15. Будівельні матеріали та конструкції візантійської архітектури

Хоча в південних областях Східної Європи, у Вірменії та Сирії, на Криті і Кіпрі в ту епоху широко використовувався камінь, у Візантійській імперії улюбленим будівельним матеріалом була плінфа, велика і плоска обпалена цегла розміром біля 35,5 ґ35, 5ґ5, 1 см. При кладці використовувався дуже густий цем'янковий (з додаванням подрібненої обпаленої глини і товченої цегли) розчин, що давало можливість робити шви рівними по товщині цеглі і при цьому не боятися за міцність кладки. Щоб підкріпити конструкцію або підсилити декоративний ефект, три-чотири ряди цегляної кладки нерідко перемежовували рядом з тесаного каменю або мармуру.

Архітектурні деталі - такі, як колони, капітелі, вставні панелі, решітки, облицювання стін, підлога, - виготовлялися з різних видів мармуру і з порфіру. Всі склепіння, а також верхню частину стін, як правило, покривали розкішними кольоровими мозаїками з цінних скляних кубиків смальти, ретельно закріплених в шарі спеціально приготованого розчину.

Склепіння і куполи споруджували головним чином з цегли, яку укладали рядами, причому так, щоб кожна цеглина лежала своєї плоскою стороною на лінії, що виходить з навпроти лежачої точки основи зводу, а не з його центру, в результаті ряди ставали не такими крутими. Використання розчину підвищеної в'язкості робило необов'язковим зведення дерев'яних кружал, що застосовувалися римлянами. Цей розчин навіть дозволяв, уклавши ряд, не чекати остаточного схоплювання і твердіння, а починати укладати по ньому наступний. У результаті бічний розпір значно зменшувався і після завершення будівництва купол набував характер моноліту.

Конструктивна простота і ефективність візантійського методу зведення склепінь і куполів самі по собі ще не гарантували доведення купольного архітектурного стилю до досконалості. Раніше великі куполи споруджувалися тільки над круглими в плані приміщеннями. Досвід римлян не давав необхідної відповіді, оскільки вони застосовували купол в поєднанні зі стійко-балкової конструкцією і не прагнули до масштабного використання вітрил. У своїх купольних спорудах вони не відходили від круглого плану і ніколи повністю не відмовлялися від принципів балочної конструкції. Отже, і застосування римського методу не давало вирішення проблеми повного купольного перекриття.

У соборі св. Софії в Константинополі, побудованому в 532-537 архітекторами Ісидором з Мілета і Анфімієм із Трал, система вітрил була вдосконалена, і купол був зведений над квадратним у плані простором. Творці проекту повністю розуміли важливість свого досягнення і використовували його при розвитку чисто склепінчастих принципів перекриття в конструкції всіх частин собору. Підтримувані стовпами арки, склепіння, напівкуполи і куполи зроблені провідними конструктивними елементами. Колони витіснені на другий план і використовуються між колосальними стовпами як перегородка, що розділяє внутрішній простір, а також в якості задаючого масштаб елемента. Класичні ордери скасовані, пластична концепція в рішенні плану, фасаду та інтер'єру знайшла остаточну форму, яка у всіх моментах використання дотримується арочно-склепінчастого принципу.