27. Організація та діяльність органів влади на місцях в Українській державі.

Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпустив місцеві органи, сформовані Центральною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існуючий ще за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, полості. Місцеві адміністрації очолили старости, які змінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. За своїм статусом губернські старости майже повністю відповідали російським губернаторам. Законом про вибори до земств від 5 вересня 1918 року відновлюється діяльність земських установ. Хоча установи місцевого самоврядування і отримали колишні назви, їх склад незавжди лояльно відносився до політики П.Скоропадського. Можна навіть говорити про певне протиставлення місцевої адміністрації і органів місцевого самоврядування, які вбачали в особі гетьмана противника українства і не безпідствно. На посади міністрів адміністрації назначалися колишні царські генерали, чиновники, поміщики. Слід підкреслити, що саме модель місцевого самоврядування була аналогічна тій, що діяла раніше в Російській імперії. Законом від 1 серпня 1918 року створюється Управління столичного Отамана. Подібне Управління міського Отама діяло в Одесі. 19 червня 1918 року приймається закон, який надає губернським старостам право розпуску таких органів самоврядування як земські збори і управи, міські думи. На підставі цього Закону була розпущена Одеська і Катеринославська міські думи.Закон «Про зміну, доповнення та скасування дійства узаконень про волосні, повітні і губерніальні установи по управлінню сільськими місцевостями» від 30 листопада 1918 року поновив інститут земських начальників і створив повітні та губернські ради в сільских справах. Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ.

28 Судова система Української Держави часів правління п. Скоропадського

Судова система спочатку не зазнала істотних змін порівняно з УНР. “Закони про тимчасовий державний устрій України” визначали Генеральний Суд як найвищий судовий і адміністративний орган, лише усі генеральні судді призначались гетьманом. 20 травня 1918 р. разом з іншими комісіями при Міністерстві судових справ було утворено Комісію для перегляду заведення Генерального та Апеляційного судів, а 25 травня гетьман затвердив Закон про титул, іменем якого твориться суд на Україні – “іменем закону Української держави”. 2 червня прийнято Закон про зміну закону від 2 грудня 1917 р. про Генеральний Суд, який уточнював функції сформованого ще УЦР Генерального Суду до здійснення судової реформи – він мав складатись з 3 департаментів: цивільного, карного й адміністративного, і виконувати на всій території України функції, що до його формування належали російському Сенату, та касаційні функції Головного Військового Суду. Кінцевою метою судової реформи було прийняття Закону про Державний Сенат, який гетьман затвердив 8 липня як вищий орган у судових і адміністративних справах.Закон визначав лише структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів, порядок їх призначення та деякі інші питання. Державний Сенат, очолюваний Президентом, поділявся на Генеральні Суди:Адміністративний, Цивільний і Карний. На відміну від Закону УЦР про Генеральний Суд, було встановлено значно суворіші вимоги до кандидатів на посади сенаторів – вища юридична освіта і не менше 15 р. стажу роботи у судовому відомстві на посадах не нижче судового слідчого або товариша прокурора окружного суду, або присяжним адвокатом, або наявність вченого ступеня магістра чи доктора. Поза тим, закон містив і аналогічну сучасній заборону займатись будь-якою іншою діяльністю, крім наукової і викладацької.