73. Громадсько-політичне життя в умовах зміцнений авторитарно-бюрократичної системи (іі пол. 60-х – і пол. 80-х рр.).

Дисидентський рух а Україні

Дисидентський рух виник в Україні в сер 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки

Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.

Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами

Ядро українського дисиденства склали вже відомі Вам "шістдесятники": поети

Л. Костенко, М. Вінграновський, критики Г. Дзюба, І. Світличний, художниця А.Горська, перекладач М. Лукаш. Згодом до них приєдналися В. Стус, В. Голобородько, Ігор та Ірина Камінці, брати Горині, генерал Григоренко та інші

Етапи дисидентського руху

Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства. його ідеологічне та організаційне оформлення.

На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресій проти інакодумців. проблем демократизації. Поширилася безцензурна література -"самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М. Брайчевського, "Собор у риштуванні". Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.

З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.

У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з Л.Лук'яненком, яка вимагала виходу України із складу СРСР згідно з Конституцією.

Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм ".

За доносом групу заарештували. Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.

У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.

1968-1976 рр. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля. Активізації діяльності дисидентів сприяли:

- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968р., що викликала хвилю обурень і протестів;

- видання впродовж 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Український вісник", головним редактором якого був В. Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху:

- нарада з безпеки та співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. в Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінського Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Руденко. Це була перша легальна дисидентська організація, її членами стали 37 чоловік - усі найбільш активні дисиденти того часу: В. Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба та ін. Влада вчинила погром групи. 23 чоловіки були заарештовані і позбавлені волі. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.

- 3 середини 80-х рр. - з початком перебудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження. (Цей етап дисидентського руху висвітлюється далі - при огляді суспільно-політич­ного життя України в період перебудови).

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.

74. Наростання застійних явищ в економіці 1965-1985рр.

Після усунення М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом „стабілізація", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте, досягти цієї мсти, як зазначають дослідники цього періоду, проводячи одразу жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням Хрущова - ентузіазм і романтичну віру.

Спроби реформування економіки

З 1965 р, почалося здійснення економічної реформи з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.

Сільське господарство

Реформа в сільському господарстві передбачала:

- підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію:

- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану продукцію понад план встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

- перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

- заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Проте, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему. Все це мало сприяло ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створенню достатка продовольства і сировини

зо

для промисловості Для забезпечення населення продовольством держав;! вимушена була закуповувати хліб •«І кордоном.

До цього слід додати безгосподарське кикористання земель: відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бсчдумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.

Промисловість

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

- перенесення піоприсмст« па госпрозрахунок;

- оцінку діяльності підприємств не по палок І іі, а по реалімміанііі продукції;

- створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.п.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів. створених Хрущовим, відновлювалася система управління чсрс'і союзні та союзно-рсспубліканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) "золотою" В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід - на ЗО %.

Проте, вже на поч. 70-х рр. з'явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху.

Посилення кризових явищ

Причини провалу економічної реформи сер. 60-х рр.:

- реформа не торкалася основ адміністрапшвно-командної системи, мала не комплексний характер, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

- партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовитися від звичних методів управління економікою. Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання в науково-технічному і

технологічному процесі від розвинених країн Заходу. Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР. що стало однією із ключових причин спаду економічного розвитку. Продуктивність праці була нижчою, ніж у США: в промисловості - у 2 р., у сільському господарстві - у 5 разів!

Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли вищої категорії якості.

Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 80-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних Міністерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%. Консервативні правлячі кола лякалися змін, вбачали в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З'являється "культ сірості" в управлінні державою.

Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, усе більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і "тіньова" економіка.

Таким чином, у 70-80-і рр. народне господарство вступило у смугу кризи.

В Україні все помітніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше).

Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На території нашої держави було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

Рівень життя народу

Протягом 60-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати.

Проте, цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на поч. 80-х рр. знаходилася серед країн, які займали 50-60-і місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. *

До того ж, відносний добробут народу 60-70-х рр. забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств - нафти, газу, вугілля, лісу.

Десятки мільярдів карбованців не використовувалися для модернізації народного господарства в цілому, для істотного покращення соціально-культурної сфери, а просто "проїдалися".

Населення не знало справжньої ціни свого "достатку", того, що він має нездоровий і тимчасовий характер.

Нафтовий "бум" 70-х рр. пройшов, а в бюджеті СРСР почали з'являтися багатомільярдні дефіцити.

Згортання демократи Поворот до неосталінізму

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися.

В епоху Брежнєва відбулася реанімація сталінізму:

- відновлено "престиж:" Сталіна;

- порушувалися громадянські права і свободи;

- демократична активність людей визнавалася за інакомислення;

- здійснювалися незаконні репресії, при збереженні в суспільстві атмосфери "помірного " страху.

У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне "п'яте управління" по боротьбі з "ідеологічними диверсіями", а в дійсності - з інакомисленням. Знижувалася соціальна активність населення, зростала соціальна апатія.

Політика русифікації та жорсткого централізму

Адміністративно-командна система робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор.

Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності - радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська культура й українська мова опинилися в критичному стані, поставало питання про існування українського народу. Будь-яка спроба українського керівництва діяти без вказівок із Москви розцінювалася як націоналізм і нещадно каралася.

Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи. Узаконення безмежної влади

ЗІ

КПРС Конституція СРСР 1977 р. І Конституція УРСРІ978 р. в яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям Конституція формально узаконила безмежну владу комуністичної партії, оголосивши її "ядром політичної системи суспільства".

Політичне життя в СРСР у цілому і в республіці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат У самій партії посилюється прірва, що відділяє партійну верхівку від основної маси комуністів.

У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-дсржавного апарат), проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух (дисидент - від.адш. незгодний).