IV. Редакційний колектив

Ключові терміни і поняття: Індивідуально-колективний характер журналістської праці, виробничо-творчий характер журналістської праці, виробнича діяльність редакції, оптимальна величина редакційного колективу, галузева спеціалізація, жанрова спеціалізація, джерела зміцнення редакційних колективів.

а). Вступні зауваги

Одним із важливих напрямів редакційного менеджменту є управління колективом редакції. Менеджеру необхідно враховувати всі його особливості. Адже редакція є трудовим, виробничим колективом, продукцією якого є випуск газети чи журналу і вміст інформації у них. На ринку вони стають товаром. Одночасно редакція є творчим (літературним) колективом. Його члени, журналісти, займаються літературною творчістю. Творчий журналістський колектив складає ядро, більшу частину редакції. Тут варто запримітити, що крім творчих працівників до редакції входять і технічні, а також працівники комерційних структур. Як трудовий колектив, редакція являє собою сукупність виробничо-технічних і громадських структур. Її співробітники можуть входити в профспілкову організацію, журналістську організацію, організовувати свій клуб і т.д.

Соціологи розглядають редакцію як невелику соціальну групу з особливими специфічними формальними і неформальними зв’язками її членів. Але важливе значення для управління редакцією має розуміння її як системи. В основі її формування лежить розподіл праці між співробітниками редакції. Саме вони є взаємопов’язаними, і, відповідно, взаємозалежними елементами редакційної системи. Кожен з них виконує доручену йому функцію, але в сукупності система, витворена з них, набирає нових якостей і можливостей, що дозволяють реалізувати загальне завдання – давати читачам уявлення про дійсність у цілому, про важливі сторони освітлюваної галузі життя.

б). Характер журналістської праці

На відміну від представників більшості інших творчих професій (письменників, художників, композиторів) журналіст завжди працює в колективі, займаючи відповідне місце в редакційній ієрархії, усвідомлюючи свою роль у ній, виконуючи завдання, які покладені на нього. Мова йде про індивідуально-колективний характер журналістської праці, який обумовлює організацію роботи всієї редакції і кожного співробітника зокрема. В чому його суть? Створення журналістського твору – в переважній більшості випадків – процес самостійний, індивідуальний. Але, починаючи з визначення і завершуючи публікацією в газеті, він, по суті, стає колективним. У підготовці публікації до друку беруть участь такі співробітники як завідувач відділу, працівник секретаріату, редактор, літературний редактор, коректор, черговий по номеру. І як результат – текст стає плодом колективної праці. Врахуймо й те, що окремий номер газети є, без сумніву, також колективним журналістським твором.

Маємо підстави говорити і про виробничо-творчий характер журналістської праці. Діяльність журналіста, який пише свій твір, організовує рейд, акцію, „круглий стіл”, зустріч із читачами, має творчий характер. Разом з тим такі дії кваліфікуються як виробничі. Бо редакція є своєрідним підприємством, яке виробляє специфічну продукцію – номер газети, комплект номерів і продає їх на ринку інформації. Тому журналіст є одночасно учасником процесу виробничої діяльності редакції.

в). Лише оптимальна кількість

Невеликий історичний екскурс. Степан Сірополко (Українська журналістика на тлі доби. – Мюнхен, 1993) у своїй праці „Основи журналізму” перегортає „Спогади” визначного мецената і публіциста Євгена Чикаленка, який чимало місця присвятив газеті „Рада”. Він, зокрема, підкреслював, що перший рік видання цього часопису був „республіканським”, тобто його редагували гуртом. До складу редакційного комітету (редакційна колегія) входили, крім видавця, редактор, всі завідувачі відділів, секретар редакції та найближчі постійні співробітники. Той рік, за свідченням Є. Чикаленка, був повним гризні, сварок, клопоту і страху. Потім надійшов час „освіченого абсолютизму” – склад комітету позбувся найближчих постійних співробітників. У результаті цього запанували „спокій, тиша і мирна праця”. Щодо „Діла” С. Сірополко послуговується публікацією редактора І. Кедрина (Рудницького) у ч. 9 за 1938 рік, який підкреслював, що кілька разів редакція змушена була узгіднювати своє позиції щодо політичних і суспільних справ з Видавничою Спілкою „Діло”. А це завжди закінчувалося редакційною кризою. Одного разу редакція навіть оголосила страйк проти головного редактора В. Панейка. Редакція „Діла” 1938 року складалася з двох редакторів, сімох референтів та коректора. Займала вона дві кімнати: в одній працювали редактори, в другій – всі решта. За розміщенням співробітників – типовий приклад сучасної американської газети, де у великому приміщенні міститься майже вся редакція газети.

А скільки співробітників повинні працювати у редакції сучасної газети, щоб вона успішно виконувала своє завдання? Як визначити її оптимальну величину? Однозначної відповіді на це питання нема. Можна лише з упевненістю сказати, що для випуску крупної щоденної газети створюють достатньо велику редакцію, у невеликому друкованому органі величину редакції можна різко зменшити. У кожному конкретному випадку потрібно враховувати ряд факторів, а саме: періодичність виходу газети, обсяг її номера – формат полоси і кількість сторінок, можливості співробітників редакції та їх професійну кваліфікацію, тип видання і характер публікацій – інформаційних, проблемних, та ін. Але в сучасних ринкових умовах керівник редакції змушений дотримуватися граничного обмеження величини колективу. Залишається лише мінімум, який спроможний забезпечити підготовку і випуск газети без пониження її рівня.

У наш час маємо приклади, коли якусь газету робить одна людина, але це винятки з правил, продиктовані особливими обставинами. Для того, щоб випускати зараз невелику газету достатньо 2 – 3 кваліфіковані співробітники, з чітким розподілом між ними редакційних обов’язків. З другого боку, зараз минув час „роздутих” редакцій, чисельність яких сягала б кількох сотень співробітників. Жодного працівника понад оптимальний рівень, жодного співробітника менше – таким є правило сучасного менеджера. Але мінімізація величини редакції можлива, зрозуміло, тільки за умови високого рівня професійної майстерності. Недостатня підготовка спонукає збільшувати колектив і затрати на його утримання.

г). Склад редакції

Менеджер відіграє основну роль у підборі редакційних кадрів і в забезпеченні оптимального складу редакції. Його рекомендації іншим керівникам редакції спрямовані на зміцнення підрозділів, яким важко виконувати визначені функції. Важливе значення має запрошення нових співробітників, пересування існуючих з одного підрозділу в інший і т.д. Не можна укладати трудових угод з випадковими людьми, не враховуючи їх професійні інтереси, спеціалізацій, які склалися в процесі розподілу праці в колективах редакцій. Наприклад, галузеві спеціалізації – економіка, аграрна політика, побут, культура, література, мистецтво, мораль, право тощо. Широко розповсюджена і жанрова спеціалізація – нарисовці, сатирики, рецензенти, репортери. Деякі журналістські спеціалізації пов’язані з виконанням певних функцій. Приміром, працівники секретаріату, власні, спеціальні кореспонденти.

Спеціалізація визначається і типом періодичного видання, в якому працює журналіст. Можна говорити про професії чи спеціалізацію працівника дитячого видання, журналіста багатотиражної газети і т.д. Тип видання, особливості його читацької аудиторії визначають спеціалізацію журналіста в певному колі проблем. Вони вимагають від нього особливих знань і умінь. Навіть працівників періодичних видань можна поділити на дві частини: тих, хто працює в газетах (приявна оперативність) і тих, хто входить у журнальну редакцію (відповідна розважливість і запас часу для підготовки публікації). Останні повинні мати схильність до узагальнень, чого не завжди потрібно працівникові редакції щоденної газети.

Отже, досягнення оптимального складу редакції можливе лише за умови врахування журналістської спеціалізації. Кожен керівник повинен добре знати скільки і яких журналістів потрібно для випуску конкретної газети. Справді, бо якщо комерційній, економічній газеті потрібні насамперед журналісти-економісти, аналітики, спеціалісти з фінансів, біржової діяльності, то вечірня газета потребує репортерів, інтерв’юерів, спеціалістів з культури та літератури.

Джерела зміцнення редакційних колективів. Тут важливо самому собі виховати журналіста, а потім відповідно його берегти. Включення молоді у колектив завжди благотворно впливає на редакційний клімат. Ще один шлях – колективи інших редакцій. З виникненням у сфері журналістики ринку робочої сили спостерігаються міжгазетна конкуренція, „перетягування” висококваліфікованих спеціалістів. Нормальне явище, коли йде пересування знизу вгору, тобто з невеликого місцевого видання у престижну газету. Редакційний менеджмент передбачає і спостереження за молодими кадрами, як передумову рішень, пов’язаних з оптимізацією редакційного колективу.

Рекомендована література:

1. Ричард Р. Ґалагер. Власне мале підприємство – це просто. – Львів: Сейбр-світло. – 1995. – 175 с.

2. А.А. Грабельников. Работа журналиста в прессе. – Москва: РИП-Холдинг. – 2001. – С.58-142.

3. С.М. Гуревич. Основы редакционного менеджмента. – Москва, 1994. – С.3-18.

4. 4. С.М. Гуревич, Г.С. Вычуб. Организация работы и труда журналиста. – Изд-во Московского ун-та. – 1987. – 50 с.

Питання для самоконтролю:

1. Суть індивідуально-колективного характеру журналістської праці.

2. Журналіст як учасник виробничої діяльності редакції газети.

3. Якою повинна бути величина редакційного колективу?

4. Назвіть види журналістських спеціалізацій.

5. Шляхи поповнення колективів редакцій.

6. Які фактори впливають на величину редакційного колективу?