Іі. Методи вимірювання та показники рівня виробітку

прямий метод – дає можливість визначити виробіток, т.б. кількість продукції, яка виготовлена за одиницю часу одним робітником. За допомогою оберненого методу вимірюється трудомісткість, тобто кількість часу на виготовлення одиниці продукції. Трудомісткість – величина обернена виробітку.

Залежно від складу трудових витрат, розрізняють таці види трудомісткості:

1) технологічна – затрати праці осн. робітників;

2) трудомісткість обслуговування виробництва – затрати праці доп. робітників;

3) виробнича – сума 1) і 2);

4) трудомісткість управління вир-ва – затрати праці управлінського персоналу;

5) повна трудомісткість – сума 3) і 4).

Показники рівня виробітку:

1. Середньорічний виробіток в розрахунку на одного працюючого (ПП)

Q_ВП, Q_ЧП – відповідно річний обсяг валової та чистої продукції в грош. вимірі;

Ч_пвп – середньорічна чисельність працюючого промислово-виробничого персоналу.

2. Середньорічний виробіток одного промислово-виробничого робітника (ПП_р)

Ч_пвр – середньорічна чисельність промислово-виробничих робітників.

3. Середньоденний виробіток одного промислово-виробничого робітника (ПП_рд)

Д – кількість днів в році.

4. Середньогодинний виробіток одного промислово-виробничого робітника (ПП_рг)

t – середня тривалість робочого дня, год

5. Зріст ПП розраховується за формулою

ПП_б, ПП_зв – продуктивність праці базового та звітного періодів.

Ііі. Фактори, що впливають на продуктивність праці

Фактори росту ПП:

зовнішні – об’єктивно знаходяться поза контролем окремого підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура; природні ресурси);

внутрішні – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (характер продукції, технологія і обладнання, матеріали і енергія; персонал, організація виробництва в праці, система мотивації тощо).

Усі фактори, що істотно впливають на ПП можна об’єднати в такі групи:

• матеріально-технічні (вдосконалення техніки та технології , застосування нових видів сировини та матеріалів та ін.);

• організаційні (поглиблення спеціалізації, комбінування, вдосконалення системи управління, організації, вдосконалення системи управління, організації праці та ін.);

• економічні (вдосконалення методів планування, систем оплати праці, участі працівників у прибутках та ін.);

• соціальні (створення відвідного морально-психологічного клімату, нематеріальне заохочення, поліпшення системи підготовки та перепідготовки персоналу та ін.);

• природні умови та географічне розміщення підприємств (ця група факторів виділяється та аналізується на підприємствах добувних та деяких переробних галузей промисловості).

Тема 2.3. Основні виробничі фонди підприємства

1. Поняття, структура та класифікація основних виробничих фондів (ОВФ).

2. Оцінка ОВФ.

3. Показники ефективного використання основних виробничих фондів.

4. Поняття зносу та амортизація ОФ.

5. Відтворення зносу ОВФ. Форми відтворення та джерела їх фінансування.

6. Поняття та види виробничої потужності.

Вступ

Переорієнтація економіки України на ринкові форми господарювання може реально здійснитися при умові переходу виробництва на переважно інтенсивний шлях розвитку. Вона потребує якісного удосконалення і раціонального використання накопиченого виробничого потенціалу, який представлений, передусім, виробничими основними фондами.

Виробничі фонди – головна частина суспільного багатства. Вони поділяються на основні вир. фонди, які служать декілька вир. циклів і не потребують заміни після кожного циклу, та оборотні, які служать один вир. цикл і потребують заміни після кожного циклу.

Основні фонди – головна частина загальної вартості майна підприємства. Вони складають понад 80 % цієї вартості.

Основні фонди – це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, що перевищує 1 рік з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, і вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Роль ОВФ підприємств в теперішніх умовах реформування економіки значна. Основні вир. фонди входять до технологічного комплексу підприємства і визначають рівень його прогресивності і економічності.

Перед підприємством України стоїть задача не тільки економити усі види ресурсів, але і створити гнучку систему виробництва по випуску товарної продукції широкого асортименту, яка буде користуватися попитом на ринках збуту і забезпечить дохідність і рентабельність на основі глибокого оновлення техніки и технологій виробництв.