9. Виникнення та розвиток грошових систем стародавньої Греції.

Вдосконалення знарядь праці, розвиток виробничих відносин привели до створення надлишкового продукту, який можна було обміняти на щось інше. У багатьох народів предметом цінності обміну стала худоба. Однак це не відповідало багатьом критеріям, а саме транспортуванню або збереженню. Саме тому роль еквівалента вартості почали виконувати дорогоцінні метали — електр (сплав золота та срібла). Спочатку використовувались електрові золоті та срібні злитки різної ваги та проби. Згодом сформувалась грошово — вагова система, в основі якої лежали вагові одиниці вартості. Використання злитків золота та срібла мало ряд недоліків , що потребувала постійного використання ваги та потребі частого поділу злитків і неможливості визначення проби металу. На зміну ваговим злиткам прйшли монети. Виготовлення монет датується рубежем VIII – VII ст. до н.е. Лідійські монети — елетрові статери царів Гігеса (685 — 652 р. до н.е.) та Аліата (617 — 560 р. до н.е.) - на їх аверсі містились зображення голови лева та напис з іменем царя, а на тильній стороні зображень не було. Вага — 14, 25г. В обігу перебували монети восьми основних номіналів — статер, гімістатер, тріте, гекта, гемігекта, місгемігекта також карбовані тетарте. Ці монети використовувались на території Малої Азії та іонійського узбережжя — у Мілеті, Єфесі, Кізику та ін.

На середину VIIст.до н.е. з”являються монети на о.Егіна. Ранні егінські статери (дідрахми) мали вигляд кусочків срібла неправильної форми, на аверсі яких містився герб полісу — черепаха. Середня вага такої монети сягала 14,55г. До монетної системи входили також драхма — 7г., тетробол — 4,7г., гемідрахма — 3,5г., діобол — 2,3г., тригеміобол — 1,75г., обол — 0,5г., тетартеморіон — 0,25г. Номінали цієї номети 594р.до н.е. з”явились на материковій Греції. Велика кількість міст — держав сприяло створенню регіональних монетних союзів з єдиноюмонетною системою. Більшість з них базувалися на запозиченні окремих елементів вагових систем Сходу — вавилонської, фінікійської, іудейської та єгипетської в поєднанні їх у грецьких монетно — вагових системах. Східні вагові одиниці “талант” та “міна” стали грошово — лічильними одиницями, а “драхма” та “обол” - грошово монетними. Основною монетно — грошовою одиницею була срібна драхма. Від ваги драхми залежала вага таланта. У різних полісах драхми та оболи мали різну вагу. Найбільш поширеною була атично — евбейська монетна система. Її номінали поширились у всіх державах елліністичного світу. Карбувались: декадрахма 43,8г., тетрадрахма 17,4г., дідрадрахма 8,6г., драхма 4,3г., пентобол 3,6г., і т.д. Через відсутність на ринку мідної монети дрібні монети карбувалися зі срібла. Наприкінці V ст.до н.е. розпочалось виробництво дешевих мідних номіналів. З міді виготовляли: халк, діахалк, трихалк, тетрахалк. Найменшою монетою була - лепта. Крім мілетської та аттично — евбейської системи існували інші монетно — грошові системи: фокейська, хіоська, корінфська, самоська, перська. Всі вони були регіональними і не мали впливу на формування грошової системи у грецьких колоніях, які виникли у Північному Причорномор”ї.