75. Закономірності еволюції релігійних рухів.

Для более глубокого понимания закономерности эволюции религии большое значение имеет решение проблемы взаимодействия и синтеза культур различных народов, разрабатываемой в советской философской, исторической и этнографической (теоретической) литературе. Действительно, понять суть синкретического процесса вне этнокультурного контекста трудно. Советский ученый С. Н. Артановский, изучающий проблемы общения и синтеза культур, предложил интересную методологическую схему их взаимодействия. Последнее, по его мнению, проходит несколько этапов: “I) соприкосновение, контакты между народами, когда люди знакомятся с другими культурами и другим образов жизни;2) установление определенных взаимоотношений, изучение чужой культуры, избирательный обмен культурными формами... 3) культурный синтез, означающий переход... к заимствованию и постепенному слиянию заимствованного и традиционного, растворению приобретенного в культуре-восприемнике... Обобщая, культурный синтез можно определить как итог взаимодействия различных и нередко противоречивых' культур, как процесс, ведущий от ознакомления к усвоению и оттуда к присвоению”

Некоторые элементы этой схемы, безусловно, могут быть использованы для характеристики этноконфессиональных образований. Однако религиозное общение и заимствование имеют существенные особенности, отличающие взаимодействие религиозных систем от взаимодействия других компонентой культуры.

76. Стратегія соціологічного дослідження.

Диференціація соціологічних методів дозволяє розглянути кожен з них окремо, підкреслюючи його специфіку. Така диференціація має різні рівні, серед яких наймасштабнішим є виділення таких основних методів збирання соціологічної інформації: 1) аналіз документів; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент. Кожний з цих методів диференціюється за певними ознаками, а також має свою внутрішню структуру.

Метод аналізу документів — основний спосіб збирання даних у соціологічних дослідженнях, який передбачає отримання та використання інформації, зафіксованої у рукописних або друкованих текстах, на магнітних стрічках, кіноплівках, інших носіях соціальної інформації. Залежно від засобів фіксації даних документи розподіляють на: 1) текстові; 2) статистичні; 3) іконографічні, кожен з яких містить різноманітні форми документальних повідомлень.

Ще один соціологічний метод — найпоширеніший, багато в чому універсальний — метод соціологічного опитування. Його основу становить сукупність запитань респондентові, відповіді якого є необхідною для дослідника інформацією. Опитування — це метод одержання первинної соціологічної інформації, що ґрунтується на усному або письмовому зверненні до людей за допомогою анкети, наслідки якого важливі на емпіричному й теоретичному рівнях.

Опитування передбачає чіткість формулювань, їхню зрозумілість для респондента, звернення до нього щодо мети, змісту, механізму відповідей, диференціацію опитування за місцем проживання та роботи. За характером взаємодії виділяють такі види опитування:

1) анкетування;

2) інтерв’ювання.

Кожен з видів анкетування також позначений певною внутрішньою структурою. Так, анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються засобами масової інформації з проханням надіслати їм відповіді); поштове (анкети розсилаються поштою); роздаткове (анкети роздаються групою осіб, зосереджених у певному місці).

Інтерв'ю (тобто бесіда, що проводиться за певним планом) може бути особистим і груповим, телефонним, клінічним (глибоким, довгочасним) і фокусованим (короткочасним), структурованим і неструктурованим.

До аналізу документів та опитування близький ще один із соціологічних методів — метод спостереження. Спостереження — це цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, у процесі якого одержують знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об'єктів, що вивчаються. Іншими словами, спостереження — це пряма реєстрація подій (що відбуваються) з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.

При проведенні соціологічних досліджень соціологічні методи збирання соціологічної інформації використовують, як правило, в комплексі, тобто в інтегрованому вигляді, що характеризується певними обмеженнями кожного з них стосовно повноти, об'єктивності, якості та швидкості отримання соціологічної інформації.