомору радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була спільницею в розгромі нацистської Німеччини. З СРСР ешелони з хлібом вирушали до цих держав.

У роки голоду в містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього.

27

Позицію держави було висловлено т;Ік: «продовольчі труднощі, які швидко й безболісно були ліквідовані».

Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нсстгпки». У результаті голоду в Україні померли близько 1 млн

чоловік .