62.Труд як засіб задоволення людських потреб.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задовольняє потребу людини в руховій активності, тренує функціональні системи, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалізації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення відповідних потреб окремої людини й суспільства в цілому.

Щоб задовольнити свої потреби, люди займаються виробництвом різноманітних виробів, розвивають сферу послуг. Якби не було споживання, будь-яке виробництво втратило б сенс. Отже, потреби людини є ідеальним внутрішньо спонукаючим мотивом його виробничої або будь-якої господарської діяльності, коли вони усвідомлюються працівниками як інтерес, тобто відображають потребу як прагнення задовольнити її через участь у трудовому процесі. Це відноситься і до суспільства в цілому.

В основі задоволення потреб членів суспільства лежить суспільне виробництво, його масштаби і ефективність. Зростання потреб можливе лише на основі розширення виробництва, збільшення асортименту виробленої продукції і надання послуг. Споживання – це незгасимий мотив розвитку і удосконалення виробництва.

Необхідність задоволення фізіологічних потреб приводить до того, що праця є засобом їх задоволення. Тобто формується таке ставлення до праці, коли вона сприймається як засіб задоволення потреб фізичного існування. Але для того, щоб потреби спонукали людей до конкретних дій, вони повинні бути усвідомлені. В такому разі потреби набувають форми інтересу до тих чи інших видів діяльності, об’єктів, предметів. Інтерес є прагнення працівників до задоволення потреб і характеризує можливий за даних умов спосіб їх задоволення.

Роль праці в розвитку людини і суспільства проявляється в тому, що в процесі праці створюються не тільки матеріальні і духовні цінності, призначені для задоволення потреб людей, але й розвиваються самі працівники, які здобувають нові навички, розкривають свої здібності, поповнюють та збагачують знання.

63.Звязок соціології труда з іншими науками.

Соціологія праці — галузь соціології, що вивчає соціально типові процеси, які знаходять своє вираження у відношенні людини до праці, його соціальної активності, взаєминах людей і соціальних груп у виробничих колективах. У вузькому сенсі соціологія праці досліджує поведінку роботодавців і найманих працівників у відповідь на дію економічних і соціальних стимулів до праці.

Соціологія праці тісно пов'язана з такими економічними науками як макро-і мікроекономіка, економіка підприємства, статистика, організація виробництва та галузевими соціологічними дисциплінами — соціологією організацій, соціологією управління, економічної соціологією.

У соціології праці виділяють такі поняття, як зміст праці і характер праці. Під визначенням змісту праці розуміють виявлення в чіткого означення трудових функцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника. Під характером праці розуміють метод з'єднання виробника із засобами виробництва, обумовлений пануючими відносинами власності у даному суспільстві. Характер праці відображає соціально-економічну природу праці в суспільстві, що знаходиться на певному етапі розвитку.

Подібно до того, як продуктивні сили і виробничі відносини відображають єдність способу виробництва, так зміст і характер праці представляють собою єдність сутності і форми суспільної праці.

У число основних понять даної галузі соціології входить поняття працю і задоволеність працею. Праця — це діяльність суб'єкта, спрямована на випереджальний задоволення його потреб, в системі суспільного розподілу продуктивних функцій. Задоволеність працею — оцінка індивідом власного становища в системі суспільного розподілу праці.