46.Дайте характеристику адміністративно-політичного устрою західноукраїнських земель в кінці 18-поч19ст.

У складі Австрійської імперії укр. землі не становили окремої адмін. одиниці. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії в 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі й разом з частиною польських земель була виділена в окрему провінцію з центром у Львові. Після неодноразових територіальних змін ця провінція отримала назву «Королівство Галіції і Лодомерії». Об’єднання українців і поляків у межах однієї провінції стало причиною міжнаціонального протистояння. За територією та чисельністю населення Галичина належала до найбільших австрійських провінцій. Адміністративна влада належала губернському управлінню на чолі з губернатором. Губернатора, який утримував у своїх руках усю повноту виконавчої влади, призначав імператор. Адміністративно цей коронний край поділявся на жупи.

Буковину було офіційно долучено до Австрії у 1775 році, а в 1786 її приєднано до Галичини, від 1849 вона виділена в окремий округ і також без етнічного поділу попри те, що в Пн Буковині переважало укр. населення, а в Пд. – румуни.

Закарпаття від кінця 17ст перебувало в складі Австрії. Всі адміністративні органи влади краю підпорядковувались Братиславському намісницькому управлінню Угорського королівства. Територія поділялась на комітати.

47.Охарактеризуйте національно-визвольний рух на західноукраїнських землях у першій половині 19ст.

Західна Україна мала проблеми в боротьбі проти германізації, а ще українці тут перебували під потужним польським тиском. Польські великодержавні шовіністи твердили, що українська мова є лише діалектом польської, а їхні російські «колеги» запевняли, що українська мова є наріччям не польської, а російської. Природні спроби зберегти свою національну ідентичність викликали їхнє невдоволення, породили зливу доносів на українських лідерів, які нібито розпалювали нац ворожнечу. Внаслідок тривалого періоду бездержавності верхівка укр сусп-ва сполонізувалася(змадяризувалася, зрумунізувалася), інтелігенція була дуже нечисленною і складалася з представників греко-католицького духовенства та їх дітей.

Як і в підросійській частині, на західноукраїнських землях початок національного руху був пов'язаний із західним впливом: політикою австрійського «просвіченого абсолютизму» та з європейським романтизмом. Центром першої хвилі національного відродження спочатку був не Львів, де панувала німецька і польська культури, а провінційний Перемишль. Тут навколо місцевого греко-католицького владики — єпископа Івана Снігурського у 1820—1830-х pp. згуртувалася національно свідома інтелігенція.

Отже, зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 1816 р. священик Іван Могильницький заснував у Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І. Могильницький, створивши 1822 р. граматику української мови, довів, що українська мова є рівноправною слов'янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов.

У 1830-ті pp. центр діяльності, спрямованої на пробудження національної свідомості західних українців, перемістився до Львова, де з 1830 до 1837 р. діяв культурно-освітній гурток «Руська трійця». Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах «Русалка Дністрова», майже весь тираж якого був конфіскований (розійшлося лише 200 примірників). Ця збірка вперше впровадила народну мову галицьких русинів у літературу і довела, що між їхньою мовою і мовою українців з Російської імперії не існує суттєвих відмінностей, а отже, галичани і наддніпрянці становлять один народ.

Над трьома упорядниками збірки було проведено слідство. М. Шашкевич після висвячення на священика був переведений в одну з дрібних парафій, де він, виснажений працею та постійними злиднями, помер у 32-річному віці. Я. Головацькому тривалий час не давали сану священика, а І. Вагилевич, щоб уникнути переслідувань, перейшов у протестантську віру.

Отже, «Руська трійця» започаткувала ідею нерозривної єдності всіх українських земель, незалежно від того, до складу Австрійської чи Російської імперії вони входили. Підсумком діяльності «Руської трійці» стало визначення головних програмних засад українського національного руху в статті Я. Головацького «Становище русинів у Галичині»(1846р.), що їх 1848р. поклала в основу своєї діяльності Головна Руська рада.