48. Функції культури.

Основні функції культури у суспільстві: людино творча, гуманістична, цивілізаційна; пізнавальна (гносеологічна); інтерактивна (комунікативна); регулятивно-нормативна; ціннісно-орієнтаційна; освітньо-виховна.

1.пізнавально-освітня: Засвоєння надбань матеріальної і духов­ної культури, Оволодіння рідною мовою і вивчення іноземних мов, Вивчення літера­тури і мистецтва, їх розуміння, Набугтя досвіду са­мостійної творчості

2.творення і відтво­рення культури, пе­редача соціальної спадковості :Творення і відтво­рення культурних цінностей (матері­альних і духовних), Зберігання і пере­дача соціальної спад­ковості, Соціальна транс­ляція ,Застосування і удо­сконалення людсько­го досвіду

3.регулятивно-аксеологічна:Формування пра­вильного розуміння цінностей і моралі, Забезпечення від­повідності особи со­ціальним нормам та ідеалам, Регулювання пов­сякденної поведінки людини в усіх сферах соціального життя

4.об'еднувальна (соборна):Забезпечення ціліс­ності суспільства, Об'єднання людей на основі усвідомлен­ня приналежності доєдиної нації, народу,деріжави, Забезпечення на­ступності поколіньі культурно-історичної єдності суспільства

Функції культури тісно пов'язані між собою, реалізація тієї або іншої функції можлива тільки у взаємодії з усіма функціями культури як єдиної системи. В реальному житті всі функції куль­тури здійснюються водночас, більшою або меншою мірою допо­внюючи змістовно одна одну.

1. Пізнавально-евристична функція. Знання матеріальної і духо­вної культури тієї чи іншої епохи дає можливість адекватно судити про ступінь пізнання природи і суспільства. Культура дає не тільки цілісну картину пізнання й освоєння світу за допомогою усіх форм суспільної свідомості, але і сприяє здійсненню евристичних цілей людини, її по­шукам найбільш ефективних форм посилення влади людини стосовно навколишнього світу. Будучи реалізацією сутнісних сил людини у всіх сферах її діяльності, культура нерозривно пов'язана з творчістю.

2. Функції передачі соціальної спадщини. Поряд з генетичною програмою, розвиток людини здійснюється шляхом освоєння соці­ального досвіду попередніх поколінь. Це стає можливим переважно завдяки особливій суспільній системі — культурі, яка виступає фор­мою збереження, соціальної трансляції, застосування й удосконалю­вання людського досвіду.

3. Регулятивно-аксіологічна, ціннісна функція. Культура з по­зиції такої функції виступає як система суспільних норм і цінностей у сфері міжособистісних відносин. Регулятивна функція культури підтримується суспільною думкою, мораллю, правом.

49. Методологічні підходи до аналізу культури.

Існує кілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури.

Функціональний підхід. Розглядає основним елементом культури цінності. На думку Т. Парсонса, культура — це відповідно організована, стабільна система цінностей. Різні культури мають багато спільного, тому їх природним розвитком є тільки еволюція. Однак, вважаючи вихідним положення про стабільність культурних систем, цей підхід недостатньо уваги приділяє культурним змінам і відхиленням.

Конфліктний підхід. Аналізує культуру як динамічну, суперечливу систему, арену конфліктів, породжених соціальною нерівністю. Зокрема К. Маркс розглядає її як похідну економічних відносин. Соціальна нерівність призводить до того, що існуючі культурні системи не здатні задовольняти всіх членів суспільства. А це породжує соціальну напругу, революційні катаклізми. Домінуюча культура є наслідком нав'язування панівною групою своїх норм, цінностей, закріплює відносини панування через орієнтацію соціальних інститутів на свої цінності. Однак, розкриваючи суперечності культури, джерела її розвитку, він надто акцентує на відмінностях культур, байдужий до їх спільних рис.

Технологічний підхід. Розглядає культуру як технічно-цивілізаційне явище, продукт людської діяльності, сукупність створених людством матеріальних та духовних цінностей. Був поширений у вітчизняній філософській та соціологічній літературі до середини 60-х років XX ст.

Діяльнісний підхід. В його основі ідея розвитку творчого начала культури. Зосереджуючись на продукуванні нових цінностей, ідей, концепцій, особливостях їх поширення, виявляє не меншу увагу до особистості. Відповідно культуру вважає людським, особистісним виміром історії, процесом і засобом самовизначення розвитку та самореалізації людини. Ці процеси під час засвоєння культури реалізуються як індивідуалізація особистості. Культура тісно пов'язана зі свободою людини, передбачає вільне самовираження людини. Ця концепція приваблювала своїм гуманізмом, поєднанням творчого та особистісного начал, соціетального та індивідуального підходів. Але вона занадто орієнтувала на позитивні якості культури, яка насправді є складним феноменом, маючи в собі й негативні риси. Наприклад, науково-технічний прогрес призвів до створення небезпечних для людства зброї масового знищення, екологічної кризи тощо.