27 Особливості архітектури китайських храмових комплексів різних релігійних конфесій

Державна віротерпимість обумовила рівність конфуціанства, даосизму,

буддизму та інших релігій. Жодна з них не мала рішучої переваги перед

іншою. Усі вони стверджували існуючий лад, збереження незмінними

стародавніх звичаїв і традицій. Храми різних релігійних течій хоч і

відрізнялися деякими особливостями, але зберегли ці традиції.

Храмові комплекси мають чітке симетричне планування, основу

якого складає система дворів, які послідовно розташовані вздовж однієї

осі. Важливі будівлі лежать на головній осі храму в південній частині

двору або в його центрі. Вони мають, як правило, південну орієнтацію.

Кількість дворів та їх розміри залежали від значущості храму.

Північні храми, незалежно від того, до якої релігійної конфесії

вони належать, відрізняються від храмів решти районів Китаю,

насамперед, невеликими розмірами своїх комплексів

Храми в них прості й суворі. Південні храми легкі та витончені.

Буддизм проіснував у Китаї майже два тисячоліття, змінившись у процесі пристосування до китайської цивілізації. Він значно вплинув на традиційну китайську культуру, що найбільш наочно виявилось в -мистецтві, літературі і особливо в архітектур'г (скельні комплекси, витончені пагоди та ін.). Отже, буддійський храмовий павільйон «сі», або «фосі» — це традиційна для Китаю одно — або двоповерхова дерев’яна будівля червоного кольору (що символізує дружбу, щастя) з характерним одинарним або подвійним дахом під жовтою чи зеленою черепицею, оздобленим дзвіночками.Іноді у дворі храмового комплексу можна побачити усипальниці-«субургани» проповідників, або святих. Біля вхідної арки перед павільйонами стоять кам’яні статуї левів «ші-цзи» — то обереги від лихих сил, що символізують самого Шак’ямуні.

З даосизму була сприйнята ідея про існування «дао» — природного закономірного шляху, яким розвивається Всесвіт і якого має додержуватися людинаХрамово-монастирський центр даосизму знаходився в горах Удан

28 Китайська стійково-балкова конструкція доу-гун , несучі конструкції китайських дахів

Доу-гун- система багатоярусних дерев'яних фігурних кронштейнів Вони складалися з двох елементів, які повторювалися у певному порядку. Це "доу" - кубовидний брусок зі скошеними долішніми гранями і "гун" - видовжений брусок. Усі доу мають однакові розміри, тоді як вище лежачі гуни довші за долішні. В результаті створюється конструкція, яка значно розширюється догори від опори. Вона спроможна витримати великі навантаження і це дозволяє збільшити опорну площу покрівлі і зробити більш значним винос карниза. Доу-гун пов'язував балку і опору і в той же час був своєрідною капітеллю стовпа

Крім чудових конструктивних властивостей, доу-гун дуже гарний, ефектний і є прикрасою всієї будівлі. Тому він перетворився в широко використовується архітектурно-художній засіб.

Застосовувався він і в інтер'єрі. У житлових будинки доу-гун застосовувався лише в палацах: в народній архітектурі він був заборонений.

Форма доу-гуна, властива дерев'яного зодчества, знайшла застосування і в кам'яній архітектурі, придбавши при цьому чисто декоративне значення.

Доу-гун складається з окремих елементів, з'єднаних між собою врубками. Доу-гун мав різні назви, залежно від місця розташування і конструкції. Зазвичай в системі доу-гуна було кілька елементів доу і гуна. Всі доу мали однакові розміри, а кожний наступний гун був довше попереднього.

Стель у приміщеннях старокитайських споруд не було. Дерев'яні конструкції дахів усіх будівель залишалися нічим не замаскованими зсередини, а лише оздоблювалися яскравими дивовижними візерунками, а за елементи декору водночас правили і конструкції перекриттів. У палацових спорудах це оздоблення було дуже багатим.

Крокви в європейському розумінні цієї конструкції, тобто такі, що складаються з нахилених кроквяних ніг, підкосів і т.д., у китайських будівлях не застосовувалися. Конструкція дахів складалася з горизонтальних та вертикальних елементів . На поперечних балках, ближче до опор, установлювали невисокі стояки, на них укладали наступні поперечні балки, на котрі поблизу до опор знову установлювали стояки і т.д. Таким чином, нахил і вигін даху створювався не кроквами, а сполученням горизонтальних балок, що дозволяло уникнути небезпечного під час землетрусу розпору крокв. Низ колони шарнірно вставлявся у заглиблення кам'яної бази. Балки, стояки й кронштейни яскраво фарбувалися і покривалися лаком.