67. Політика як соціальній інститут.

Політика як соціальний інститут- це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М.Вебер визначає політику як «прагнен-ня до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи то між дер-жавами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. За словами Р.Арона, політика - це боротьба за владу та пов'язані з нею перева-ги».

М.Вебер вважав, що держава - це відносини панування людей над лю-дьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керу-ють) насильство.

Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.

Політична організація - це сукупність усіх державних і недержавних закладів і організацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регу-люванні взаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади, організації, які ставлять політичні цілі. Це -- політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізовані інституційні форми, як мітинги, демонстрації і т.д.

Політична свідомість - це почуття, настрої, погляди, уявлення, ін-тереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціаль-них груп до політичної влади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.

Політичні відносини - це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утво-рюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки полі-тичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки і т.д.

68.Взаємовідносини політики з іншими сферами суспільства.

Взаємодія політики і науки виявляється з осмисленням значення політичної ролі науково-технічних кадрів, чому сприяла початок професіоналізація наукової та інженерної діяльності як складових частин процесу інституціалізації науки і техніки. Політики використовують наукові теорії як матрицю для породження політичних ідей і програм, а потім використовують високий статус «науковості» і «обгрунтованості» як потужний аргумент в боротьбі своїх гасел і програм з такими суперників. Особливу роль у взаємодії політики і науки грає державна науково-технічна політика - складова частина соціально-економічної політики країни, яка виражає відношення держави до наукової і науково-технічної діяльності; визначає цілі, напрями, форми діяльності органів державної влади РФ у галузі науки, техніки та реалізації досягнень науки і техніки.

Можна виділити 4 основних типи взаємовідносин політики і релігії:

Перетворення державної влади в центр релігії.

Підпорядкування держави церковним установам.

Союз держави з церквою

Відділення держави від церкви

Вплив політики на релігію може проявлятися у деяких політичних діях або розповсюдження деяких ідей, які можуть скомпрометувати окремі релігійні утворення або цілком конкретних людей. Різні політики в різні часи запозичили з Біблії ідею богообраного народу, яка особливо яскраво проявлялася в період розквіту цього національної держави. Одне з найбільш значних напрямів впливу політики на релігію полягає у проявах посилилася останнім часом тенденції до політизації релігії в цілому.

Взаємовідносини політики і культури і мистецтва проявляються через державну культурну політику - сукупності принципів і норм, якими керується держава у своїй діяльності щодо збереження, розвитку та поширенню культури, а також сама діяльність держави у сфері культури. Культурна політика - одне з функціональних напрямів внутрішньої політики будь-якої держави поряд з економічною, соціальною та ін

69. Структура політики.

Структура політики:

• Політичний інтерес являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки головних цілей і виконання конкретних дій для досягнення їх.

• Політичні відносини, що відображають стійкий характер взаємозв’язків суспільних груп між собою і з інститутами влади. У сутнісному розумінні вони характеризують багатоманітність взаємодії еліти й електорату, еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різних груп інтересів і політичних інститутів. 

• Політичний процес як сукупність видів діяльності суб’єктів політики , які включені в динаміку практично-політичних відносин, охоплюють усі стадії функціонування політичних систем і спрямовані на досягнення політичних цілей. У політичному процесі відображено всю складність і суперечливість самої людської діяльності, тому такий процес має складну внутрішню структуру, докладний аналіз якої буде зроблено у відповідному розділі підручника.

• Політична організація, що відображає роль інститутів публічної влади як центрів управління й регулювання системних процесів. Сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влад, партійні і громадсько-політичні інститути, групи тиску та інші ланки, що представляють політичні інтереси різних верств суспільства в цілому, становлять організаційний кістяк політики. Політична організація концентрує владне волевиявляння населення, включаючи прийняття і реорганізацію управлінського рішення, задаючи тим самим певну спрямованість усьому політичному процесові. Наявність і взаємодія структурних елементів політичної організації надає політиці внутрішньої цілісності. 

• Політична свідомість, яка характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх вліднозначущих інтересів. З погляду залежності від цього елемента вся політика являє собою не що інше, як перманентне втілення та інституалізацію політичних поглядів, ідеалів, мети, програми і норм поведінки людей, органів влади і самоуправління, механізмів поповнення еліт тощо. Таким чином, політична свідомість опосереднює всі основні і найпосутніші владні взаємозв´язки суб´єктів і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність владного регулювання.

• Політична діяльність, що виступає різновидом соціальної активності суб’єктів , дії яких відображають їхню реалізацію своїх політичних інтересів. Суб´єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава.