Viiі. Журналіст у редакційному середовищі

Ключові терміни і поняття: Готовність до праці, риси журналіста-професіонала, стимули при виборі місця праці, індивідуально-колективний характер праці, обов’язки журналіста, журналістська спеціалізація, особистий план роботи, компоненти плану, фемінізація журналістики.

а) Вступні зауваги.

Одним із перших теоретиків журналізму у світі був директор Берлінського журналістського інституту д-р проф. Е. Довіфат. Незважаючи на те, що період його інтенсивних наукових пошуків співпав з роками зародження і розквіту нацизму, Е. Довіфат залишив цінну спадщину, яка не втратила актуальності і сьогодні. Жодна професія, наголошував він, не потребує більшої особистої посвяти, як журналістський фах. Вона вимагає від людини жертовного ідеалізму і дотримання високих моральних засад. Журналістська праця потребує людей сильної волі, які здатні опанувати свої почування і настрої. Журналіст знає тільки одного можновладця – час. Виробити у собі здатність завжди бути готовим до праці – одне з визначальних рис справжнього журналіста (Dovifat E., Prof., Dr.: Zeitungslehre I. Erster Band, Berlin. – 1927. – 138 S. Zweiter Band, Berlin. – 1937. – 140 S.).

Український дослідник журналістики Степан Сірополко ще перед ІІ Світовою війною систематизував вимоги, яким повинен відповідати журналіст. Працівник газети мусить бути обдарованою людиною, і мати технічний вишкіл із журналістського фаху. Працюючи в пресі, є потреба у постійному поглибленні своєї загальної освіти. Кожен журналіст повинен перейнятися ідеєю служіння рідному народові: працівник обдарований, але хиткий у своїх патріотичних почуваннях, не є придбанням для часопису. Третя вимога – дотримання граничної правдивості, тобто шукання об’єктивної правди, вільної від суб’єктивного упередження і тенденційності. Важливо для газетяра вміти спостерігати, швидко думати і негайно діяти. Готовність до праці, яку виділив Е. Довіфат слід розуміти як здатність працювати і вдень, і вночі, і за несприятливих погодних умов, і в надзвичайних ситуаціях катастроф, природних катаклізмів, терактів, війни і т.д. Журналіст мусить бути людиною спритною, тобто уміти зорієнтуватися в кожній ситуації – дати собі раду, щоб досягти бажаної мети. Професія вимагає від працівника преси бути чуйним, тобто співпереживати разом із героями публікацій і вміти передавати ці почуття читацькій аудиторії. Вимога пам’ятливості означає – втримати у пам’яті перебіг події, подробиці розмов, навіть жести, безмовну реакцію, чого не запише жоден диктофон. І, нарешті, журналіст повинен заслужити довір’я до себе як у співрозмовників, так і в широкого читацького загалу.

Ці вимоги, незважаючи на давність їх систематизації, є актуальним і в нинішніх складних умовах розвитку української журналістики. Журналіст повинен вміти сам проаналізувати особливості свого характеру і співставити себе з низкою систематизованих вище вимог. За всіх умов він повинен відчувати велику соціальну відповідальність перед суспільством і аудиторією, бути справедливим і об’єктивним.

б) Мотивації вибору.

Відома у професійному середовищі істина: які журналісти – така й газета. Адже успіх залежить від тих, хто до нього причетний: від їх культури і професійної майстерності, знань і здібностей, досвіду та ініціативи. Чим же керується журналіст, який вибирає редакцію? Його рішення визначається декількома стимулами.

Перший – творчий, який має вирішальне значення. Тобто, це надання можливості реалізації цікавої роботи, творчого самовираження, повної реалізації власних здібностей.

Другий стимул – ідейний, для декого – визначальний. Адже журналіст укладає контракт з тією редакцією, позиція якої відповідає його поглядам на життя і суспільство. Зрештою його і не запросять у колектив того видання, яке сповідує протилежні йому ідеали. Третій стимул – економічний. Журналіст йде в газету, щоб заробляти, і по можливості – добре, щоб утримувати і себе, і родину. Часом цей стимул є вирішальним при виборі. Приходячи у редакцію, журналіст займає у ній відповідне місце і відіграє якусь певну роль. Багато залежить від його посади, бо саме вона окреслює коло завдань і обов’язків. Скажімо, коли працівник – кореспондент відділу, то у першу чергу готує матеріали для газети, редагує їх, працює з авторами. Коли він – завідуючий відділом, то значну частину свого робочого часу змушений присвячувати організаційним обов’язкам – плануванню праці відділу, розподілу завдань між співробітниками, контролювати їх виконання. Інші додаткові обов’язки диктують посади відповідального секретаря, заступника редактора і т.д.

в) Особливість журналістської праці.

Незалежно від посади, яку обіймає журналіст, він є членом редакційного колективу. І саме участь у підготовці колективного твору – номера газети, надає особливого характеру його діяльності: спочатку він своєю заявкою вносить вклад у загальноредакційний план, потім отримує завдання, яке відповідає одному з пунктів цього плану, нарешті у перебігу збору інформації і відбору фактів, завершує процес підготовки матеріалу. Журналіст враховує досвід своїх попередників у розробленні цієї теми, напрямки і мету діяльності інших співробітників редакції. Взаємозалежність – одна з важливих особливостей праці журналістів, які належать до однієї редакції. Виразно це простежуємо у невеликому колективі: тут кожен має свою частку роботи і не може успішно вирішувати завдань без координації з іншими працівниками. Тобто яскраво проявляється індивідуально-колективний характер праці журналіста, чого не фіксуємо у середовищі інших творчих професій.

У редакційному колективі журналіст виконує ряд обов’язків у двох взаємопов’язаних напрямах. Перший – обов’язки по відділу чи сектору. У цій виробничо-творчій групі журналіст постійно зайнятий підготовкою певного обсягу інформації, що концентрується у його статтях, репортажах, замітках та інших газетних жанрах. Він працює з авторами, редагує їх тексти і рукописи, почергово, а часом і одночасно, виступає у ролі публіциста, редактора і організатора. Тобто проявляється комплексний, багатофункціональний характер його праці, який вимагає різносторонніх знань, вмінь та здібностей. Другий напрям – обов’язки по редакції. Журналіст бере участь у редакційних летючках, за графіком секретаріату виконує функції газетного оглядача, чергує при випуску номера, працює з листами читачів. Він також бере участь у проведенні редакційних кампаній, акцій, інших загально редакційних заходів.

г) Вимоги часу.

Насамперед, працівник редакції повинен відзначатися високою загальною культурою та грамотністю. Малокультурна людина, яка розгублюється у ситуації, що постійно змінюється, невміло володіє словом, нечітко висловлює власні думки – не має шансів втриматися на журналістській бистрині. Постійне ускладнення процесів життя суспільства, зростання ролі науки і техніки вимагають дальшої інтелектуалізації журналістської діяльності. Зростають вимоги до журналістської професійної майстерності. І справа не лише в оволодінні жанрами публіцистики, а у вмінні сумістити оперативність з масштабним та глибоким аналізом зібраної інформації. Важливо не тільки поєднувати універсальність журналіста з його спеціалізацією у якійсь галузі економіки чи культури. Сучасний газетяр повинен освоїти декілька спеціальностей: фоторепортера, оператора комп’ютерного набору, газетного дизайнера. Важливо бути також фізично та психічно здоровим, особливо в умовах інтенсифікації журналістської праці, яка викликана ощадливістю власників видань у сучасних ринкових умовах.

ґ) Особистий план роботи.

Оскільки кожен журналіст є творчою людиною і особливістю його газетярської діяльності в колективі теж є творче начало в особистому плані поєднуються персональні професійні цілі з проблематикою відділу. А.А. Грабельников індивідуальний творчий план вважає частиною складної системи редакційного планування. На його творення впливають такі фактори:

• спеціалізація журналіста (тематична, жанрова, регіональна);

• особисте досьє;

• загальний план відділу;

• кон’юнктура ринку інформації;

• читацька пошта;

• матеріали авторського активу;

• особисті завдання редактора, завідувача відділу.

В особистий план роботи журналіст повинен включати всі види діяльності в редакції – літературну, редакторську, організаційну працю. Слід зауважити, що в процесі виконання плану можливе внесення до нього змін з боку завідувача чи головного редактора, а також – секретаріату. В індивідуальний творчий план бажано включати такі компоненти: основні теми виступів упродовж певного періоду (тижня, місяця, кварталу), жанри, терміни написання матеріалів, дані авторів замовлених публікацій, приблизний обсяг у рядках, географію виступів, форми подачі матеріалів (окрема публікація, добірка, тематична сторінка і т.д.).

Слід підкреслити, що особистий план роботи журналіста належить до оперативного і середньотермінового планування. На його зміст мають суттєвий вплив події, що відбуваються в суспільно-політичному житті країни, регіону, а також кон’юнктура ринку періодичних видань.

д) Жінка в журналістиці.

Журналістика вважається традиційно чоловічою професією саме з тих причин, що вимагає напругу великих фізичних і нервових зусиль, витривалості, пов’язана з постійними відрядженнями. На початку і всередині минулого століття поодинокі жінки проявили себе на українській журналістській ниві, а серед них Олена Пчілка, Наталя Кобринська, Олена Теліга... Вони залишили помітний слід в історії журналістики.

У часи тоталітарного суспільства жінки у редакціях газет становили дуже низький процент, працюючи на посадах коректорів, обліковців листів, а лише окремі забезпечували такі тематичні напрямки, як освіта, наука, культура. За роки української незалежності співвідношення різко замінилося: сьогодні в структурах українських ЗМІ жінки становлять 50 і більше відсотків. Стають „жіночими” і редакції газет. Один із найвдаліших проектів у сфері друкованих ЗМІ – газету „День” очолює головний редактор Лариса Івашина. Головним редактором львівського „Високого замку” є Наталія Балюк, яка постійно підтверджує свій високий професійний рівень публікаціями на теми політики, економіки, культури. Неможливо уявити собі нині тематичну палітру тижневика „Дзеркало тижня” без вдумливих розважливих публікацій Юлії Мостової. І таких прикладів чимало. Фемінізація сфери журналістики в Україні має ще ширші перспективи: сьогодні 80-90% студентів факультетів і відділень журналістики – жінки. Дівчата, що обирають цей нелегкий фах, насамперед прагнуть реалізувати свій творчий потенціал і здібності: комунікабельність, емоційність, інтуїтивність, гуманістичне спрямування, адаптивність. Жінки, виконуючи свій професійний обов’язок, мають ряд переваг перед чоловіками: вони легше „добираються” до знаменитостей, володіють особливим даром передбачення, особливе жіноче чуття дозволяє їм з більшою вірогідністю викласти найдрібніші деталі того, що відбувається, помітити те, що часом не зауважують досвідчені чоловіки-журналісти.

Рекомендована література

1. Ольгерд Іполит Бочковський, Степан Сірополко. Українська журналістика на тлі доби. – Мюнхен. – 1993. – С.138-152.

2. Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.110-161.

3. Гуревич С.М. Экономика средств массовой информации. – Москва: изд-во „РИП-холдинг” – 2001. – С.172-181.

4. Свитич Л.Г. Профессия: журналист. – Москва: изд-во „Аспект Пресс”. – 2003. – С.4-104.

Питання для самоконтролю

1. Яким вимогам повинен відповідати журналіст? (За Е. Довіфатом, Степаном Сірополком?

2. Як ви розумієте рису „готовність до праці”?

3. Якими стимулами керується журналіст при виборі місця праці?

4. Назвіть особливості журналістської праці в сучасних умовах.

5. Які фактори впливають на творення індивідуального творчого плану?

6. Що включає особистий творчий план журналіста?

7. Яких ви знаєте жінок-журналістів?

8. Які переваги мають жінки-журналісти над чоловіками?