59.Кодіфікація радянського цивільного права у 20-х роках.

Наприкінці листопада — на початку грудня 1922 р. Президія ВУЦВК прийняла кілька постанов, в яких підкреслювалась необхідність найшвидшого розроблення і прийняття в УРСР Цивільного кодексу. Згідно з дорученням Президії ВУЦВК колегія НКЮ УРСР одразу після одержання тексту Цивільного кодексу РРФСР на своєму засіданні 2 грудня вирішила прийняти його за основу при розробці українського законопроекту. Вже 4 грудня 1922 р. перший проект Цивільного кодексу УРСР був підготовлений і надісланий для погодження зацікавленим відомствам. У зв'язку з терміновістю зазначеної роботи проект не виносився на розгляд Раднар-кому УРСР, як належало, а безпосередньо був поданий Президії ВУЦВК. 16 грудня 1922 р. вона прийняла Цивільний кодекс УРСР у редакції, запропонованій НКЮ УРСР. Остаточна редакція Кодексу згідно з рішенням ВУЦВК була обговорена колегією НКЮ УРСР 20 грудня 1922 р., в січні 1923 р. його текст було опубліковано в офіційних виданнях, азі лютого 1923 р. він набрав чинності. Оскільки ідеологічні та методологічні засади розробки проектів були однаковими, цивільні кодекси РРФСР та УРСР були подібними за структурою і змістом. Вони складалися з однакових розділів: загальна частина, речове право, зобов'язальне право, спадкове право. Кількість статей теж практично співпадала: 435 статей Цивільного кодексу УРСР проти 436 — ЦК РРФСР. Не було також різниці й у побудові розділів та назвах глав. Серед засадних норм Кодексу слід згадати статтю 1, згідно з якою цивільні права охоронялись законом, за винятком тих випадків, коли вони здійснюються всупереч їхньому соціально-господарському призначенню. Цим зумовлювалась, в кінцевому підсумку, суть радянського цивільного законодавства, яке в будь-якому випадку допускало в будь-який момент втручання держави у майнові відносини. Цивільний кодекс складався з чотирьох розділів: загальна частина, речове право, зобов'язальне право, спадкове право. Сімейні відносини були врегульовані спеціальним Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УСРР, затвердженим 31 травня 1926 р. Загальна частина містила норми, присвячені суб'єктам, об'єктам права, угодам як основному засобу встановлення, зміни або скасування цивільних правовідносин, позовній давнині. Суб'єктами цивільного права визнавались як громадяни, так і юридичні особи (організації). Цивільну правоздатність мали усі громадяни, однак статтею 4 було передбачено можливість обмеження «судом у правах». Врешті це означало, що правоздатність є лише умовно наданою здатністю — вона «не є у нас природженим правом людини, а надається державою для досягнення певних, необхідних для збереження колективу цілей» (П.Стучка). Юридичними особами визнавались об'єднання осіб, установи або організації, що могли від свого імені набувати майнові права, вступати в зобов'язання, позивати і відповідати на суді (ст. 13). За загальним правилом, діяли юридичні особи на підставі статуту або положення, а в окремих, визначених законом випадках, досить було товариського договору, який мав бути зареєстрований у встановленому порядку (ст. 14). Об'єктами цивільних прав могло бути лише майно, не вилучене з цивільного обігу (ст. 20). При цьому перелік вилученого із обігу майна був досить значним. До нього, зокрема, належали: земля, промислові, транспортні та інші підприємства; устаткування промислових підприємств, рухомий склад залізниць, морські та річкові судна і літальні апарати; споруди комунальні, транспорту, народного зв'язку тощо (ст. 22). Чимало уваги приділялось у Цивільному кодексі регламентації угод, котрі визначались як дії, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин (ст. 26).