17. Грошовий обіг середньовічної Європи: період феодального денарія та гроша і флорина.

Період феодального денарія тривав з Х до середини XIII ст..

У Х – XI століттях формуються нові економічні відносини. Існує необхідність обміну між містом і селом. Дальшого розвитку набуває внутрішній ринок. У різних державах Європи (Чехія, Німеччина, Словаччина, Англія) протягом IX – XII ст. виявлено великі поклади срібла, що, безумовно, сприяло розвитку монетної справи. В Англії, наприклад, перші монети було відкарбовано королем Едгаром (957 – 976). На той час в Англії було 80 монетних дворів. У Німеччині королем після Каролінзької династії став Конрад І, який започаткував карбування пфенінга, який згодом перетворився у регіональну одиницю. У Франції після династії Каролінгів править Каппетінгська династія (X – XIII ст.). На території Франції основною монетою був динарій – деньє (срібло, вага – 1,2 - 1,3 г)

У XII ст. у грошовому обігу з'являються брактеати, які карбувались одним штемпелем. їх карбували в усіх європейських країнах. В умовах грошового хаосу в Європі великі монетні феодали об'єднувались у так звані монетні союзи. 1386 року було створено перший монетний союз під назвою «Союз рейнських курфюрстів», метою якого була стабілізація грошової системи в цілому, а грошові одиниці – зокрема.

До XIII ст. не існувало загальноєвропейської монети. Характер економічного життя країн Західної Європи потребував крупної одиниці, яка б стала загальним мірилом вартості. Першою спробою виготовити таку грошову одиницю стало карбування динарія (вага – 0,82 г) у 1162 році у Мілані імператором Римської імперії Фрідріхом II Барбароссою.

На межі XIII і XIV століть розпочався процес впорядкування грошового господарства країн Європи. Володарі централізованих феодальних монархій, які в цей час формувалися, були зацікавлені в сталій єдиній монеті, яка викликала б довір'я на внутрішньому і зовнішньому ринках. На зміну емісійній стихії, що призвела до появи дуже тонких, мізерної вага і вартості брактеатів, приходить цілеспрямована фінансова політика, внаслідок якої з'являється повновартісна велика монета (вагою 1 – 4 г). Нові монети, на відміну від тонких брактеатів, були так і названі – гроші (лат. grossus – великий; nummus grossus, denarius grossus – велика монета, великий денарій) – срібна монета вартістю в кілька денаріїв, яку почали карбувати наприкінці XII ст. в італійських містах і випускали лише кратні числа: 4, 6, 12, зокрема, в Генуї (1172), Флоренції (1182), Венеції (бл. 1200 p.). На противагу тогочасним «малим» денаріям (ріссоїі) ці монети називалися по-італ. grosso. Більш чіткого визначення поняття Г. набуло 1266 p., коли французький король Людовік IX почав карбувати в м. Тур значно більші від денаріїв срібні монети «grossi Turonenses» (гріш Турський),, або «Turonenses». У нумізматичній літературі за ними закріпилась назва «турнози», маса монети в середньому бл. 4,20 г срібла 958-ї проби. Турнози були еквівалентом 12 денаріїв, що дорівнювало тодішній лічильній одиниці – солідові. Турські гроші швидко поширилися у Західній Європі, їх наслідування карбували в Нідерландах, Німеччині та інших країнах під різними назвами (гро, гросо, грош, грошей). Перший англійський срібний гріш відкарбував король Едуард І (1272 – 1307). Його назва – гроут, вага – 5,2 г і дорівнював він 4 пенні та їх карбування тривало недовго. Вміст срібла в гроші був неоднаковим і невпинно зменшувався внаслідок псування монет. Поява грошів, особливо турноз, дала початок новому періоду грошового обігу в Європі (після періоду денаріїв)

У Центральній Європі карбування подібних монет, т.зв. грошів празьких, розпочалося у Чехії бл. 1300 p. Чеське королівство, що входило до складу Священної Римської імперії, було одним з тих королівств, де на високому рівні була розвинута монетна справа. Цьому сприяли великі поклади срібла в районі містечка Кутна Гора. Празькі гроші карбували до 1547-го. Вони мали значний вплив на грошове господарство не лише Чехії, а й сусідніх країн. Празькі гроші, незважаючи на погіршення їх якості за Вацлава IV, були головними монетами в обігу на українських землях у XIV – на початку XVI ст. Празькі гроші замінили брактеати, карбування яких велося на багатьох монетних дворах. Початково празькі гроші карбувались у кількості 64 шт. з гривни празької (марки) срібла. Загальна маса – 3,955 г, 937,5-ї проби, вміст чистого срібла – 3,708 г. Однак з часом вміст чистого срібла, проба металу та маса монети постійно зменшувались. Перше погіршення якості празького гроша відбулося вже 1311 p., коли вміст чистого срібла в монеті зменшився до 3,41-3,34 г. У 1340-1346 pp. він становив 3,18-3,06 г, у 1360-1378 pp. – 2,7-2,4 г, за Вацлава IV) (1378-1419) – 1,83-1,66 г, за Владислава ІІ (1471-1516) – до 0,85.

Карбування празького гроша розпочалося у Празі, а згодом у м. Кутна Гора. За панування Людовіка І було також відкрито монетний двір у м. Йоахимсталь. Припускають, що ця монета імітувалася і у Кракові – на початку XIV ст., а згодом, вже як наслідування, в роки правління Казимира III (1333-1370). Усього з 1300 до 1547 pp. було випущено бл. 1 млрд. празьких грошей. Вони перебували на грошовому ринку багатьох країн Центральної та Східної Європи – Німеччини, Польщі, Угорщини, Молдови, України, Білорусі, Литви та ін., де виконували функції міжнародних грошей. Перші згадки про них у Сілезії та Польщі датуються 1300 p., а від 1308-1320 pp. вони зустрічаються вже постійно. В актових документах західноукраїнських земель празькі гроші фігурують як Grossi Pragenses, grossi Bohemicales, plaskie grosze, magni grossi, «широкі гроші» та ін.

Флорин – від італ. назви Флоренція («квітуча») – золоті монети, які спершу карбувалися у Флоренції в 1252 р.

Флорин карбувався майже з чистого золота вагою 3,53 г.

На аверсі флорентійського флорину зображувалась квітка лілії (герб Флоренції), на реверсі – Іван Хреститель, покровитель міста. В 1296 році було випущено срібний флорин, який дістав назву «пополіно».

Карбування золотого флорина у Флоренції тривало до 1523 р.

Згодом флорин розповсюдився на інші країни Європи та регіони Італії (Папська область, Мілан та ін..). У Європі в XIV ст.. виникли монети надзвичайно схожі на флорини, зокрема у Франції, Англії, Німеччині та Нідерландах (в останніх двох країнах флорин називався «гульденом»).

В Чехії та Угорщині подібні флорини карбувалися з 1325 р. Угорські флорини мали широке поширення в землях Речі Посполитої і були відомі як «дукати».