58. Визначте пріоритетні напрямки укр. Національного та сусп.-політ руху на зах-укр землях у другій пол. 19 ст

Після революції 1848—1849 рр. у національно-визвольному русі в західноукраїнських землях виникли три нових течії: москвофіли, народовці і радикали. До москвофілів належала частина інтелігенції, селянства, сільських і міських підприємців, що зневірилися у можливості захищати національні інтереси власними силами і почала шукати порятунку від полонізації та онімечування, що їх проводила імперська влада в орієнтації на Росію. Вони вірили у провідну роль Росії в житті слов'янства. Як і російське самодержавство, москвофіли не визнавали існування окремого українського народу, пропагували ідею «єдиної і неподільної російської народності «від Карпат до Камчатки».

На противагу москвофілам у 1860-ті рр. в Західній Україні зародився рух народовців, учасники якого покладались на силу власного народу та визнавали українців окремим народом, прагнучи політичного об'єднання західноукраїнських та наддніпрянських земель. Народовцями ставала переважно молода світська інтелігенція — вчителі і студенти. Їх діяльність проявлялась у двох основних формах: пропаганда української національної ідеї в періодичних виданнях (ними були засновані журнали «Вечорниці», «Нива», «Мета», «Русалка», «Правда») та пропаганда національної ідеї через створення різних товариств, установ, гуртків, культурно-просвітницьких закладів тощо. Зокрема 1868 р. ними було засновано культурно-просвітницьке товариство «Просвіта», що в кінці XIX ст. мало вже 19 філій і 816 читалень. Вона ж піклувалась про кооперативний рух. За її сприяння були створені кооперативи «Народна торгівля», «Сільський господар», страхова компанія «Дністер» та інші господарські організації. 1873 р. народовці створили Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке 1892 р. було перетворено на Наукове (НТШ). У середині 70-х рр. XIX ст. в українському національному русі в Галичині набирає силу радикальна течія. Радикали не погоджувались на обмеження діяльності українських патріотів суто культурно-просвітницькою роботою. Вони прагнули до політизації руху. Радикальний рух активізував народовців, які створили 1885 р. правонаступницю Головної Руської Ради – Народну раду, що стала прообразом політичної партії. Український рух в останні десятиліття XIX ст. був результатом взаємодії не тільки внутрішніх, а й міжнародних чинників. Наприкінці 80-х рр. XIX ст. питання майбутнього України опинилося в полі зору політиків держав Європи. На тлі визрівання австро-російського конфлікту австрійський уряд погодився на поступки українцям у національно-культурних питаннях, уклавши з народовцями угоду про підтримку ними антиросійської політики. В Галичині почалася нова ера відносин українців з поляками і австрійською владою. Вона вплинула на національно-визвольний рух, стала його своєрідним каталізатором. Посилювався і національний рух на Буковині. Завдяки народовцям у край проникала поезія Т. Шевченка, що сприяло появі «буковинської трійці» — Юрія Федьковича (1834—1888) і братів Ісидора (1836—1903) і Григорія (1838—1884) Воробкевичів, засновників української літератури на Буковині. Ситуація суттєво змінилася на краще, коли 1875 р. був заснований Чернівецький університет, частину викладачів якого становили галицькі українці, що були провідниками національної ідеї. 1885 р. Ю. Федькович почав видавати українську газету «Буковина». З кінця XIX ст. політичне життя на Буковині розвивалося вже синхронно з галицьким.

Складною була ситуація в Закарпатті. Після перетворення Австрійської імперії на Австро-Угорщину тут посилилася мадяризація. В національному русі краю панувало москвофільство. Під його впливом перебували створені у 1860-ті рр. перші національні товариства. Поширенню москвофільства сприяло те, що посилена мадяризація змушувала закарпатських українців шукати допомоги зовні.