1.Характерні риси та основні напрями державно - правового розвитку Італії після Першої світової війни :

а)криза конституційної монархії;

б)виникнення фашистського руху;

в)прихід до влади фашистів.

У 1917 р. становище в Італії прийняло катастрофічний характер. Країна втратила під час першої світової війни (на стороні Антанти) близько 700 тис. чоловік убитими і понад 1 млн. покаліченими, торговий флот втратив 60% судів; еміграція з країни найбільш молодих і працездатних людей склала до 1 млн. на рік. У країні вибухнула економічна криза, що визначили активну революційну боротьбу. Посилюється роль лівих рухів і перш за все італійської соціалістичної партії (в 1919 р. ІСП отримала близько третини голосів виборців). Велике значення набула діяльність найбільшого профспілкового об'єднання - Загальної конфедерації праці. У 1921 р. ліве крило соціалістичної партії утворило італійську комуністичну партію, значного успіху досягла створена в 1919 р. католицька народна партія.

Особливо загострилася внутрішньополітична обстановка в Італії в 1919-1920 рр.. На півночі країни почали створюватися фабрично-заводські ради; у відповідь на локаути підприємців робочі стали займати закриті підприємства, а в Турині спалахнуло збройне повстання.

Прихід фашистів до влади. На тлі запеклої політичної боротьби в Італії виникає фашистський рух. Членами руху в основному були шовіністично налаштовані колишні офіцери і солдати, безробітні, що розорилися дрібні буржуа.

Програма фашистів являла собою набір демагогічних гасел. Італійські фашисти сповідували расистську ідеологію, антисемітизм і антикомунізм.

В області зовнішньої політики лідер фашистів Б. Муссоліні виступав з відверто шовіністичних і расистських позицій, висунувши гасло "Велика Італія", створення якої повинно було здійснюватися за рахунок територіальних придбань у середземноморських країн. Виступаючи з демагогічними гаслами і спекулюючи на економічних труднощах країни, фашисти прагнули до створення політичного режиму, який міг би прийти на зміну традиційному буржуазної держави.

Фашистська пропаганда зробила серйозний вплив на середні верстви італійського суспільства і на значну частину робітників і селян. Разом з тим поступово справжніми керівниками та натхненниками фашистського руху стали представники великої буржуазії і латифундистів.

У кінці жовтня 1922 збройні загони фашистів при потуранні королівського уряду, армії та Ватикану зробили так званий похід на Рим, завершився листопаді 1922 р. захопленням влади Б. Муссоліні, якого король призначив прем'єр-міністром.

Прихід до влади фашистів викликав подальше погіршення соціально-економічного становища в країні: колишнім власникам поверталися земельні ділянки, захоплені раніше селянами, збільшувалася тривалість робочого тижня, були підвищені податки на заробітну плату і т. п.

Державне оформлення фашистського режиму. Муссоліні, якого вже називали дуче (вождь), приступає до створення нового політичного режиму. Він змушений був використовувати старі інститути - монархію і Конституція 1948 р. Їх роль була декоративною. Як казали італійці, монархія була лише на поштових листівках.

Приймаються законодавчі акти, які надавали Муссоліні величезні повноваження як главі уряду. Так, у 1925 р. згідно із законом "Про правомочиях і прерогативи глави уряду" вся виконавча влада зосередилася в руках прем'єр-міністра, який призначався королем і відповідав перед ним за діяльність уряду, а міністри призначалися і зміщувалися його владою. Крім поста глави уряду дуче протягом свого правління обіймав по 5-7 міністерських постів. Закон виключав принцип відповідальності уряду перед парламентом, тим самим позбавивши останній права усувати уряд від влади шляхом висловлення йому недовіри. У той же час законом встановлювалась залежність парламенту від глави уряду, так як порядок денний парламенту визначав дуче. Наступними законодавчими актами чолі уряду були надані і законотворчих функцій.

Радикально змінилося положення парламенту в системі органів держави. Його правовий статус і склад визначалися реформою політичного представництва, яка була проведена в 1928 р. Згідно цієї реформи кандидати в депутати висувалися фашистськими профспілками, з яких Велика фашистська рада (БФС) відбирав 400 осіб. Кандидати вважалися обраними, якщо не менше половини голосів які брали участь у голосуванні було подано за цей список.

У 1939 р. з прийняттям відповідного закону парламентська система була повністю зруйнована, що остаточно змінило державний устрій Італії. Замість палати депутатів була створена палата фашей і корпорацій, перетворена в партійно-державний орган. Спільно з Сенатом (члени якого як і раніше призначалися королем) нова палата (що призначається в свою чергу дуче) стала вищим законодавчим органом країни. Депутати, звільнені зі своїх державних або партійних постів, автоматично переставали бути і членами парламенту.

Органи місцевого самоврядування розпускалися, а влада на місцях передавалася префектам і старостам, призначається з членів фашистської партії.

Муссоліні ліквідував традиційні ліберально-демократичні інститути, щоб на їх місці створити інститути тоталітарного фашистського держави. Серед них слід назвати насамперед Велика фашистська рада (БФС), створений 15 грудня 1922 р., до складу якого увійшли керівники фашистської партії і міністри-фашисти.

Не маючи законодавчої влади, БФС тим не менш виконував законотворчих функцій. Він керував розробкою декретів і законів для представлення їх до парламенту; міг виступати із законодавчою ініціативою; в ряді випадків санкціонував декрети і навіть розробляв акти конституційного характеру, наприклад Хартію праці, що поклала початок створенню корпоративної системи в Італії; контролював діяльність уряду (причому Муссоліні був одночасно керівником БФС і уряду).

Сам факт створення БФС свідчив про зрощування партійного та державного апарату. Законом від 9 грудня 1928 р. за БФС визнавалися і законотворчі функції; він проголошувався "верховним органом ... зосереджує в собі всю активність режиму".

Ще одним кроком на шляху руйнування буржуазно-демократичної держави була ліквідація багатопартійної системи. Законом 1926-1927 рр.. "Про захист держави" заборонялися всі політичні партії, крім фашистської, анулювалися мандати депутатів від опозиційних партій, закривалися всі опозиційні газети і журнали, члени опозиційних партій і рухів переслідувалися, скасовувалася виборність в органи влади, в тому числі місцевого самоврядування.

Фашистська партія стала опорою режиму особистої влади. На чолі партії стояв незмінний вождь (дуче) Муссоліні. Партійні органи підрозділялися на одноосібні і колегіальні, виконують дорадчі функції. Партія перетворилася на бюрократичний воєнізований державний орган з суворою централізацією. Змінився і соціальний склад керівництва партії, на місце представників дрібної та середньої буржуазії встали особи, пов'язані з великою буржуазією. Поступово на державні пости почали призначати тільки членів фашистської партії. Разом з тим рядові члени партії були німих і не брали участь у вирішенні партійних питань.

Докорінним змінам піддалася і виборча система. Виборчим закон 1923 р. країна оголошувалася єдиним виборчим округом. Партія, кандидати якої отримували не менше чверті поданих голосів, отримувала дві третини місць в парламенті. За виборчим законом 1928 принцип загального рівного голосування та пропорційного представництва (закон 1919 р.) був замінений висуванням кандидатів фашистськими профспілками з обов'язковим їх затвердженням БФС.

Участь у виборах могли брати італійці, які досягли 21 року, якщо вони вклали певну суму грошей у фашистські профспілки, або мали духовним званням, або платили не менше 100 лір прямого податку. Знищення виборчої системи завершилося остаточною ліквідацією парламенту та місцевого самоврядування.

Фашистськими ідеологами була висунута ідея "національної солідарності", тобто класового співробітництва за допомогою створення особливих інститутів - корпорацій, покликаних ліквідувати класові суперечності і сприяти розвитку виробництва.

У 1927 р. БФС прийняв Хартію праці, в якій проголошувалося розширення державного втручання в сферу трудових відносин. Відповідно до Хартії основою фашистської держави повинні бути корпорації, що об'єднують підприємців та працівників найманої праці по галузях виробництва. Страйки та локаути заборонялися, трудові конфлікти розглядалися спеціальними комітетами, що складалися з представників фашистської партії, держави, організацій підприємців і фашистських профспілок.

Фашистським режимом були створені спеціальне міністерство корпорацій і Національна рада корпорацій. Корпорації, так само як і профспілки, стали частиною державного апарату. У середині 30-х років утворені 22 корпорації в різних галузях промисловості, а Національна рада корпорацій став органом, керівним економікою країни (Рада визначав тарифи, норми виробництва, зарплату, ціни).

Як законодавчими, так і організаційними заходами фашистський режим намагався придушити будь-який опір тоталітарній політичній системі. Урядом Муссоліні приймаються закони, що склали так званий комплекс заходів із захисту держави: всі опозиційні політичні партії розпускалися, антифашистська друк заборонялася; вводилася смертна кара за замах на короля, королеву і главу уряду; заборонялася діяльність профспілок (за винятком фашистських); в практику правосуддя вводилася надзвичайна юстиція із застосуванням політичної та адміністративної висилки; були прийняті законодавчі акти про чистку державного апарату від "ненаціональним мислячих елементів".

Активно формувався репресивний апарат. Вже в 1923 р. рішенням БФС створена добровольча міліція по захисту національної безпеки, її співробітники безпосередньо підпорядковувалися дуче, а їх чисельність перевищувала збройні сили країни. Надзвичайними законом 1926 р. були утворені й інші органи репресивної системи режиму: поліція національної безпеки, організація охорони від антифашистських злочинів, особлива служба політичних розслідувань. Збройні сили також підпорядковувалися чолі уряду, йому ж як міністру МВС був підпорядкований корпус карабінерів.

Цілям придушення противників режиму служила і судова система. Створювалися особливі комісії - поліцейські суди, членами яких були керівники поліції, прокурор, начальник фашистської міліції та інші посадові особи. Таким судам для засудження було досить підозри в "політичній неблагонадійності". Найбільш важливі політичні справи розглядалися особливим політичним трибуналом, членами якого були офіцери, призначені Муссоліні. Вироки трибуналу (в основному це смертна кара) були остаточними і оскарженню не підлягали.

Однією з ланок державного механізму був величезний пропагандистський апарат (до того невідомий світовій практиці), створений з метою контролю над всього суспільного і духовним життям італійців.

Фашистський політичний режим активно втручався в розвиток економіки країни. Діяльність державних органів з управління економікою була спрямована на створення умов самозабезпечення країни за допомогою утворення потужних напівдержавних акціонерних об'єднань.

Велике значення для фашистського режиму мало встановлення співробітництва з католицькою церквою, що виразилося в ув'язненні в 1929 р. угод про офіційне примирення. Італія визнавала держава Ватикан (собор св. Петра, сади Ватикану та низку будівель в Римі і його околицях) під верховним суверенітетом тата, а Ватикан визнавав Італійське держава зі столицею в Римі і на чолі з Савойської династією. Італія зобов'язувалася виплатити Ватикану величезну суму в розмірі 1 млрд. 750 млн. лір. Католицька релігія була названа єдиною релігією Італії. Дані угоди дозволили фашистському режиму в подальшому використовувати авторитет церкви для підтримки режиму як всередині країни, так і за кордоном.

Важливою рисою зовнішньої політики фашистського режиму була експансія, здійснена під гаслом відродження Римської імперії. Фашистської Італії вдалося захопити Абіссінію (1936 р.), окупувати Албанію (1939 р.), в 1940 р. італійські війська вторглися в 1рецію. Італія стала активним членом союзу Італія - Німеччина - Японія, що знайшло своє вираження у створенні "Антикомінтернівського пакту" (1937 р.) і підписання в подальшому договорів між цими країнами, визначили їх спільна участь у другій світовій війні. У червні 1940 р. Італія оголосила війну Англії та Франції, а потім фашистський режим активно брав участь в нашестя гітлерівських військ на Радянський Союз.