ІОШП

1. Предмет дисципліни «Історія Одеської школи права», її функції та завдання.

Предметом вивчення дисципліни «Історія Одеської школи права» є: еволюція юридичної освіти в Одесі, а також вивчення передумов, закладання підвалин та подальшого процесу розвитку Одеської школи права (від 1817 до утворення Національного університету «Одеська юридична академія»).

Навчальна дисципліна «Історія Одеської школи права» є: 1) історико-правовою наукою, бо вивчає феномен юридичної освіти, як один з основних елементів правової системи України; 2) історичною наукою, оскільки вивчає генезис Одеської школи права крізь призму історичних подій та політико-правових трансформацій.

Європейський контекст цивілізованого розвитку обумовив динамічні перетворення у сучасному українському суспільстві. Однак започатковані трансформаційні процеси в усіх сферах життя вітчизняного соціуму, впровадження світових стандартів у практику державотворення, орієнтація внутрішньої та зовнішньої політики на характерні цінності вимагають докладного наукового обґрунтування, з’ясування історичних витоків їх формування, прогнозування результатів втілення, а також виокремлення тих проблемних аспектів, які потребують посиленої уваги і науковців, і практиків. З огляду на те, що правова система України також є суб’єктом активних прогресивних перетворень, перелік проблемних тем, які є особливо актуальними в умовах сьогодення, необхідно доповнити питанням формування національних правових шкіл з високим рівнем наукових показників та самобутності. Формується окремий науковий напрямок та спеціальний навчальний курсу в межах історико-правової науки України, в якому досліджуються питання становлення та розвитку Одеської школи права, наукова спадщина та юридична біографістика видатних представників цієї школи. Складовими вказаного наукового напрямку є дослідження галузевого спрямування: становлення Одеської школи міжнародного, цивільного, кримінального права та ін.

Дисципліна «Історія Одеської школи права», виконує декілька соціально значимих функцій. Перша – пізнавальна, що інтелектуально розвиває.

Друга функція – світоглядна. Історія створює документально точні повісті про видатні події минулого. Світогляд – погляд на світ, суспільство, закони його розвитку – може бути науковим, якщо спирається на об’єктивну реальність. В суспільному розвитку об’єктивна реальність – це історичні факти. Щоб висновки історії стали науковими, необхідно вивчати всі факти, що відносяться до даного процесу в їх сукупності.

Третя функція – виховна. значення. Знання історії формує якості громадянина.

Вивчення минулого привчає мислити історичними категоріями, бачити суспільство в розвитку, оцінювати явища суспільного життя по відношенню до їх минулого і співвідносити з наступним ходом розвитку подій. 2. Поняття наукової школи, її ознаки та функції. В більшості енциклопедій терміна «школа права» не існує. В авторському баченні «Школа права» – напрямок в галузі юридичної науки, створений колективом вчених в цій галузі наукових знань. Наукова школа – це особливий феномен, пов’язаний з іншими науково-соціальними об’єднаннями та структурами науки, такими, як дисципліна, науковий напрямок, організація (інститут, лабораторія, сектор, кафедра), «невидимий коледж» та ін. Найважливіші, інваріантні риси наукової школи, що дозволяють відрізнити даний тип наукового співтовариства від інших його видів, полягають у наступному:

1. Наукова школа – особлива форма кооперації наукової праці;

2. Основою наукової школи є наукова ідея і дослідницька програма, яку розвивають і реалізують всі члени даного наукового співтовариства;

3. Творцем школи є великий вчений, який висунув наукову ідею і сформулював основи дослідницької програми для її розробки, що володіє особистим і науковим авторитетом для всіх учасників наукової школи. У переліку заслуг вченого почесне місце відводиться створенню власної наукової школи;

4. У процесі розробки дослідницької програми і вирішення наукової проблеми відбувається одночасне навчання і виховання вчених, підвищення їх наукової кваліфікації (у т. ч. навчання в аспірантурі, підготовка та захист кандидатських і докторських дисертацій, навчання експериментальній майстерності і методам теоретичних досліджень). При цьому дослідні цілі і завдання підготовки наукових кадрів виступають в науковій школі як рівнозначні;

5. Учасників наукової школи об’єднують спільні духовні та соціальні цінності, які проявляються в мотивації наукової діяльності, моральній підвалині, що характеризує соціально-психологічний клімат і міжособистісні відносини між вченими і керівником школи, особливий стиль наукового мислення, що спонукає до творчості. Відносини координації, неформальні особисті контакти (горизонтальні зв’язки) в науковій школі превалюють над відносинами формальної субординації (вертикальними зв’язками);

6. У науковій школі створюються умови для вільного виявлення індивідуальних здібностей і творчого зростання кожного учасника школи;

7. Наукова школа проходить в процесі свого розвитку необхідні стадії – виникнення, розквіту, кризи і розпаду.

У діяльності наукової школи реалізуються такі основні функції:

• виробництво наукових знань (дослідження і навчання);

• поширення наукових знань (комунікація);

• підготовка обдарованих вихованців (відтворення).

Серед інших ознак НШ виділяють такі:

• багаторічна наукова продуктивність, що характеризується як кількісними (кількість публікацій, посилань), так і якісними показниками (лідер і члени НШ є авторами фундаментальних наукових праць, членами редколегій провідних професійних журналів і збірників);

• широта проблемно-тематичного, географічного, хронологічного діапазонів функціонування НШ;

• збереження традицій і цінностей НШ на всіх етапах її становлення та розвитку, забезпечення спадкоємності в напрямах наукових досліджень, стилю наукової роботи;

• розвиток атмосфери творчості, новаторства, відкритості для наукових дискусій як у професійній пресі, так і в спілку ванні;

• об’єднання в НШ певного кола талановитих учених, постійне її поновлення обдарованими вихованцями – послідовниками лідера, здатними до самостійного пошуку;

• постійні комунікаційні зв’язки (горизонтальні і верти кальні) між учителем та учнями, рядовими членами школи;

• активна педагогічна діяльність (кількість здобувачів, аспірантів, докторантів, підручників, навчальних посібників, розробка нових курсів);

• офіційне визнання державою (науковою спільнотою) важливості наукових досліджень НШ (число академіків, док торів, кандидатів наук, професорів, доцентів, заслужених діячів і працівників).

Одеську школу права утворюють три компоненти: 1) особистісний (вчителі, учні, адміністрація, технічний персонал навчального закладу, науково-дослідних установ тощо); 2) матеріальний (матеріальна база навчального процесу); 3) соціокультурний (соціальне і культурне середовище в місті або населеному пункті, де розташований навчальний заклад чи навчальна установа).

Вважаємо також, що варто виділити ще методологічний компонент, який охоплює методологічний підхід до вирішення наукових проблем, світоглядну позицію дослідника, методику і техніку дослідницької діяльності. Саме цей компонент значною мірою визначає результати пізнавальної діяльності, в якій тісно взаємопов’язані предметна і методологічна складові.

Одеська школа права – це творча співдружність учених-правознавців одеського регіону, об’єднаних спільністю методологічних підходів до вирішення наукових проблем, стилю науково-дослідної роботи, спільністю наукового мислення, ідей і методів їх реалізації.

Одеську школу права характеризує своєрідність наукового мислення і особливості підходу до вирішення наукових проблем. Школа здійснює вплив не лише на розробку окремих наукових напрямків чи проблем, а й на розвиток цілих наукових дисциплін, на науковий потенціал країни, забезпечуючи підготовку вчених досить широкого профілю, здатних до самостійної дослідницької роботи. Цей колектив зв’язаний спільністю принципів і методологічних основ вирішення наукових завдань, забезпечує для своїх членів постійний розвиток і вдосконалення їх знань, створює умови, необхідні для вільного і творчого прояву індивідуальних здібностей кожного члена колективу. Одеська школа права – це своєрідний спосіб мислення і дії в юридичній науці, в підході до вирішення будь-яких наукових проблем.

Отже, характерними ознаками Одеської школи права є: 1) спільність принципів і методологічних основ вирішення наукових проблем; 2) значний вплив на розвиток науки шляхом підготовки висококваліфікованих кадрів учених, здатних до самостійної дослідницької діяльності; 3) наступність наукових знань, яка забезпечується властивою для істинних наукових шкіл здатністю зберігати «життєдіяльність», тобто здійснювати вплив на розвиток науки тривалий час, інколи протягом життя декількох поколінь. Одеська наукова школа права – це форма, в рамках якої відбувається передача навиків і методів дослідницької роботи, а також підготовка наукових кадрів.

4. Методи та принципи дослідження дисципліни «Історія Одеської школи права».

Щодо загального методологічного фундаменту, то можна стверджувати, що історико-правове дослідження здобутків Одеської правової школи слід провадити в річищі методу філософської діалектики. Діалектичний метод дає можливість оцінити розвиток наукових поглядів представників Одеської школи права в їх внутрішніх суперечностях у конкретному історичному контексті. У процесі вивчення курсу ми будемо передусім, спиратися на методологічний принцип історизму, який забезпечує багатостороннє бачення формування, генезису і еволюції наукових поглядів представників Одеської правової школи з часів її заснування та до сьогодні. Цей принцип вимагає коректного тлумачення історії боротьби ідей в галузі права та держави, виключення беззастережного екстраполювання категоріально-понятійного апарату сучасності на поняття і категорії більше ніж столітньої давнини та навпаки. Для всебічного розкриття матеріалу курсу огляд досліджуваних джерел ми будемо провадити на основі поєднання хронологічного й проблемно-категоріального способів викладення. Хронологічне висвітлення дозволить історично конкретніше та повніше розкрити послідовність й своєрідність процесу формування Одеської школи права, а також специфіку наукових поглядів її представників та характер їх органічного зв’язку з конкретною історичною епохою. Разом з тим, хронологічно послідовний розгляд матеріалу буде супроводжуватись теоретичним, проблемно-категоріальним висвітленням наукових концепцій представників Одеської школи права, дослідженням їх теоретико-пізнавальної значущості. За допомогою історичної біографістики будемо здійснювати максимально наближений до дійсності науковий пошук щодо визначення основних життєвих етапів основних яскравих представників Одеської правової школи. Також будуть використовуватись історико-аналітичний та історико-порівняльний методи.

З метою осягнення змісту текстів праць представників Одеської правової школи, архівних документів та нормативно-правових актів провідне місце буде відведено застосовуванню герменевтичного методу. Цей метод буде використовуватись у сукупності з онтологічним та феноменологічним методами пізнання. За допомогою системного методу ми зможемо представити науковий здобуток Одеської школи права, як цілісну систему поглядів її представників на право і державу в їх концептуальному зв’язку.

Існують також наукові принципи вивчення історичних фактів. Принцип – це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії. Назвемо декілька основних наукових принципів.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Будь-яке історичне явище треба вивчати в розвитку: як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим в кінцевому рахунку стало. Не можна розглядати подію чи особу водночас чи абстрактно, поза часовими вимірами. Тобто історик повинен розглядати події з точки зору тодішньої обстановки, а не пізнішої.

Принцип об’єктивності передбачає опору на факти в їх справжньому змісті, не спотворені і не підігнані під схему. Цей принцип вимагає розглядати кожне явище в його різноманітності і суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів. Головним в забезпеченні принципу об’єктивності є особа історика, його теоретичні погляди, культура методології, професійна майстерність і порядність.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів в суспільстві. Цей принцип зобов’язує співвідносити інтереси класові і вузько групові з загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент в практичній діяльності урядів, партій, осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об’єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити не використані можливості процесу, винести урок на майбутнє.

Тільки за умови дотримання і поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого. 3. Періодизація історії Одеської школи права.

По-перше, періодизація взагалі це – розподіл на декілька умовних частин. Отже, суть періодизації складається з виокремлення загальних етапів, або періодів, які відрізняються один від іншого по різних критеріях. Хронологія, або періодизація дисципліни «Історія Одеської школи права» це встановлення хронологічно послідовних етапів у розвитку Одеської школи права. Членування на етапи тут запроваджується не тільки з метою систематизації матеріалу, а і для того, щоб знайти вирішальний напрям розвитку наукової думки на кожному новому відрізку історичного часу. Існує безліч хронологічних систем.

Основними історичними датами становлення одеської юридичної вищої школи є такі:

19 (7) січня 1818 р. – у місті Одесі відбулося урочисте відкриття Рішельєвського ліцею, названого на честь генерал-губернатора краю герцога Армана Емманюеля де Плюссі Рішельє.

1837 р. – затверджений статут Рішельєвского ліцею, у його складі відкрилися юридичне і камеральне відділення.

1 (13) травня 1865 р. – відбулося урочисте відкриття Імператорського університету. Перший навчальний рік у Імператорському університеті почався 7 вересня 1865 року на трьох факультетах: фізико-математичному; історико-філологічному; юридичному.

1920-1931 pp. – юридичний факультет функціонував у складі Одеського інституту народного господарства.

1947-1954 pp. – відновлений юридичний факультет у складі Одеського державного університету.

З 1954 р. – в Одесі продовжував працювати філіал Всесоюзного юридичного заочного інституту (ВЮЗІ)

1966 р. – відновлений стаціонар юридичного факультету у складі Одеського державного університету.

1 вересня 1993 р. – перетворення юридичного факультету Одеського державного університету в Юридичний інститут.

2 грудня 1997 p. – утворення Одеської державної юридичної

академії, згодом Одеської національної юридичної академії.

1998 р. – ОДЮА надано членство Асоціації Європейських університетів.

2000 р. – ОДЮА надано статус національної.

2010 р. – Одеська національна юридична академія реорганізована у Національний університет «Одеська юридична академія».

8 жовтня 2010 року на базі Національного університету «Одеська юридична академія» відкрито Південний регіональний центр Національної академії правових наук України. Історіографія це наука про те,як виникла і розвивалась історична думка, процес накопичення історичних знань. Вона з’ясовує соціальну основу і соціальну функцію історичного пізнання, досліджує боротьбу в ній різних напрямів, шкіл, концепцій, аналізує методи вивчення історичних джерел, висвітлює організацію і форми дослідницької роботи в галузі історії.

Історіографію проблематики дослідження Одеської школи права можна поділіти:

• за галузевим спрямуванням (Є. О. Харитонов, М. І. Пашковський, Т. Р. Короткий, В. Хохуляк та ін..);

• праці з історії Імператорського Одеського, Казанського, Харківського, Київського та ін. університетів.

• за проблематикою організації та змісту юридичної освіти та юридичної науки в Одесі в історичному контексті;

• праці, безпосередньо присвячені життєвому та творчому шляху представників Одеської школи права.

Джерельна база курсу має комплексний характер. Основну і найбільш важливу групу матеріалів становлять численні праці представників Одеської правової школи. Безцінною скарбницею для дослідження здобутків представників дореволюційного періоду Одеської правової школи є репринтні видання (вид-во «СПАРК») їх праць, що зберігаються в Музеї старовинної книги НБ НУ ОЮА.

Крім того, вивчення курсу базується на матеріалах російських періодичних видань першої половини XIX-початку XX століття (журнал «Торжественный акт Ришельевского лицея», «Журнал Санкт-Петербургского юридического общества» та ін.), спогадах Імператорського університету, історичні очерки про Одеський університет ім. І. І. Мечникова, Юридичний інститут ОДУ та НУ «Одеська юридична академія».

Слід звернути увагу, що науковою бібліотекою НУ ОЮА було підготовлено до видання два бібліографічні покажчика «Одеська школа права. Книги вчених ОНЮА у фонді наукової бібліотеки академії, 1997-2007» (Одеса, 2008) та «Одеська школа права. Книги вчених Національного університету «Одеська юридична академія» у фонді наукової бібліотеки. 2008-2011» (Одеса, 2012), в яких систематизовано здобутки науковців НУ «Одеська юридична академія», як яскравих представників Одеської правової школи, на сучасному етапі. Окремо слід виділити біобібліографічні покажчики, що були складені фахівцями бібліотеки, і відображають життєвий, науковий та навчально-педагогічний шлях провідних вчених НУ «Одеська юридична академія» (С. В. Ківалова, Є. В. Додіна, М. П. Орзіха, Ю. С. Червоного та ін.). З їх змістом можна ознайомитись у електронному репозитарії НУ «Одеська юридична академія».

Специфічними ознаками Одеської правової школи на сучасному етапі можна вважати такі її якісні характеристики:

- часова тривалість функціонування наукової школи: її започаткування сягає ХІХ ст., але й нині через наслідування, передавання, відтворення та збагачення наукових ідей попередників це творче утворення плідно розвивається;

- територіально-просторова локалізація наукової школи у м. Одеса – інтелектуальній столиці Півдня України;

- організаційно-інституціональна єдність головних підсистем наукової школи – кафедр, факультетів та інститутів;

- предметно-змістова єдність наукової діяльності наукової школи, зумовлена вдалим визначенням пріоритетів у розробленні фундаментальних і прикладних досліджень у всіх галузях українського права;

- продукування інноваційних ідей стратегічного й тактичного рівнів;

- єдність наукового стилю, етичних норм, традицій;

- потужні внутрішні й зовнішні комунікаційні зв’язки представників Одеської школи права, напрацьовані багаторічною плідною науковою співпрацею в контексті системно-комунікаційної єдності. Можна виділити декілька рівнів системи внутрішніх і зовнішніх комунікаційних зв’язків Одеської школи права: мікро-, мезо-, екзо-, макро- та мегарівні, які розвиваються як послідовно, так і паралельно, створюючи своєрідний науково-комунікаційний простір.