35. Особистість у соціології

Особистість - сукупність поєднання соціальних якостей в певну людину .Особистості притаманне індивідуальність. Індивідуальність - термін, має на увазі якості, властиві виключно даному індивіду. Процесом підготовки до виконання ролі суб'єкта соціального життя людини є процес виховання. Основні учасники цього процесу суспільство і сам індивід. Товариство з моменту народження людини соціалізує його, оточує, долучає до культури, дає знання, вчить етичним і естетичним нормам, тобто передає соціокультурний досвід. Як ми бачимо, понятійні апарати, як у соціології, так і в психології багато в чому схожі.

При визначенні сутності особистості в соціології існують кілька значущих, але часом взаємовиключних один одного трактувань. Перша з них передбачає бачення сутності особистості як сприйнятої, перейнятої у суспільства (К. Маркс). Інша передбачає бачення сутності як її окремішність, індивідуальності (В. Розанов). Наукова школа Л.С. Виготського, шукає джерело неповторності «людини у його бутті, в соціальних відносинах, взаємозв'язках, в його діяльності (діяльнісний підхід). Західна соціологія (Ж. Піаже) відстоює іншу позицію, і шукає сутність особистості в її задатки, в неповторних у генах закодованих особливості, які визначають індивідуальність даної людини.

Деякими вченими виділяються основні особливості особистості в соціології: до них відносяться:

- Ступінь усвідомленості людиною свого місця в суспільстві;

- Зміст і характер потреб та інтересів людини, стійкість і легкість їх перемикання, їх вузькість або багатогранність;

- Ступенем цілісності світогляду і переконань, відсутністю або наявністю в них протиріч, що відбивають протилежні інтереси різних верств суспільства.

Отже, особистість у соціології визначається як:

- Системна якість індивіда, обумовлений його включеністю в суспільні відносини і проявляється у спільній діяльності і спілкуванні;

- Суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності.

Особистість є тим механізмом, який дозволяє інтегрувати своє «Я» і власну життєдіяльність, здійснювати моральну оцінку своїх вчинків, знаходити своє місце не тільки в окремій соціальній групі, але і в житті в цілому, виробляти сенс свого існування, відмовлятися від одного на користь іншого

Основоположний постулат соціології особистості - це думка про те, що в момент народження дитина ще не є особистістю. Він всього лише індивід. Щоб стати особистістю, людина повинна пройти певний шлях розвитку. Неодмінною умовою цього розвитку є:

- Біологічні, генетичні задані передумови;

- Наявність соціального середовища, світу людської культури, з яким дитина взаємодіє. Дитина, не взаємодіє із соціальним середовищем, ще не людина у власному розумінні слова. Кожна особистість має сукупністю внутрішніх якостей, властивостей, які складають її структуру.

36. Теорії особистості в соціології

37. Статус. Соціальні ролі особистості.

Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя, та врешті – решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькою протидією зовнішньому впливу.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда.