- •Об'єкт, предмет, завдання соціології.
- •Методи соціології
- •Специфіка соціологічної системи знання.
- •Зв'язок соціології з іншими суспільними науками
- •5. Структура соціологічного знання
- •Функції соціології
- •Соціально-історичні та теоретичні передумови виникнення
- •Соціологія г.Спенсера
- •Марксизм та соціологія
- •11. Основні положення соціології е. Дюркгейма
- •12. «Розуміюча» соціологія Вебера.
- •13. Соціологія г.Зиммеля
- •14. Мікросоціологічні теорії ( ч.Кулі, Дж. Мід, Чекагська школа, Дж. Морено)
- •15. Структурний функціоналізм т.Парсонса
- •16. Конфліктний підхід у соціології
- •17. Символічний інтеракціонізм
- •18. Етнометодологія як напрям соціології
- •19.Поняття суспільства та системи
- •20. Типологія суспільств
- •22. Соціальна структура суспільства.
- •23. Соціальні спільноти та соціальні групи
- •24. Національно-етнічна структура суспільства
- •25. Соціально-поселенська структура суспільства
- •26.Соціально-демографічна структура суспільства
- •27. Професійна структура населення.
- •29. Соціальна стратифікація та соц. Мобільність.
- •Функціонування соціальної організації
- •33. Види соціальних інститутів
- •34. Дисфункції соціального інституту
- •35. Особистість у соціології
- •36. Теорії особистості в соціології
- •37. Статус. Соціальні ролі особистості.
- •38. Структура особистості
- •39. Соціальні норми. Соціальні установки
- •40. Соціологія особистості
- •41.Агенти та етапи соціалізації
- •42. Десоціалізація і Ресоціалізація
- •43.Індивідуалізація особистості
- •44.Поняття соціальності активності особистості
- •45.Культура як об’єкт вивчення соціології
- •46. Поняття та компоненти культури
- •47.Основні елементи культури.
- •48. Функції культури.
- •49. Методологічні підходи до аналізу культури.
- •50.Предмет, основні поняття в соціології конфлікту.
- •51.Типи та рівні конфліктів.
- •52.Структура, функції та детермінація соціології конфлікту.
- •53.Моделі розвитку соціального конфлікту на різних рівнях.
- •54.Основні підходи, стилі та засоби вирішення конфлікту.
- •55.Економіка як соціальний інститут.
- •56. Економічна сфера, її місце в системі суспільних зв’язків
- •57.Економічна свідомість,економічна поведінка.
- •58. Функції економіки.
- •59.Соціологічні дослідження економічної свідомості та поведінки різних соціальних груп.
- •60.Соціологія труда як частина економічної соціології
- •61.Поняття труд, його категорії та функції.
- •62.Труд як засіб задоволення людських потреб.
- •64.Предмет та завдання соціології управління.
- •65.Школи соціології управління.
- •66.Предмет та завдання соціології політики.
- •67. Політика як соціальній інститут.
- •68.Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства.
- •70. Функції політики.
- •71. Політика як специфічне середовище соціалізації.
- •72. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні.
- •73. Предмет та завдання соціології релігії.
- •74. Вірування (міфи), ритуали (культи), етнос (схильності та моральні цінності), світогляд, система символів як предмет вивчення соціології релігії.
- •75. Закономірності еволюції релігійних рухів.
- •76. Стратегія соціологічного дослідження.
- •77. Етапи та види соціологічного дослідження.
- •78. Програма соціологічного дослідження.
- •79. Об’єкт, предмет, проблемна ситуація дослідження.
- •80. Гіпотеза в соціологічному дослідженні.
- •81. Вибырковий метод у соцыологічному дослідженні.
- •82.Загальні вимоги до програми дослідження
- •83. Спостереження як метод соціологічного дослідження
- •84. Опитування анкетні та інтерв’ю як метод соціологічного дослідження
- •85. Принципи складання анкети Структура анкети
- •86. Експеримент як метод соціологічного дослідження
- •87. Аналіз документів як метод соціологічного дослідження.
- •88. Поняття документа в соціології
- •89. Соціометрія як засіб дослідження у малих групах.
- •90. Аналіз та узагальнення соціологічної інформації.
16. Конфліктний підхід у соціології
Конфліктний підхід у соціологічному пізнанні дав змогу висвітлити, зрозуміти багато актуальних проблем суспільного життя та запропонувати розв’язання їх. Конфліктологія не тільки народжувалась і завойовувала собі прихильників серед соціологів, а й сама живилася ідеями демократизму, гаслами соціальної рівності, захисту пригноблених і експлуатованих і в кінцевому підсумку ідеями соціальної перебудови сучасного суспільства. За визначенням конфлікт інтересів і цілей знаходиться в центрі моделі суспільної системи як цілого.Звідси випливає ключове завдання соціологічного аналізу: обґрунтування вихідної, базової складової конфліктної ситуації. Соціологи почали широко використовувати конфліктну модель суспільної системи в емпіричних спеціалізованих дослідженнях. Так, за свідченням протягом більше як трьох десятиліть конфліктологія мала величезний вплив на прикладну соціологію, „репродукуючи конфліктне бачення в багатьох емпіричних сферах, запропонувавши нові тлумачення соціальних явищ з огляду на їх суперечливість, амбівалентність або волюнтаристськи створюване протистояння сторін. Хоча при цьому виявилася й певна обмеженість конфліктного підходу, зокрема в поясненні громадянської солідарності, „відчуття спільності, проблем свідомості та морального контролю. Функціоналісти розглядали конфлікт як певну патологію в існуванні соціальних систем. Зокрема, Т. Парсонс характеризує конфлікт як деструктивний та дисфункціональний. Конфлікти вважалися виразом «відхиленої поведінки», «дисфункціями», які ведуть до дезорганізації та дезінтеграції суспільства, й тому визнавалися небажаними і такими, що мають негативне значення. При цьому зазначалося, що в період трансформації конфлікти природні, оскільки система має "розморозитися" для реформування під нові умови або для їх створення. Слово "конфлікт" Парсонс часто замінює терміном "напруження, розглядаючи конфлікт як "епідемічну" форму хвороби соціального організму. Соціальне напруження виникає на всіх рівнях соціальної дії: на рівні організму, особистості, суспільства та культури. Таке напруження або долає межу, що забезпечує збереження системи, або не долає її – через дію механізмів контролю та саморегулювання системи. Теорії конфлікту формувалися в силовому полі ідеологічного несприйняття функціоналізму.
17. Символічний інтеракціонізм
Символічний інтеракціонізм - один із найбільш цікавих і продуктивних напрямків в сучасній соціології, який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів в групі і суспільстві. Його головною особливістю є аналіз соціальних взаємодій на основі символічного змісту, який вкладають у свої-конкретні дії люди. В межах цієї теорії важливими є значення символів як необхідних засобів соціальних взаємодій. Причому велика увага приділяється головному символічному засобу взаємодії — мові. Соціальний символ, що має риси знакової структури, є необхідним елементом виконання соціальної ролі, без якої взаємодія неможлива. За соціальним символом приховується зіставлення індивідом своїх дій із соціальними нормами і зразками поведінки. Пізнавши соціальні символи як знаки взаємодії, можна вивчати її особливості. Засновник символічного інтеракціонізму — американський соціолог Джордж-Герберт Мід.
Мід вважав, що соціальний світ людини і людства формується в результаті процесів соціальних взаємодій, в яких вирішальну роль відіграє «символічне оточення» завдяки двом своїм головним засобам — жестам і мові. Соціальне життя залежить від здатності людини уявляти себе в інших соціальних ролях, а це залежить від здатності до внутрішнього діалогу.
Послідовники Дж.-Г. Міда представляють дві школи символічного інтеракціонізму — чиказьку та айовсь-ку. Прихильники першої, вивчаючи взаємодію, роблять акценти на процесуальній його стороні, представники іншої — на стабільних символічних структурах. Соціальний процес розглядається соціологами як вироблення і зміна соціальних значень, які не мають суворої причинної зумовленості, залежні більше від суб'єктів взаємодії, ніж від об'єктивних причин. Із символічним інтеракціонізмом пов'язаний так званий соціодраматичний підхід, який тлумачить соціальне життя як реалізацію «драматичної» метафори (переносного значення), аналізує взаємодію у таких термінах: «актор», «маска», «сцена», «сценарій» тощо.
Один з важливих принципів інтеракционізма - принцип отримання спільності в розмові, передбачає, що людина створюється лише в процесі соціальної взаємодії, перш за все мовної, але не до і не після неї. Спільність, що виникає в ході такої взаємодії, або соціальність, складає суть людської природи, без і поза якою індивід ніщо. Таким чином, символічний інтеракціонізм — це дослідження відношення між особистістю і суспільством як процесу символічного спілкування між соціальними діячами. Розвиток цієї концепції сприяв аналізу ролі, соціалізації, комунікації і дії. Символічний інтеракціонізм мав значний вплив на соціологію девіантної поведінки завдяки запропонованому ним поняттю кар'єри, яке використовується в дослідженнях злочинної поведінки інтеракціоністський підхід є теоретичною основою теорії наклеювання ярликів, досліджень стереотипів і стигми. Інтеракцюністи зробили вагомий внесок у медичну соціологію, дослідивши взаємодії між лікарем і пацієнтом. Сучасний символічний інтеракціонізм має тенденцію до аналізу суспільства як утворення, яке виникає на основі безкінечних трансакцій соціальних діячів. Мід підкреслює, що специфіка людини визначається відсутністю у неї розвинутої системи інстинктів як основних регуляторів поведінки. Саме тому людина має здатність винаходити символи, що є основою свідомого пристосування до оточуючого середовища, свідомої поведінки і самоспостереження. Головною характеристикою людської дії є використання символів.