26.Сутність натурфілософії Відродження

Сутність епохи Відродження характеризується не тільки підйомом престижу людини, але й корінною зміною в світогляді. На зміну арістотельсько-біблейському світогляду про те, що центром Всесвіту є Земля /геоцентрична система/ приходить геліоцентрична система /в центрі - Сонце, а Земля - зовнішня планета/. Автором цієї концепції був знаменитий польський вчений М.Коперник /ХVІ ст./, який фактично зробив революційний переворот в світорозумінні, його вчення розглядається як початок звільнення природознавства від теології /Енгельс/. На захист вчення М.Коперника виступив італійський вчений філософ Г.Галілей /1564-1642 рр./, який як єретик переслідувався інквізицією. Далі від Коперника в світорозумінні пішов італійський вчений філософ Д.Бруно /1548-1600 рр./ що проголосив гіпотезу про існування можливості світів, за що жорстоко був покараний інквізицією - прилюдно спалений. В Київській Русі вчення М.Коперніка, Г.Галілея та Дж.Бруно широко пропагувалося в Києво-Могилянській академії та морських школах /Ф.Прокопович та ін./

27. Які методи пізнання обґрунтовувалися у філософії Нового часу?

27.Методи пізнання обґрунтовувалися у філософії Нового часу

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обгрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи свою проблематику навколо методології наукового пізнання , в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення лідської гідності, свободи і щастя.

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.

Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а “конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем” (дійсність, наявний стан речей), але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості. Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті звуків усної чи знаків письмової мови) існування.

28. В чому полягає сутність емпіричного і раціоналістичного напрямку в теорії пізнання Нового часу?

28. Сутність емпіричного і раціоналістичного напрямку в теорії пізнання Нового часу

Автором цих напрямку був Френсіс Бекон

Емпіризм (від грец. empeiria - досвід) - напрямок в теорії пізнання,що всі знання виводить з чуттєво досвіду (емпірії). Визнаючичуттєвий досвід єдиним джерелом пізнання та критерієм істини,емпіризм раціональну пізнавальну діяльність зводить до різного родукомбінацій того матеріалу, який поставляється досвідом, і тлумачить цюдіяльність як нічого не додають до змісту знання.

Автором цих напрямку був Ренне Декарт.

Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний, ratio - розум) --сукупність філософських напрямів, які визнають розум основою пізнання іповедінки людей і які вважають, що розумність пристрої, логічний порядокречей - це невід'ємна, необхідна характеристика всього всесвіту. Згідно раціоналістичним навчань загальність і необхідність --логічні ознаки достовірного знання - не можуть бути виведені з досвіду ійого узагальнень; вони можуть бути почерпнуті тільки з самого розуму, або зпонять, властивих розуму від народження, або з понять, що існують тільки ввигляді задатків, нахилів розуму.

Філософське свідомість 17 століття в усьому бачить не згода, єдність,гармонію, але - протиріччя, розірваність і протистояння духовного іматеріального, раціонального та емоційного, громадського ііндивідуально-особистісного. Світ сприймається як щось що протистоїтьлюдині, звідси - неминучість міркувань не тільки про шляхи пізнанняцього світу, але й власних пізнавальних можливостях. Тому філософіянового часу представляє собою процес гострих дискусій і боротьбисенсуалізму та раціоналізму, індуктивного і дедуктивного способів пізнання,зіткнення емоційного і раціонального осмислення самої сутностілюдини. Зрештою всі ці суперечки призведуть до формування .

29. В чому полягає пантеїзм і механіцизм філософії Нового часу?