Лекція 5 (не 2.1). Методика організації групових і масових форм соціально-виховної роботи

1. Особливості групових і масових форм організації соціально-педагогічної роботи. Методика тренінгової роботи і вуличної роботи з дітьми.

2. Зміст і завдання позакласної та позашкільної роботи. Організація та здійснення гурткової роботи й інших об’єднань за інтересами.

3. Методика організації та проведення колективних творчих справ.

Література: осн. - 8, 13, 24, 56, 57, 63, 64, 71, 85; дод. – 7, 20, 21, 22, 37, 40.

Як окрема форма групова соціальна робота почала розвиватись у 30-ті роки ХХ століття. Група (у соціальній роботі) – це відносно стійка сукупність людей, об’єднаних спільними нормами, цілями, системою взаємин, мають подібні соціальні проблеми і залучені до типових для них різновидів і форм діяльності. Різновиди груп у соціальній роботі розрізняють за:

• розміром – мікрогрупи (діади, тріади) – малі групи (до 20 осіб) – великі групи;

• складом – гомогенні (одностатеві) – гетерогенні (різностатеві);

• часом дії – довготривалі, короткотривалі;

• можливістю поновлення – відкриті, закриті;

• легалізацією лідера – формальні і неформальні;

• особливістю соціальної роботи – психоаналітичні, групи психодрами, групи радикальної дії, гештальтгрупи тощо;

• основною метою діяльності:

1. групи вдосконалення особистості і навчальні групи, учасниками яких є здорові люди, – групи зустрічей;

2. Т-групи, діяльність яких спрямована на вдосконалення навичок міжособистісного спілкування (кожне питання обговорюється «тут і тепер»);

3. групи подолання проблем, що об’єднують людей, які переживають життєві й особистісні труднощі (профілактичні і відновлювальні завдання);

4. лікувальні групи, до яких належать люди з різними психічними розладами у емоційній сфері і поведінці – групи пацієнтів гострих станів – групи хронічних пацієнтів з проблемами психічного здоров’я – групи психотерапевтичної реконструкції (невротичні розлади) – міжособистісні психодинамічні групи (з депресією, без контролю почуттів, з сімейними розладами) – групи зміни поведінки та навчання.

• Способом реалізації мети:

1. групи соціального научіння – групи навчання соціальних навичок – групи батьків, які прагнуть подолати проблеми дітей – групи правопорушників;

2. психотерапевтичні (консультативні) групи, членів яких об’єднує травматичний досвід;

3. групи, членів яких об’єднує спільні особисті інтереси та споріднений досвід - групи взаємопідтримки (догляд за людьми похилого віку), групи самодопомоги (проблеми психічного здоров’я), самокеровані групи (групи жінок, які перенесли рак молочної залози);

4. групи, зорієнтовані на дію – групи мешканців мікрорайону – група за дискримінаційною ознакою;

Стадії групового розвитку (за Вільямом Шультцем):

1. «всередину-назовні»: стадія залежності від фахівця-ведучого, коли учасники групи очікують інструкцій, у групі панує невизначеність; участь у групових процесах поверхнева;

2. «вгору-вниз»: стадія конфлікту, розчарування, фрустрація, спрямована проти педагога чи інших членів групи;

3. «далеко-близько»: стадія появи близькості спілкування, члени групи демонструють довіру один до одного, готовність саморозкритися, поділитися переживаннями, вираження негативних почуттів на основі взаєморозуміння.

Правила роботи з групою, спрямовані на гармонійне проходження стадій розвитку у груповій роботі:

• сприяння згуртованості – це утворення зв’язків у групі, які забезпечують перетворення її на цілісний психологічний організм, який живе за своїми нормами, правилами (якщо кожен відчуває і цінує належність, виявляє лояльність і солідарність).;

• забезпечення можливостей миттєвого цілісного розуміння проблеми (інсайт) і навчання на міжособистісних взаємодіях. Клієнти у групі діють так, як у житті, тому у кожній ситуації способом детального інструктування спрямовувати на позитивні наслідки;

• орієнтація на альтруїзм як моральний принцип у безкорисливому піклуванні іншими людьми (відчутна ефективність роботи у групі саме з деморалізованими людьми, які вважають, що нічим не можуть прислужитись і завдяки керівнику групи виявляється зворотнє). Це послаблює надмірну зосередженість кожного члена групи на собі;

• правило коригуючої рекапітуляції (відтворення ознак і взаємин первинної сімейної групи), що полягає у можливості коригування цілісного спрямування особистості учасників групи через манеру взаємин, до якої вони звикли з близькими людьми у їх сім’ях – це треба виявити і використовувати для позитивного результату.

• розвиток навичок соціалізації;

• можливість міжособистісного научіння способом усвідомлення власної поведінки, яка зумовлює небажану реакцію інших.

• правило універсалізації або узагальнення проблем, почуттів, мотивів, за допомогою чого кожен у групі відчуває подібність ситуації, а це дозволяє уникнути відчуженості та самотності, підвищує самооцінку.

• забезпечення зворотнього зв'язку – висловлені думки про свою проблему дозволяють обирати доцільну оцінку і рішення, посилюють переконання.

• правило саморозкриття і очищення способом звільнення від негативних емоцій і почуттів у групі, що сприяє подоланню гніву, депресії, провини, сорому.

• заміщувальне навчання дає можливість учасникам спостерігати чи наслідувати діяльність інших, що сприяє розкутості особистості і спонукає до експериментування.

Негативний бік групової соціально-виховної роботи полягає у сформованості функціональних або ж дисфункціональних ролей (наприклад, «ініціатора», «спостерігача», «блазня», «цапа-відбувайла» тощо). Це можна усувати за допомогою знань стадій розвитку у груповій роботі, призвичаїти клієнтів соціальної групової роботи до висловлювання від першої особи («Я думаю…», «Я відчуваю…» і т.п.).

Найпрогресивнішою формою групової роботи на сучасному етапі вважається тренінг. Тренінг - це багатофункціональний метод цілеспрямованих змін психологічних феноменів людини, групи або організації з метою гармонізації професійного та особистісного буття людини (С. Макшанов). Нині добре відомий досвід Лейпцигської (Манфред Форвег, Традель Альбер), Талліннської (X.Міккін), Ле­нінградської (Л.Петровська, Ю.Ємельянов, С.Макшанов) шкіл. У 1993 році у Санкт-Петербурзі був створений Інститут Тренінгу, який розробив дворічну програму підготовки спеціалістів та п'ятнад-цятиденну програму методичної підготовки, що сьогодні є попу­лярною серед молоді.

Термін "тренінг"(з англ. train, training) має низку значень: нав­чання, виховання, тренування, дресирування. У сучасній літературі тренінгом називають досить різні варіанти групової роботи: особистісні перетворення дорослих, активне навчання студентів, організаційно-ділову гру на виробництві, розвиток самооцінки в молодших школярів.

Тренінг – форма групової соціально-виховної роботи, яка ґрунтується на використанні активних методів формування нових навичок, самопізнання та саморозвитку.

Розрізняють такі різновиди тренінгу: тренінг партнерського спілкування, тренінг сенситивності та тренінг креативності.