33. Проаналізуйте діяльність останнього гетьмана Україїни - кирила Розумовського.

Молодший брат Олексія Розумовського був «обраний» старшиною за наказом Єлизавети в 1750 р.

Діяльність Кирила Розумовського:

1. Переніс резиденцію в Глухів, який розбудував за європейським взірцем.

2. Домігся прийняття царського указу, який забороняв закріпачення українців. Пізніше заборониа перехід селян у інше господарство без письмової згоди землевласника.

3. Справи, пов’язані з Україною, спрямовувалися не до сенату, а до Колегії закорднонних справ, що формально визнавало особливий статус Гетьманщини.

4. Підпорядкував своїй адміністрації Запорозьку Січ і Київ.

5. З України було виведено російські війська.

6. Домагався фінансової та дипломатичної автономії, щоправда, безрезультатно.

7. Здійснив військову реформу: уніфікував зброю та уніформу для козацького війська, вдосконалив артилерію.

8. Провів судову реформу: запровадив шляхетські суди; Гетьманщина була поділена на 20 повітів, у кожному з яких засновано суди: земський (для розгляду цивільних справ) і підкоморський (для розгляду земельних справ).

9. Запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей, планував відкрити у Глухові університет.

10. Збирав старшинські з’їзди – Генеральні зібрання – як прототип шляхетського парламенту (за польським взірцем).

11. Виступив із проектом спадкового гетьманства в Україні.

Така активність гетьмана не сподобалася імператриці Катерині ІІ, яка захопила престол у 1762 р. Розумовський ледь не опинився у засланні, але врешті йому запропонували піти у відставку. Гетьман змушений був погодитися , за що й отримав чин генерал-фельдмаршала та маєтки.

10 Листопада 1764 р. Вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні.

34. Визначте основні напрямки дільності Катерини іі спрямовані на ліквідацію автономії України.

Проводячи політику централізму, російська імператриця Катерина II вирішила повністю покінчити з автономією України. У 1764 р. було відновлено Малоросійську колегію (1764— 1782) на чолі з генерал-губернатором графом П. Рум'янцевим, який спрямував свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії. Він започаткував статистичний опис України, що," хоч і не завершений, став основою для нової системи оподаткування. Замість натурального податку завів грошовий, спочатку від двору, згодом — подушний.

Особливо непокоїло Російську імперію існування Запорізької Січі, в якій тоді було майже 20 тис. козаків. За гетьманування Д.Апостола, як вже зазначалося, запорожці, які з часів петровського погрому (1709) проживали на турецькій території, домоглися повернення під гетьманську владу. У 1734 р. вони знову поселилися на своїх колишніх землях і заснували над р. Підпільною Нову Січ. Із самого початку російський уряд дивився на це повернення підозріло. Він використовував запорожців у війнах із турками і татарами. Однак, як тільки закінчилася російсько-турецька війна 1768 — 1774 pp. і татари вже не становили загрози, Катерина II віддала наказ про зруйнування Запорізької Січі. В основі цієї акції, на думку дослідників, лежали соціальні, економічні та політичні причини. По-перше, царизм не міг не розуміти, що Січ, яка здавна була символом свободи і незалежності, й надалі залишатиметься гальванізатором антифеодальних виступів українського селянства. По-друге, його не могло не турбувати зростання економічного потенціалу Запоріжжя: збільшення кількості населення, а основне — великі потенційні можливості козацьких господарств фермерського типу, що, по суті, були викликом кріпосницькій політиці імперії. По-третє, царат не влаштовувала форма внутрішнього устрою Запорізької Січі, заснованого на демократичних республіканських традиціях, який явно суперечив загальноімперським нормам і порядкам.

4 червня 1775 p., коли більшість запорожців перебувала ще на турецькому фронті, російські війська під командуванням генерала П.Текелі несподівано оточили Запорізьку Січ. Перевага російських сил була безперечна и запорожцям довелося здатися без бою Лише 5 тис. козаків зуміли втекти за Дунай, де створили Задунайську Січ.

За наказом Катерини II і генерала Текелі почалися руйнування Січі та арешти запорізької старшини. Останнього кошового 85-річного Петра Калнишевського заслали до Соловецького монастиря, де на 27 років живцем поховали в холодних мурах монастирської в'язниці. Кошового суддю А.Головатого і писаря 1.1 лобу вислали до Тобольська. Майно старшини та заможних козаків конфіскували. Близько половини всіх запорізьких земель розподілили між російськими вельможами, а решту передали німецьким і сербським колоністам. Після того вся територія «Вольностей» увійшла до Азовської та Новоросійської губерній, Запорізька Січ припинила існування. Не стало сили, яка понад три століття захищала українські землі від ворогів. Водночас Запоріжжя було вагомим чинником, який стримував процес закріпачення селян по всій Україні. Тут збиралися втікачі від поневолення, та переслідування, і кожний знаходив на Січі захист і волю. Зі зруйнуванням Запорізької Січі впала остання твердиня українських традицій, української державності.

Ліквідувавши Січ, російський царат почав скасовувати рештки автономних прав України. У 1781 р. було знищено полково-сотенний адміністративний устрій України і Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. Частина українських земель відійшла до Новоросійської губернії. У 1782 р. ліквідовано Малоросійську колегію, яка за даних умов була елементом української автономії. В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні та податкові установи. У 1783 р. скасовано давній військовий устрій: козацьке військо було реорганізовано у 10 кавалерійських полків. Тоді ж в Україні запровадили загальне кріпацтво, селян остаточно прикріпили до землі. Дошкульного удару зазнала українська церква, майно якої було секуляризоване, разом з нею постраждали ті культурні установи, що перебували під церковною опікою, було закрито ряд монастирів.

Отже, до кін. XVIII ст. внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської політики самодержавної Росії Гетьманщину було перетворено на російську колонію. Українська провідна верства, задобрена імператорською «Жалуваною грамотою дворянству» (1785), відповідно до якої вона звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах із російським дворянством, мовчки сприйняла ці зміни!) Спроби протесту були, зокрема, у 1791 р. Василь Капніст за дорученням українських патріотичних кіл побував у Берліні, де спробував таємно заручитися підтримкою Прусії у намаганнях відновити Гетьманщину. Але такі дії були поодинокі, істотно не впливали на загальну ситуацію.

35. Охарактризуйте процес ліквідації Запорізької Січі та визначте подальшу долю українського козацтва.

Скасування козацького устрою на Слобожанщині. Справі остаточного підкорення України служили заходи російського уряду, здійснені на Слобожанщині. Влітку 1765 р. Катерина II підписала маніфест про скасування на цих землях козацького устрою. Слобожанщина перетворювалася на Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п'ять провінцій: Ізюмську, Охтирську, Острогозьку, Сумську та Харківську. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини, а козаки перетворювалися на «військових обивателів». Заборонялися вільні переходи селян від одного пана до іншого.

Заснування Нової Січі. 10 квітня 1734 р. понад 30 тис. запорожців повернулися на Запорожжя й за 7 км від колишньої «Старої» Чортомлицької Січі заклали Нову Січ. Нова Січ стояла на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро поряд із Чортомликом. Ось чому цю Січ називають іще Підпільненською. За часів Нової Січі надзвичайно пожвавилася господарська діяльність запорожців. Як і за давніх часів, козаки виявляли свою сутність воїнів-хліборобів. Умови господарювання на Запорожжі були тоді чи не найсприятливішими. Адже тут не існувало примусової праці, кріпацтва. Ця обставина приваблювала, як і колись, численних утікачів з усієї України, навіть із-за її меж. Для періоду Нової Січі (1734—1775 pp.) характерним став швидкий розвиток паланок. Так називали фортецю, а також місто навколо неї, і центр самостійної округи Війська Запорозького, і саму округу. Попервах паланок було п'ять, потім вісім, а за деякими джерелами — й дев'ять. Шість паланок містилися на лівому березі Дніпра (Кальміуська, Личківська, Орільська, Прогноївська, Протовчанська, Самарська), а три — на правому (Бугогардівська, Інгульська й Кодацька). Найважливішими та найбагатшими паланками були Кодацька й Самарська. Перша пролягала широкою смугою уздовж правого берега Дніпра від Мишуриного Рогу до самої Січі, сягаючи на заході верхів'їв річок Домоткані, Самоткані та Саксагані. Столицею паланки було місто Новий Кодак, засноване 1645 або 1650 р. (нині — Нові Койдаки, район Дніпропетровська). Самарська паланка лежала в межиріччі Самари та Вовчої, а також на лівому березі Самари. Столицею тієї паланки було м. Самара (нині Новомосковськ, що за 27 км від Дніпропетровська). Стратегічно важливим було розташування Прогноївської паланки, яка виходила до Чорного моря лівим берегом Дніпра.

Прикметна риса Запорожжя часів Нової Січі — велика кількість населення. Так, напередодні ліквідації Запорозької Січі на її землях мешкало понад 100 тис. дорослих осіб чоловічої статі.

Ліквідація козацької республіки — Запорозької Січі. Зростання економічної могутності Запорожжя, відсутність кріпацтва й демократичний устрій козацької республіки непокоїли царський уряд — адже Запорозька Січ виступала цілковитою протилежністю кріпосницькій, монархічній Росії. Закінчення російсько-турецької війни 1768—1774 pp., унаслідок якої Росія здобула вихід до Чорного моря, придушення селянського повстання Пугачова розв'язали імперським урядовцям руки й пришвидшили справу ліквідації козацького устрою на Запорожжі. 4 червня 1775 р. війська генерала Текелія раптово оточили Січ-столицю, де стояла невелика залога, і зажадали її капітуляції. Після бурхливої військової ради, зваживши на сили сторін козаки вирішили скласти зброю. Наступного дня за наказом Текелія з Січі було вивезено боєприпаси, артилерію, скарб, клейноди і прапори, архів тощо. Всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували, зокрема 500 козацьких майстерень і торговельних будинків.

Військова операція з ліквідації Січі передбачала захоплення усього Запорожжя. Для досягнення цієї мети було залучено величезні сили — до 100 000 вояків. Переділена на кілька частин, російська армія протягом двох тижнів, від 25 травня до 8 червня 1775 p., повністю окупувала Запорозькі землі. Осереддя української державності й волелюбного духу було знищене. У червні 1775 р. вийшов сенатський указ, що поклав край надіям козаків на відродження Січі. Запорожцям пропонували записатися до селянського та міщанського станів, а багато старшин зазнали переслідувань. З-поміж тих, із ким розправилися найбільш жорстоко, були кошовий отаман Петро Калнишевський, військовий суддя Павло Головатий, військовий писар Іван Глоба. Останній кошовий протягом 25 літ відбував ув'язнення у земляній ямі в Соловецькому монастирі, суддя і писар жили на засланні в Тобольську.

Доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Перетворення Лівобережної Гетьманщини на складову частину Російської імперії супроводжувалося значним погіршенням життя українців. Економічний і господарський потенціал України використовувався царатом у численних війнах. Так, 1787 р. знову розпочалася російсько-турецька війна. Російське командування великі надії покладало на колишніх Запорозьких козаків. Протягом 1787—1791 pp. із них було сформоване Військо вірних козаків (трохи згодом воно стало називатися Чорноморським). Згідно з царською волею цьому війську повернули частину прапорів Січі, відібраних 1775 р. Нове козацьке військо зберігало давній запорозький устрій, навіть назви куренів, одяг тощо. Отримало Військо вірних козаків і землю: спершу то була територія між Південним Бугом та Дністром із центром у Слободзеї (нині — у Молдові). Козаки брали участь у багатьох битвах. Особливо вони відзначилися під час штурмів Очакова та о. Березань, Кінбурна, Ізмаїла. Активно діяла й Чорноморська козацька флотилія.

Друга половина XVIII ст. — час остаточної втрати Україною державності. Ліквідація гетьманства й Запорозької Січі супроводжувалася знищенням традиційного козацького адміністративно-територіального устрою, впровадженням російських адміністративних і судових установ, змінами в соціальній структурі населення — ліквідацією козацького стану, закріпаченням селян, реорганізацією козацького війська на кшталт російського. Внаслідок цілеспрямованої антиукраїнської колоніальної політики царату до кінця XVIII ст. більшу частину України було перетворено на колонію Російської імперії. Під владою Росії опинилася більшість українських земель: Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщина, Запорожжя. Тільки Галичина, Буковина й Закарпаття залишалися під владою Австрійської монархії.