31. Містобудування та архітектура Тібету. Місто Лхаса

Своєрідністю своїх форм відзначається архітектура Тібету – національної області на південному заході Китаю. Для будівель Тібету характерна монументальність, простота й суворість ліній, сполучення з суворою природою, яка їх оточує. Найвідоміші пам’ятки Тибету знаходяться в містах Лхаса, Шигадзе, Гьянгдзе.

Головне місто Тібету – Лхаса ("Місце богів") – виникло в VII ст. Місто стоїть на високогірному плато, на березі річки, серед широкої гірської долини. На відміну від китайських міст, воно не має регулярної структурно-планувальної композиції. Його головні магістралі разом із вузькими та кривими провулками створюють лабіринти. Відповідно до установлених шляхів прочан у місті прокладені три кільцеві вулиці.

Відомим у Лхаса є буддійський храм і монастир Джоканг, площа якого сьогодні займає 25 000 кв. м. Храм чотириповерховий, дах вкритий бронзовою плиткою з малюнками, прикрашений двома золотими ланями і колесом дхарми («шляху благочестя»). Храмовий комплекс складається з декількох залів та вівтарів. У головному залі є статуя Будди. Цікавим місцем є Баркор або Баркхор – міська площа з вузькими вуличками, розташовані навколо храму Джоканг.

Баркор і сьогодні є популярним місцем для здійснення ритуального обходу (кора) для паломників та місцевих жителів. Довжина Баркор-кори становить близько кілометра і оточує весь храм Джоканг. Вздовж всієї кори встановлені молитовні барабани з мантрою «Ом мані падме хум», які паломники розкручують правою рукою, проходячи корою, і «прочитуючи» таким чином мантру. Площа і храм оточені двома колами невеликих магазинів і лотків, де продають релігійне приладдя.

Над усім містом Лхаса панує величезний палац-фортеця Потала, що був упродовж останніх трьох століть житлом далай-лами – теократичного правителя Тібету. Ця велична багатоповерхова споруда складається з багатьох будівель і є найвизначнішим пам'ятником тібетської архітектури.

Палац Потала розташований на Червоній горі в центрі міста Лхаса – адміністративному центрі автономного району Тибет. Він піднімається схилом Червоної гори і є прекрасним палацом-фортецею, який називають «Перлиною Даху світу». Це типовий зразок архітектури Тибету і одна з найвідоміших стародавніх споруд Китаю.

.

32Садово-паркова архітектура Китаю

Архітектура Китаю, яка має довгу історію, унікальна в садово-парковому мистецтві. Перший палацовий сад у Китаї з'явився в період династії Чжоу (1122 - 249 р. до н.е.). Потім, у столицях і великих містах Китаю стали створювати садово-паркові ансамблі.

Садово-паркові архітектурні ансамблі Китаю мають гнучку концепцію. У них поєднуються рукотворна краса з природною витонченістю, і з'являється чудовий оригінальний синтез. Архітектурний садово-парковий ансамбль відповідає всім законам природи і навіть перевершує їх. У ньому краса природи стоїть на першому, головному місці.

 До V-VI ст. н.е. склалися дві стійкі форми китайського саду: імператорські і приватні сади. На півночі Китаю набули поширення масштабні імператорські сади.Перший тип представляв собою масштабну картину світу, що вражала уяву розмірами, багатством кольорів і різноманіттям форм, а другий - відрізнявся переважно монохромністю , меншими розмірами і великою схильністю до деталей і мініатюрним композиціям. Найбільшого розквіту садово-паркове мистецтво Китаю досягла в Х-XII ст. і знову - в XIII-XIV ст. У наступні століття садове мистецтво Китаю безперервно удосконалювалося. Важливу роль тут відіграли ідеї неоконфуціанства, акцент на особливу увагу до природи і внутрішнє самопізнання людини через діалог з природою.

До структури ансамблю китайського парку переважно входить терем, вежа, альтанки, павільйони, галереї, штучні гірки, озера і ставки. Китайський сад зазвичай поділяється на три перспективи: верхню (Володіння світом), середню (Межа небожителів) і нижню (Межа природності).

Вода - обов'язковий елемент кожного китайського саду. Водоймища покривали великі площі. Включення у композицію парків водних просторів вимагало будівництва кам'яних і дерев'яних мостів різних розмірів. Китайські зодчі зводили їх з справжнім мистецтвом. Особливо гарні "горбаті", або "верблюжі", містки, в яких арка разом з відображенням у воді становить замкнуте коло, своєрідну раму, що виділяє частину пейзажу. Великий інтерес представляли і зигзагоподібні містки, що влаштовуються як на воді, так і на суші.  Будівництво мальовничих за кольором і витончених по архітектурі павільйонів - улюблений архітектурний прийом в оформленні садів і парків Китаю. Особливо часто павільйони розміщували біля води.  У парках Китаю широке розповсюдження мали павільйони з прибудованими до них критими галереями, які пов'язували окремі павільйони в єдиний комплекс

Імператорський палацовий комплекс Юаньмінюань, збудований приблизно у 1760 році, називають "Царем садів". У парку розташувалось більше 140 павільйонів, теремів, альтанок і залів. Тут було і чудове штучне озеро з каскадом невеликих водоспадів, прекрасна композиція з каміння коштовних порід, оранжерея квітів і дерев. Найбільш видатними здобутками китайського зодчества в парку Юаньмінюань були фонтани. Площа парку становить 347 га.

Зі збережених до наших днів садів найбільш ранні за часом споруди відносяться до епохи Мін (1368-1644). З цього періоду, вони дійшли до нас без істотних змін. 

Серед різноманіття традиційних китайських садів абсолютно чітко можна простежити шість їхніх видів, близьких один до одного за принципами організації. Це: 1) при імператорських палацах, 2) при імператорських гробницях, 3) при храмах, 4) сади природних пейзажів, 5) домашні сади, 6) сади вчених.. Скульптурне оформлення використовується рідко. В основному це зображення птахів або тварин - лелеку, дракона, черепахи.  Китайські майстри виділяють 8 основних принципів садово-паркового мистецтва: діяти в залежності від місцевих умов; максимально використовувати навколишню природу; відокремлювати головне від другорядного; використовувати контрасти: велике і мале, світле і темне, широке і вузьке, високе і низьке; в малому домагатися великого; враховувати гармонію пропорцій; використовувати поступове розкриття видів; враховувати час сприйняття пейзажів.

.  Характерні особливості садово-паркового будівництва Китаю - активне використання каміння; велика кількість водних поверхонь, значна кількість і продумане розміщення малих архітектурних форм; ретельний підбір декоративної рослинності для створення певного, заздалегідь продуманого пейзажу.