26. З якою метою була скликана Переяславська рада та Укладені Березневі статті. Охарактеризуйте їх зміст.

8 січня 1654 р. на козацьків раді в м. Переяславі розглядалося питання про прийняття Гетьманщиною московського протекторату. Рішення не було одностайним, частина козаків була противниками такого союзу і схилялася до заступництва Туреччини. Утім, Хмельницькому вдалося переконати старшину виступити на підтримку московського союзу, обіцяючи збереження їхніх прав та привілеїв. Відбулася одностороння присяга гетьмана та козацької старшини.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною і Москвою під назвою «Просительні статті». Але в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений і значно змінений.

21 березня 1654 р. були затверджені «Статті Богдана Хмельницького», або «Березневі статті»

1. Визнавалося верховенство московського царя над Україною.

2. Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис. чоловік.

3. Генеральна і полкова старшина отримували платню.

4. Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя.

5. Україна мала право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею та Туреччиною.

6. Податки мали збирати українські чиновники.

7. У містах зберігалося самоуправління.

8. Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності.

9. У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали розташовуватись російські військові залоги.

10. Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 р.

11. У разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні московсько-українські походи проти Кримського ханства.

«Березневі статті » змінили політичну ситуацію в Східній Європі. Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва – як перший крок до цілковитого об’єднання.

Отже, «Березневі статті » дозволили Україні зберегти державність, судовий, військовий, адміністративний устрій, забезпечили Україні союзника для протистояння Речі Посполитій та Туреччині та звільнили від релігійних утисків православну церкву.

27) Охарактеризуйте політ. становище України в 2 пол. 17ст. Які наслідки мав період Руїни для укр. нації, державності та культури.

Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Доба Руїни – надзвичайно важкий для України період, коли після смерті Б. Хмельницького здобутки часів визвольної війни були значною мірою втрачені. Слід звернути увагу на те, що у вітчизняній історіографії немає одностайності щодо її хронологічних меж. Як правило, її датують 60–80-ми роками ХVІІ ст. Питання залишається відкритим, особливо щодо початку цього періоду. Закінчення Руїни пов’язують з гетьмануванням І. Мазепи.

Причини Руїни

1. відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті

2. глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики

3. егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих

4. перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

Небажання поступитися своїми вигодами заради блага України, заради збереження козацької держави, непримиренність позиції різноманітних угруповань та окремих осіб ще більш ускладнювали внутріполітичну ситуацію, провокували виступи “покозачених”, створювали хаос і плутанину, робили неможливою хоча б короткочасну стабілізацію”.

Характерні ознаки Руїни:

− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;

− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

− зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;

− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

Гетьмани періоду руїни

Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Самойлович

Правобережні Павло Тетеря, Петро Дорошенко

Лівобережні Іван Брюховецький, Дем'ян Многогрішний

Гетьман - Іван Виговський – прихильник Польщі. Намагався продовжити діло Хмельницького. Російська держава довго не признають за главу держави І.Виговського, водночас натякаючи, що зроблять це, якщо він погодиться поступитися хоч кількома пунктами підписаних Хмельницьким Березневих статей 1654 року, які обумовлювали широкий суверенітет України. Зрозумівши, що згоди з Москвою він не найде, гетьман почав боротьбу проти Росії з метою звільнення від московської влади. І.Виговському належить видатний документ того часу „Гадяцькі статті”(1658р.), яким утверджувалися нові умови союзу України і Польщі. Та йому не судилося вижити, тому що він був жорстким до простого українського народу і невигідним для Польщі.

Гетьман - Юрій Хмельницький - взагалі був обраний на гетьманство за раді пам'яті його славетного батька. Його оголосили гетьманом ті полковники, які пішли проти І.Виговського, по зговору з Москвою. Згодом, при прийняті Переяславських статей (1659р.) , Москва, скориставшись невпевненістю та молодістю нового гетьмана, змінює більшість статей на свою користь, незважаючи на бажання та потреби українського народу.

Гетьман - Павло Тетеря - був прихильником Польщі. Його було обрано в той час коли відбувся розкол України, розкол поміж прихильниками Москви та козаками які ненавиділи Ляхів , але і не бажали жити під тиском царя Російського. Та за короткий час його змінив - Петро Дорошенко.

Гетьман - Іван Брюховецький - був залежним від Москві. В 1668 році, Брюховецький схилився на умови правобережного гетьмана, та повстає проти Москви. Та козаки, на прихильність Дорошенкові , вбили лівобережного гетьмана та ухвалили називним гетьманом - Дем'яна Ігнатовича (Многогрішного), який за відсутністю Дорошенко схилився до Московського підданства, тільки намагався повернуть умови Б.Хмельницького, але ж його теж зрадила його старшина і він був засланий у Сибір.

Гетьман - Петро Дорошенко - бажав єдиного - незалежності та самостійності України, щоб була вона „Річчю посполитою козацькою” (республікою). Ставши гетьманом, він вирішив, що боротися з Ляхами та Москвою треба з поміччю третьої сили. І Дорошенко оперся на Турків і Татар. Згодом, коли правобережна Україна була поділена між Польщею, Туреччиною та Дорошенком, гетьман зрозумів, що помилився із союзником, та пізно.Він втрачає авторитет, його поступово кидають соратники, пізніше він зрікається булави на користь лівобережного гетьмана – Самойловича

Гетьман - Самойлович - був лише підступною людиною. Його єдине бажання було отримання булави. Не бажаючи участі своїх попередників, новий гетьман дуже шанував старшину і робив усе, чого вона бажала. З Москвою Самойлович був у добрій згоді, й тільки добивався, щоб швидше скинути Дорошенка.

Отже, в добу Руїни сталася трагедія розчленування українських земель між Річчю Посполитою і Росією згідно з договором між ними у селі Андрусів у 1667 р. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Правда, на Лівобережжі в складі Російської держави ще зберігалась обмежена внутрішня автономія. Кожен новий обраний гетьман укладав окремий договір (статті) з московським урядом. В основі цих договорів лежали так звані “Статті Б. Хмельницького”, але з кожним наступним договором вводились все нові обмеження української автономії. Досить проаналізувати Переяславські Статті 1659 р. – Ю. Хмельницького, Московські Статті 1665 р. – І. Брюховецького, Глухівські Статті 1669 р. – Д. Многогрішного (певний виняток, бо були трохи кращими, ніж попередні), Конотопські Статті 1672 р. – І. Самойловича тощо.