Тема 5. Організація і проведення практики студентів-юристів
1. Поняття практикалізації вищої юридичної освіти
Будь-який роботодавець віддає перевагу юристу не просто знаючому, а знаючому і вміючому працювати. А вміння працювати можна виробити, тільки працюючи. Зачарованого кола однак тут нема. Основні навики практичної роботи студент-юрист повинен отримати до отримання диплома. Для цього й існують у навчальних планах вузів різні види практики.
Державний стандарт вищої юридичної освіти (на жаль відсутній в Україні) в усіх країнах вимагає від вузів передачі студентам не тільки фахових знань, але й практичних навиків. Оцінюючи зростаючу вимогливість ринку праці до професійного потенціалу випускників, менеджмент вищої школи взяв курс на посилення практичної частини підготовки студентів. Цей процес відразу ж отримав назву, в якій деяка наукоподібність злилася з виразним прагматично-сленговим формулюванням – “практикалізація вищої освіти”.
По суті, це означає, що в навчальному плані практика вже не може посідати місце за принципом, “десь, хоч щось студентам показати”. За останній час обсяг практик збільшився для тих, хто отримує 5-річну підготовку – до 12 тижнів, 4-річну – до 10 тижнів.
Нерідко висловлюється думка, що практику слід передбачити як частину кожної навчальної дисципліни, вимагаючи від викладача не лише передачі студентам глибоких теоретичних знань, але й навчання практичної майстерності їх реалізації. Однак така практикалізація “поротно” і “повзводно” вже існує на рівні практичної актуалізації лекційного матеріалу для всього потоку і практичних (семінарських) занять в академгрупах. В таких формах успішно вчать здійснювати юридичну кваліфікацію фактів, зібраних у казусах; підбирати потрібну для застосування правову норму. Однак практично заняття з однієї дисципліни не дає повноти уявлень, “як це відбувається в реальному житті”, тим більше не формує раціонального стереотипу професійної дії.
В реальному житті юристів “багато хороших і різних”. Число профільованих сфер професійної діяльності в сучасних умовах розширюється (наприклад, висока потреба у спеціалістах в області фінансового права, соціального страхування. Ці сфери далеко не завжди формуються у відповідності з критеріями поділу права на галузі чи навчальні дисципліни. Практична область створюється за своїми секторами і напрямами. Тому студентам потрібно проходити практичне навчання під керівництвом професіоналів, які працюють “на владу”, на роботодавця (в комерційних і некомерційних структурах) на клієнта і на себе (адвокати, приватно практикуючі юристи), на громадські інтереси (юристи недержавних правозахисних організацій).
В реальній професійній діяльності величезна корпорація юристів виконує свою роботу не тільки в умовах сприятливої взаємодії з колегами юридичної кампанії або в процесуальному поєдинку з іншим професіоналом-юристом, коли всі розуміють один одного з півслова (а в “слові цьому” – номер чи дата видання нормативного акту). Частіш всього юристи виконують свої професійні завдання у взаємодії з тими, хто не має юридичної освіти, але для кого право є необхідним цивілізованим засобом реалізації їх власних завдань, їх ділових, соціальних, особистих інтересів, словом з тими, кого ми називаємо клієнтами, що отримують юридичні послуги. Суспільні групи, влада, підприємці, громадяни – всі вони соціальні клієнти для юриста.
Випускник сучасного юридичного вузу для успішної конкуренції в області пропозиції юридичних знань і вмінь повинен мати обширну фундаментальну підготовку (щоб зуміти розібратися самостійно у сфері, яка розвивається), спеціалізацію, орієнтовану на потреби захисту суспільства, практичний досвід і бути готовим до доучування (мати мотивацію до навчання і вміння навчатися).
Для реалізації даного виклику часу вуз повинен володіти ефективними і компактними програмами спеціалізації і профілізації. Для цього вузу необхідні постійні прямі і зворотні зв’язки з усіма замовниками.
Організація практичної підготовки в вузах України регламентується рядом актів (“Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України” від 8 квітня 1993 р., рішення колегії Міністерства освіти і науки України “Про стан практичної підготовки студентів у вищих навчальних закладах” від 5 липня 2001 р. та ін.).
На їх підставі в вузах розробляються концепції практичної підготовки фахівців програми практики, положення про проведення практик студентів, щорічно видаються накази ректорів про організацію всіх видів практик.