57. Політика "українізації" в 20-тіроки: причини, суть, значення.

Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалась радянським керівництвом в Україні у 20-ті роки. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

висування українців на керівні посади

впровадження української мови в державі та культурні установи, пресу, навчальні заклади.

розвиток національної за формою й радянською за змістом культури.

створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали на Україні. Більшовики були змушені піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національної визвольної боротьби українців 1917-1921 рр. і прагнули забезпечити собі підтримку усього населення України. Українізація здійснювалася в певних рамках. Рушійною силою був Наркомат освіти України, яким у 20-ті роки керували прибічника національного відродження Гринько, Шумський, Скрипник.

20-ті роки стали періодом подальшим періодом національного відродження.

школи, газети, книжки та журнали були на українській мові.

українізація залучала до радянського культурного будівництва української інтелігенції, з еміграції повернулися

деякі відомі культурні діячі (Грушевський).

відбувся бурхливий розвиток української культури, видавалися літературно-художні альманахи, журнали.

збірники, виникли літературно-художні об'єднання, працювали театри. Література та мистецтво досягли значних

успіхів.

58. Альтернативи "соціалістичного будівництва" в срср. "Великий перелом" 1929р.: причини, суть, наслідки.

На базі непу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913 р.) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних держав: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і нафти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому цілком закономірно, що XIV

20

ч'їчд ВКП(б) (фудснь 1925 р.) проголосив курс на Індустріалічацію. Офіційно цей курс був спрямований на забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР; чміцнсння обороноІдатності країни: створення матеріально-технічної бачи для модсрнічації як промисловості, так і сільського господарства, стимулювання неухильного чростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих (у більшості задекларованих документів цей пункт стоїть, як правило, останнім у переліку чавдань індустріалізації). Важливе місце у чдійснснні наміченого курсу на індустріалічацію відводилося Україні.

Проголошений курс на індустріалічацію майже одрачу наштовхнувся на низку об'єктивних труднощів. Всличсчні ча масштабами перетворення мали чдійснюватися на гігантській території, а цс ч надзвичайною гостротою ставило питання про розвинуту інфраструктуру (дороги, мости та ін.). стан якої чначною мірою не відповідав потребам. Заплановану модсрнічацію необхідно було проводити швидкими темпами, щоб. по-перше, остаточно не відстати від капіталістичного світу, по-друге, для чміцнсння обороноздатності, оскільки в середині 20-х років човнішня чагроча. на думку сталінського керівництва, лишалася ще досить реальною.

На промислових підприємствах у цей час хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Ссрйочною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, чначну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість вчагалі не виробляла. Проте, очевидно, основною перешкодою для успішного здійснення курсу на індустріалічацію була нестача коштів. Саме тому питання про джерела фінансування намічених економічних планів було одним іч центральних у державному і внутріпартійному житті.

План готувався грунтовно: тільки комісія Ковалсвського розробила 50 варіантів можливого економічного рочвитку. У кінцевому підсумку пропонувалося здійснити один з двох альтернативних варіантів: відправного й оптимального, що майже на 20% перевищував показники відправного.

Певною політичною наївністю відзначалась робота над п'ятирічним планом в Україні. Так, стосовно п'ятирічного плану Держплан УСРР стояв на таких позиціях "План має бути: а) науковим прогнозом об'єктивних можливостей: б) формулюванням завдань, що визначають умови оптимального їх використання; в) системою заходів, що спрямовані на практичне здійснення політичних прагнень державної влади". На практиці "здійснення політичних прагнень державної влади" фактично витіснило і підім'яло під себе науковість, об'єктивність, оптимальність ...

У квітні 1929 р. XVI партконференція схвалила оптимальний варіант, але він так і залишився на папері, бо вже в листопаді цього року в "Правді" з'являється стаття Сталіна "Рік великого перелому", в якій виголошується курс на різке форсування індустріалізації. У 1931 р. радянські закупки становили 30% світового експорту машин і обладнання. 1932 р. -майже 50%.

Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:

1. Перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість.

2. Податки з населення (для села "надподаток" — постійний ріст цін на промислові товари).

3. Внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом — "під контролем суспільних організацій".

4. Випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п'ятирічки інфляційне покриття державних потреб становило 4 млрд крб.).

5. Збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба.

6. Режим економії. Так, у республіці 1927 р. при РНК УСРР була створена комісія з режиму економії на чолі з В. Чубарем, яка лише за рахунок скорочення адміністративно-управлінських витрат зекономила за два з половиною роки майже 65 млн. крб.

7. Небаченого рівня досягла експлуатація селянства та робітничого класу, інших верств населення, багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГу.

Процес індустріалізації в Україні в принципових рисах збігався із загальносоюзними тенденціями, але мав і свої особливості. Вони зумовлені широким спектром природних багатств, спеціалізацією промисловості республіки, структурою розміщення продуктивних сил.

Наслідки індустріалізації.

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

- Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства призвело до посилення тиску на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).

- Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпе­чення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною.

- випереджаючий розвиток важкої промисловості спричинив посилення диспропорцій між: промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтована на задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані легкої і харчової промис­ловості. Відбулося падіння життєвого рівня народу.

- Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до уповільнення темпів розвитку господарств. Плани довоєнних п'ятирічок виконані не були, хоч за офіційною інформацією вони навіть перевиконувалися. Керівництво прагнуло створити видимість безперервних успіхів.

- З індустріалізацією пов'язаний початок масових репресій. У катастрофічних провалах здійснення планів, в аваріях, що почастішали, почали звинувачувати "ворогів народу", "шкідників", з вини яких нібито і траплялися "зриви" і "прориви"... Поряд з цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення:

- Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аграрну;

- у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рівнем 1913р. збільшився у сім разів;

- за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

- за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанції/. Серед

////.v - сім промислових гігаїпппі: Дніпрогес, \оркінський тракторний хшо<>. Краматорський М(пнии<>С>у<)тнии І Дніпровський ('.іапорілгмся) шпомІІІІсаиІІ зпносін. "Лзовсталь", "'.іапоріжспишь ", "КрцвнріжсІнп'Іь ".

Звичайно, цс були результати історичного значення. Але українському народу довелося заплатити ча них занадто високу ціну Подібну ціну ча створення сучасної економіки ніхто в світі не платив

До того ж. промисловість України зберігала свою загальну спрямованість на видобуток сировини і її первинну обробку, що прив'язувало Україну до індустріального комплексу СРСР

59. Успіхи і труднощі індустрішіііації в Україні

У грудні 1925 р. 14 ч"їчд РКП(б) проголосив курс на Індустріалізацію. Передбачалося прискорення промислового росту радянського соючу і досягненням ним у короткі строки рівня рочвитку скономічно-рочвинутих країн світу Сталін качав, що ми відстали від інших країн світу на 50-100 років, і ми повинні пробігти цю відстань ча 10 років. Або ми чробимо цс. або нас чі мнуть.

Індустріалі'їацію передбачалося робити плановими методами (5-річками). Труднощі:

Радянський союч міг рочраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації, не вистачало кваліфікованих кадрових робітників та інженерів, хоч Україна в цьому плані була у більш вигідному становищі.

ничький рівень економічної освіти радянського керівництва, відсутність досвіду чдійснсння планової індустріалізації. Успіхи:

Україна з аграрною перетворилася на індустріально-аграрну.

у 1940 р. рівень промислового потенціалу порівняно з рівнем 1913 р. збільшився в 7 разів.

за обсягом виробництва важкої промисловості випередила ряд рочвинутих чахідносвропсйських країн, вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин і виплавці чавуна.

за три довоєнні п'ятирічки у Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій, серед них гіганти: Дніпрогес, ХТЗ. Азовсталь. Запоріжсталь, Кріворіжсталь.

Звичайно це були результати історичного значення, але українському народу довелося заплатити ча них надто високу ціну. Такої ціни за створення сучасної економіки ніхто у світі не платив. До того ж промисловість України зберегла свою загальну спрямованість на видобуток сировини І її первинну обробку, що прив'язувало Україну до індустріального комплексу СРСР.

60. Колективізація сільського господарства в Україні

Курс на колективізацію був проголошений 15 з'їздом ВК П(б) 1927 р.. а 1929 почалося її насильницьке форсоване здійснення.

Згідно з більшовицькою доктриною шлях до соціалізму був пов'язаний з переходом селянства до колективного виробництва. Форсована колективізація, як і форсована індустріалізація здійснювалася в рамках політики соціалістичного штурму. Беручи курс на колективізацію сталінське керівництво прагнуло:

завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі.

забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, отримати кошти для індустріалізації.

ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі. Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. було чітко визначено темпи колективізації для різних зон радянського соючу. В Україні колективізацію планувалося завершити в основному (тобто об'єднати в колгоспи 70% селянських господарств ) до кінця 1930 р. Такі нереальні терміни можна було забезпечити лише насильницькими методами. Для того, щоб зламати опір заможних селян проводилася політика ліквідації куркульства як класу, в результаті було знищено понад 200 тис. селянських господарств. В загалі ж ця політика стала засобом тиску на все селянство, так як до розряду куркуля зараховували кожного. хто не бажав вступати до колгоспу.

Прискорення темпів колективізації призвело до дезорганізації аграрного сектора: індивідуальні господарства руйнувалися, а колгоспи технічно і організаційно було слабкими. В зв'язку з цим наростали кризові явища в с/г: зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та виробництва іншої с/г продукції. Така політика привела до голодомору 32-33 рр.