93. Що таке дія, діяльність, практика

Практика — це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомо.

Під практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом реалізації, практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Практика — це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини, яка включає в себе освоєння та перетворення природних та соціальних об'єктів і становить загальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання; це чуттєво-предметна форма життєдіяльності суспільне розвинутої людини з освоєння природної і соціальної дійсності, а також специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття в цьому світі.

Діяльність – це трудова динамічна система взаємодії людини, як суб’єкта, з оточуючим світом, в процесі якої людина  розвиває та реалізує свої потреби.

В більш вузькому сенсі діяльність – це спрямована трудова активність суб’єкта  або групи на певні аспекти оточуючого світу (предмети чи відносини), яка передбачає створення соціально значущого (матеріального або духовного) продукту. Згідно теорії О.М. Леонтьєва, діяльність загалом носить свідомий характер, передбачає усвідомлення мети та шляхів її досягнення, прогнозування результату.

Основним з структурних компонентів діяльності є дії – це наступний рівень структурного аналізу діяльності. Організація діяльності, в цілому, представляє собою ієрархію дій різного рівня складності. Дії – відносно закінчені елементи діяльності, спрямовані на досягнення цілі, мети і підпорядковані загальному мотиву. 

    Основні ознаки дій:

– дії завжди свідомі, оскільки передбачають постановку та  досягнення мети, яка є усвідомленим результатом, на досягнення якого спрямовані ці дії;

– дії – це одночасно і акти поведінки, що підкреслює єдність свідомості і поведінки та забезпечується  головною одиницею аналізу діяльності  – дією;

– дії – це рух, спрямований на предмет, що  підкреслює активність та процесуальність діяльності;  

– дії виводять діяльність людини на предметний і соціальний світ, оскільки вони  предметні і реалізують соціально-виробничі та культурні цілі.                  Види дій:

– моторні (рухові) – їх функція полягає у виконанні дієвої програми.

– сенсорні та перцептивні (чуттєві) – їх функція полягає у контролі виконання дій та орієнтацію у навколишньому середовищі;

– центральні (розумові) – їм належить організуюча та регулююча функція.

95. В чому полягає соціально-діяльна сутність людини?

94. Соціально-діяльна суть людини

Природі людини властива певна стійкість (так звана стійкість у змінах) і можливість зміни самої природи людини у межах певної стабільності та на її підставі. Свобода людини теж своєрідна. Свобода людини не абсолютна і не довільна. Свобода відносна. Людина має історично обумовлені межі можливого та неможливого у власній життєдіяльності, що надаються її суспільним засобом життя.

Отже, соціальність виступає тією основою, на якій базується єдність людини і природи, її суть. Як універсальна істота, людина не може існувати шляхом пристосування до навколишнього середовища. Людина об’єднує зусилля з іншими людьми для перетворення довколишньої дійсності відповідно до потреб, що постійно змінюються, і створює світ матеріальної та духовної культури. Суспільне життя, як і суспільна людина, виступають результатом і водночас передумовою такої творчо-перетворювальної діяльності.

Людина постає як істота соціокультурна, активно-діяльнісна, творча, така, що створює цінності та орієнтується на них, тобто духовна. Діяльна суть людини полягає в тому, що саме в процесі суспільної практики у філо- і онтогенезі формуються всі людські якості та властивості, сам життєвий світ людини. Але при міркуванні над людиностворюючим значенням практики, діяльності, не слід зводити їх тільки до однієї форми – праці. Безумовно, праця, як матеріально, предметно-чуттєва діяльність, сприяє формуванню та розвитку фізичних та духовних якостей людини, її мислення, мови, розширює та поглиблює соціальні зв’язки, у кінцевому випадку забезпечує фізичне існування, оскільки спрямована на задоволення віртуальних потреб, створення необхідних людині умов існування.

Ставлення людини до світу і до себе не визначається і інстинктивною програмою, а виробляється власноручно. Людина має унікальну, не властиву тваринам здатність та потребу до самозаглиблення. У власній життєдіяльності людина виходить не стільки з безпосередніх інстинктів, скільки орієнтується на прийняту в суспільстві ціннісно-нормативну систему. А світ цінностей – багато-мірний і суперечливий. Людина вимушена з’ясовувати для себе, що дійсно цінує, а що ненавидить, у що вірить, тобто виробляти власне ставлення до світу, будувати власний життєвий світ.

96. Чому творчість є вищим виявом життєдіяльності людини?