88. Значення міркувань про смерть

Смерть - необоротне припинення життєдіяльності організму, неминучий природний кінець існування живого організму

Філософський інтерес до проблеми життя продиктований наступними обставинами: по-перше, філософським поясненням природи самої людини, що вимагає залучення природничих уявлень про життя, по-друге, необхідністю використання методологічних принципів у ході наукового пізнання життя, по-третє, з'ясуванням закономірностей структурно-функціональної організації живого

Інтерес до проблеми смерті обумовлений декількома причинами. По-перше, це ситуація глобального цивілізованого кризи, яка в принципі може призвести до самознищення людства. По-друге, значно змінилося ціннісне ставлення до життя і смерті людини у зв'язку із загальною ситуацією на Землі.

По суті справи, мова йде про тріаду: життя - смерть - безсмертя, оскільки всі духовні системи людства виходили з ідеї суперечливого єдності цих феноменів.

Існує два принципово різних шляхи пояснення вічних питань життя, смерті і безсмертя.

Перший підхід можна позначити як об'єктивістський. Він пов'язаний з іменами таких філософів, як Спіноза, Гольбах, Гегель, Лафарг, з догматикою іудаїзму, християнства та ісламу і, почасти, з установками природознавства. У його основі лежить уявлення про споконвічний непохитної світопорядку, в якому заздалегідь визначено всі події суспільного і особистої долі, «розписані» всі етапи світової історії.

90. Що означають поняття “людина“, “індивід“, “особистість“?

91. Чому колективність, праця, мова і свідомість є основними чинниками становлення особистості?

92. Що таке “соціалізація“?

91. Соціалізація

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

соціалізація є процесом і результатом засвоєння і подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. У процесі спільної діяльності і спілкування формується його соціальність - культура мислення і культура почуттів, культура духовного життя і культура поведінки. Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може.

Процес соціалізації ніколи не завершується, він продовжується безперервно протягом усього життя. Йому властива внутрішня динаміка здобутків і втрат (Г.С.Костюк), безмежність саморозкриття особистості.

Соціалізація може бути регульованою і спонтанною. Вона здійснюється як у навчальних закладах, так і поза ними. При цьому, наприклад, у школі засвоюються не лише ті знання, які є метою уроку, не тільки правила і норми поведінки, які спеціально формуються в процесі навчання і виховання

93. З яких елементів в процесі соціалізації утворюється структура особистості?

92. Структура особистості

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів.

Перша підструктура характеризує спрямованість особистості або вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій.

Друга підструктура включає знання, уміння, навички й звички, які засвоєні у власному досвіді шляхом навчання. Іноді цю підструктуру розглядають як підготовленість індивіда. На формування компонентів даної підструктури помітно впливають біологічні й генетичні якості людини. У наш час компоненти, об'єднані підструктурою досвіду, не всі психологи схильні розглядати як властивості особистості. Однак К. К. Платонов вважав, що «типові для даного індивіда прояви, так само як і закріплені знання, навичка (на тільки розумова або вольова, але й моторна і сенсорна) і, тим більше, уміння і звичка, вже, безперечно, є властивістю особистості!». Справді, набуті знання й сформовані в процесі навчання вміння і навички органічно вплітаються в структуру особистості, стають її невід'ємними властивостями.

Третя підструктура включає індивідуальні особливості психічних процесів: відчуття, сприймання, емоції, волю, мислення, пам'ять. Психічні процеси, які є динамічним відображенням дійсності в різних формах психічних явищ, забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. На основі психічних процесів утворюються психічні якості особистості, які забезпечують певний кількісно-якісний рівень її психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Основні компоненти третьої підструктури формуються й розвиваються за допомогою вправ, при цьому великого значення набувають вольові якості індивіда, оскільки вони лежать в основі свідомого регулювання психічних процесів і станів особистості.

Четверта підструктура особистості включає властивості темпераменту, статеві й вікові властивості. До неї ж відносять і патологічні (органічні) зміни особистості. Формування компонентів цієї підструктури можливе лише за допомогою тренування, але частіше має місце формування замінників (компенсаторних механізмів) природних властивостей, яких недостає. Ця підструктура має назву біопсихологічної, оскільки якості особистості, які до неї входять, головним чином зумовлені фізіологічними особливостями мозку. Активність проявів цієї підструктури залежить від сили нервових процесів.

94. Що таке дія, діяльність, практика?