47. Історичний розвиток уявлень про світ як всесвіт

Виникнення перших наукових уявлень про свiт як Всесвiт пов’язують з дiяльнiстю Пiфагора і його прибічників. Вони першими обгрунтували уявлення про Землю як кулевидне утворення, виходячи з того, що обрiй с перспективною iлюзiсю, справжню ж форму Землi не можна оглянути, й можна осягяути математичною думкою. Земля, кружляючи довкола свосi осi, займас центральне мiсце у Всесвiтi. Землю обволiкас повiтря, а простiр Всесвiту являс собою порожнечу, в якiй рухаються зорi, пiд дiсю власних внутрiшнiх сил. Вони кружляють сталими траскторiями, забезпечуючи лад i регулярнiсть у Всесвiтi. Концепцiю геоцентризму подiляв й Аристотель. Він вважав космос скiнченним i обмеженим у просторi. У центрi свiту вiн поставив кулясту Землю, яку оточував сферичний Всесвiт (повад 50 сфер), що складався з якогось незмiнного ефiру. Земля не зазнас жодного впливу з боку сферичного Всесвiту, в якому знаходяться зорi. Сфера нерухомих зiрок рухасться пiд дiсю першорушiя — Бога, який забезпечус й рiвномiрне колове обертання навколо Землi. Птоломей детально розробив геоцентричну модель свiту, уклав каталог зiрок, здiйснив перший опис нашої галактики. За схемою Птоломея, у центрi свiту знаходиться нерухома Земля, навколо якої коловими орбiтами рухаються планети. Концепцiя Птоломея проiснувала майже 1,5 тис. рокiв. Її спростував Нiколай Коперник, який стверджував, що Земля рухасться навколо Сонця, а не навпаки. Джордано Бруно не розглядав Сонце центром Всесвiту. Нескiнченний вiчний Всесвiт, на його думку, мас безлiч зiрок, схожих на Сонце, навколо яких обертаються планети, на зразок Землi. Центр не знаходиться нiде, i вiн — скрiзь. Безмежний Всесвiт, на переконання Бруно, с породженням нескiнченної могутностi i сили Бога. Галiлео Галiлей сконструюеаеши телескоп не лише вiдкрив завдяки йому планети Сонячної системи, а й звернув увагу на сонячнi плями, фази Венери, кiльця Сатурна, супутники Юпiтера тощо. Небеснi тiла, за Галiлесм, схожi на Землю i пiдпорядковуються сдиним законам механiки. Iсаак Ньютон вважав рух, зокрема рух планет навколо Сонця, iсторично незмiнним, а простiр i час — абсолютними, незалежними вiд матерії й один вiд одного. Iммануiл Кант запропонував немеханiчну картину свiту, розробивши гiпотезу походження Всесвiту. В її основi лежить думка, що всi тiла у Всесвiтi складаються iз матерiальних частичок — атомiв, якi володiють внутрiшньою силою притягування i вiдштовхування. Всесвiт у своему первiсному станi являв собою хаос з розсiяних у свiтовому просторi рiзноманiтних матерiальних частинок. Пiд впливом внутрiшнiх сил частинки рухаються i взаемопритягуються, при цьому розсiянi елементи з меншою щiльнiстю завдяки притягуванню эбирають навколо себе всю матерiю з меншою питомою вагою.

48. Філософський зміст відношення «людина – світ»

Світогляд — система найаагальнiшихэнань, цiнностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до свiту. Суттевою рисою свiтогляду е насамперед певна цiлiснiсть поглядiв, якi стосуються важливих життевих проблем: що таке свiт, чи iснуе Бог, куди прямуе людство, в чому полягае покликання людини тощо. Цi проблеми розглядаються з певної духовноi висоти, на основi узагальнення життевого досвiду народу, особистостi. Центральна проблема свiтогляду—вiдношення людини до свiту. Людина, на вiдмiну вiд тварин, тiльки частково включена в свiт. Вона виокремлюе себе з нього, протистоїть йому, вступае з ним у певне вiдношення, але так, наче перебувае поряд або ззовнi свiту. Мiж людиною та свiтом iснуе дистанцiя: вона усвiдомлюе свiт як щось зовнiшне.Виокремлюють три основнi типи виявiв вiдношення людини до свiту: пiзнавальний, оцiнювальний i практичний. Пiзнавальне вiдношення людини до свiту виявляеться в тому, що свiтогляд охоплюе насамперед найбiльш загальне знакня про свiт, iсторiю людства й окрему люди- ну. Це знання мае вiдповiдати дiйсностi, бути iстинним, щоб гарантувати успiшну практичну дiяльнiсть. Водночас свiтогляд включае цiнностi, iдеали, якi регулюють соцiальнi стосунки в суспiльствi i на основi яких вiдбуваеться оцiнювання соцiальних явищ (добро—зло, прекрасне—потворне, справедливе—несправедливе, корисне—некорисне). У цьому полягае оцiнювальне вiдношеннл людини до свiту. Практичне вiдношення людини до свiту передбачае наявнiсть у свiтоглядi певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи iнакше. Гегель та Гуссерль вихiдним вважали пiзнавальне вiдношення, Шелер ствержував, оцiнювальне вiдношення породжуе практичне i пiзнавальне вiдношення. Марксизм виходив з того, що практичне вiдношення е специфiчно людським вiдношенням до свiту i воно породжуе iншi типи вiдношення. Структура свiтогляду органiчно зумовлюе його функції: тлумачення, розумiння свiту-покликана описати людині світ зрозумiлою мовою. Свiтогляд може бути рацiоналiстичним—таким, що визнае всевладдя розуму Оцiнювадьна (аксiологiчна) функція має відповіси людині на питання як орiентуватись у свiтi. Свiтогляди подiляють на оптимiстичі й песимiсйичнi, гуманні та антигуманнi. Праксеодогiчна функцiя виявляеться у вiдповiдях на питания як жити людинi в свiтi, а отже, мiстить певнi практичнi настанови щодо свiту i буття людини в ньому. З цього погляду видiляють практично - активні та споглядальнi свiтогляди.