42. Десоціалізація і Ресоціалізація

При вивченні феномену соціалізації використовуються також поняття "десоціалізація" і "ресоціалізація". Десоціалізація та ресоціалізація можуть розглядатися як складові соціалізації, зокрема вторинної соціалізації.

Десоціалізація пов'язана з відкиданням старого. Це підучування від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.

Ресоціалізація передбачає набуття нового. Як зазначає Н. Смелзер, ресоціалізацією називається засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх, що не засвоїлись або застаріли. У найбільш загальній формі ресоціалізація відбувається завжди, коли індивід дізнається про щось, що не співпадає з його попереднім досвідом. Вона може бути м'якою, з незначною модифікацією уявлень, світогляду або інтенсивною, якщо ідеї, що прищеплюються, принципово змінюють поведінку індивіда та його світосприйняття. Інтенсивно ресоціалізація відбувається, наприклад, коли індивід приймає сеанси психотерапії, вступає до релігійної секти, йде до війська, опиняється у в'язниці, і навіть, коли після школи вступає до вищого навчального закладу.

Ресоціалізація може відбуватися на будь-яких етапах життя дорослої людини та охоплювати різноманітні види її діяльності – від виправлення почерку чи дефектів мовлення до перекваліфікації робітника або засвоєння нових соціокультурних норм мігрантами.

Вважається, що десоціалізація та ресоціалізація притаманні саме дорослим людям. У дитинстві та у підлітковому віці, коли індивід виховується у сім'ї та школі, зазвичай ніяких різких змін у його житті не відбувається. Його соціалізація є плавною та уявляє собою накопичення нових знань, умінь, навичок, норм, цінностей тощо.

Агентами процесів десоціалізації та ресоціалізації можуть бути як одні й ті ж самі люди та соціальні інститути, так і такі, що відносяться до різних, іноді антагоністичних, субкультур.

Іноді індивід опиняється у таких екстремальних умовах, коли десоціалізація не просто пов'язана з відкиданням раніше засвоєних норм, а перетворюється на руйнування моральних основ особистості, призводить до її деградації, а ресоціалізація не здатна відтворити все багатство втрачених норм, цінностей, ролей. Саме з такими умовами стикаються люди, які, наприклад, опиняються у в'язницях, виправних колоніях, психіатричних лікарнях, концентраційних таборах, іноді в армії.

Десоціалізація може бути настільки суттєвою, що позитивна ресоціалізація майже не дає ефекту, оскільки структура особистості зруйнована.

Ресоціалізація може стосуватися окремої людини, а може охоплювати цілі шари суспільства, як правило, в тих випадках, коли суспільство як цілісна система соціальних зв'язків переживає докорінні зміни.

43.Індивідуалізація особистості

Соціальний досвід, який лежить в основі соціалізації особистості, не лише суб’єктивно засвоюється, він також активно трансформується, стаючи основою індивідуалізації особистості, тобто процесу набуття людиною своєї власної індивідуальності, неповторності психіки та особистості, своєрідного поєднання фізичних та психічних особливостей.

Індивідуальний розвиток, індивідуалізація особистості відбувається як активна, спонтанна, особлива потреба, яка усвідомила себе цінністю в суспільстві і намагається зберегти себе як індивідуальність. Цьому сприяє накопичення людиною індивідуального досвіду соціальної поведінки та спілкування, визначення особистісного ставлення до власних соціальних ролей, норм і переконань, систем смислів та значень. Так, перебуваючи в суспільстві і будучи підвладною та схильною до його життєвих стереотипів, кожна людина особисто, безпосередньо проходить свій шлях індивідуального соціального розвитку.

У рамках діяльнісного підходу була розроблена теорія розвитку особистості як процесу входження її в різні соціальні групи (А.В. Петровський). Цей процес включає три стадії:

1) адаптація;

2) індивідуалізація;

3) інтеграція.

Адаптація передбачає засвоєння діючих цінностей і норм, оволодіння відповідними засобами і формами діяльності і тим самим уподібнення індивіда іншим членам цієї спільності. Індивідуалізація породжується протиріччями між необхідністю “бути таким, як всі” і прагненням особистості до максимальної персоналізації. Інтеграція визначається суперечністю між прагненням індивіда бути ідеально представленим своїми особливостями і відмінностями в спільності і потребою спільності прийняти і схвалити лише ті його особливості, які сприяють розвитку спільності і тим самим розвитку його особистості.