90. Визначте проблеми соціально-економічного розвитку та політ. Розвитку України та можливі шляхи їх розв’язання.

не відбулася модернізація структури державного управління відповідно до об’єктивних законів розвитку ринкової економіки (зокрема, в процесі приватизації так і не створено інститут ефективних власників; не створено дієздатну систему ринкових інститутів

втрачено високотехнологічні виробництва, лідерство в багатьох нап-рямах фундаментальних досліджень; критичного рівня досяг “відплив умів”

склалися диспропорції між реальним і фінансовим секторами економіки, а також у середині кожного з них;

швидкими темпами зростають внутрішній та зовнішній державні борги з сумнівними перспективами не тільки їх погашення, але й обслуговування;

криза внутрішнього інвестування набула рис системної; разом з тим, зовнішні кредити міжнародних фінансових організацій, вкрай потрібні для економіки перехідного типу, займають мізерну питому вагу у загальних обсягах реальних інвестицій і майже не впливають на активну структурну перебудову національної економіки, стримуючи ініціативу в пошуку альтернативних (насамперед, власних) джерел фінансування суспільних потреб;

відбулося катастрофічне падіння матеріального добробуту населення;

небаченого рівня сягнула “тінізація” економіки.

Політична ситуація:

Є ще одна проблема, яка потребує якомога швидшого розв'язання. Йдеться про адміністративно-територіальний устрій України, адекватний новим умовам. Нині ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів, ані президентські структури не мають належного впливу на регіональні органи влади і місцеві політичні еліти. Останні, користуючись постійною незлагодою у вищих ешелонах влади, з одного боку, старанно перебирають на себе дедалі більший обсяг повноважень і можливостей, а, з іншого - уникають розв'язання загальнодержавних проблем і особистої відповідальності.

Це дуже небезпечний процес і виборами в парламент його не уникнути. Ми вже стаємо свідками того, наскільки могутній вплив мають регіональні депутатські групи на діяльність нинішньої Верховної Ради. Реально вони сильніші за Президію Верховної Ради, комісії та фракції. Більше того, багато в чому неспроможність нинішньої Верховної Ради внутрішньо структуризувати свою діяльність, вирізнити парламентську законодавчу більшість та опозицію пояснюється саме впливом регіональної специфіки нашого депутатського корпусу. Безумовно, це створює певні можливості й простір для маніпулювання депутатським корпусом з-за меж парламентських структур і керівництва Верховної Радою, мафії або зовнішніх сил і в цілому ще раз засвідчує неефективність навіть "облагородженого" колективного законодавчого органу (парламенту).

За таких умов створення сильної президентської влади дасть змогу Україні знайти власну формулу ефективного політичного життя, позбутися загрози саморозпаду і катастрофи. Водночас, з'являється реальна перспектива - за допомогою сильної президентської машини поєднати стратегію і тактику реалізації соціальних, економічних та політичних реформ. Хоча і для функціонування ефективної президентської влади, з одного боку, слід створити сильні суспільно-політичні, культурні та економічні противаги, а з іншого - не менш вагомі мотиви і стимули її діяльності. Підвалинами такої формули повинна стати легітимність президентської форми правління. Без цього вона легко стає банальним авторитаризмом.

У будь-якому випадку Україні вже найближчим часом доведеться на досить тривалий строк обирати для себе форму правління в контексті загального конституційного процесу. Процес вибору на користь сильної й відповідальної президентської влади, в свою чергу, породить чимало нових проблем.