45. Зародження національної ідеї у дворянський період національно – культурного відродження . Аналіз праці ‘‘Історія Русів ’’.

Зародки національно культурного відродження простежуються в останній чверті 18ст. У середовищі укр. дворянства, яке сформувалося з колишньої дворянської старшини і поступово русифікувалося. Незважаючи на жорстоку політику стосовно України , представники українського дворянства вимагали повернення старого гетьмансько ладу , відновлення козацького війська , боролися за свої інтереси на рівні з російським дворянством. Як слушно зауважив Дорошенко , на грунті станових дворянських інтересів виник рух , що використовував історичні традиції та історичні докази.На грунті патріотичних почуттів виник особливий інтерес до історії козацької України, поступово формувалася українська національна ідея.

Розпочалося збирання історичних матеріалів , їх осмислення через призму національних почуттів .З-поміж ентузіастів вирізняються Безбородько , Рубан , Туманський , Мартос. На основі опрацьованих матеріалів з*явилися праці з історії України.

На думку видатного історика України І.Крип*якевича , українська національна ідея в останні десятиліття 18 ст.почала життя з історією розвідок історії народу, історії козацтва. Національна ідея особливо виразно зазвучала у тих працях , де йшлося про привілеї, вольності, звичаї, права « шляхти , гетьмана війська запорізького , духовного стану , міщанства і всього народу».

Важливим чинником , що започаткував наприкінці 18ст. процес національного відродження України , було заснування університету у Харкові в 1805р. , за ініціативою та на кошти харківської громади. В його заснуванні важлива роль належить громадському і культурному діячеві Василю Каразіну.

В першій чверті 19 ст. , коли серед української інтелігенції посилювалася ідея національного пробудження , вийшов друком відомий історичний анонімний твір «Історія Русів» (1846р.). Видавець цього твору Й.Бодянський приписав його білоруському архієпископові Г.Кониському, хоча багато хто не погодився з цим твердженням.Інші вважають що автором цього твору був О. Безбородько або батько і син Полетики.

«Історія Русів» - найвизначніший твір української національно-політичної думки кін. 18 – поч. 20ст. Він виконав важливу роль у формуванні національної свідомості українців. Твір подає картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 2 пол.18 ст. Багато уваги приділено Коззачині , Хмельниччині , Гетьманщині. Історична концепція твору продовжила традиції козацьких літописів. По суті , це перша політична історія України , її пронизує ідея автономізму , республіканізму , протесту проти національного поневолення. Обґрунтовуючи право народу України на свободу і державність, автори невідступно йдуть за теорією природного права народів.Вони висловлюють думку: народ України відстоює право на життя і свободу , на свою державність, бо всі народи завжди захищали і вічно захищатимуть своє життя , вольність і власність.

46. Народницький період національно-культурного відродження в Україні, його характерні риси і ознаки

Народницький період (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що у цей час серед передової демократично налаштованої інтелігенції виникала ідея про Україну як "етнічну національність". Характерні риси періоду: 1) керівництво нац. рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центри укр. нац. відродження-Харківський і Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові. Цю добу можна поділити на два періоди: романтичний — діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський — культурно-просвітницька діяльність членів "Старої громади" (60 —80-ті роки XIX ст.). Народницький період висунув гасло "повернутися лицем до народу". Серед провідних діячів укр. культури почала домінувати народницька ідеологія. Саме народництво відкрило мовну й етнічну єдність усіх українських земель. Здобутки: заснування Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 p.), що дало змогу розгорнути наукові дослідження в галузі укр. мови, історії, етнографії, фольклору. Важливим духовним центром укр. романтизму стає Київський університет (1834р.), навколо якого згуртувалась група молодих романтиків: М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, М. Гулак, П. Маркович.

У грудні 1845р. під проводом М. Гулака і М. Костомарова засновано політичну таємну організацію «Кирило-Мефодіївське братство». Квітень 1846р.-до нього увійшов Т. Шевченко. Своєрідний маніфест братства-«Книга буття українського народу», написана М. Гулаком і М. Костомаровим, у якому викладені думки членів братства про суспільний розвиток і долю України-вона вимагала перебудови суспільства на засадах справедливості, свободи, рівності. Виробили ідеологію українсько-слов’янського відродження, згідно з якою всі слов’янські народи мають утворити федерацію з демократичними інститутами, столиця-Київ. Мали на меті побудувати суспільні відносини на засадах християнства, виступали за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти здобуття Україною національного суверенітету. Програмний документ визначав завдання України як спасительки, яка мала займати провідну роль в об’єднанні слов’янських народів. 1847р. товариство було розгромлено, а його члени заарештовані. Після цього діяльність української інтелігенції перемістилась у Петербург, де була відкрита укр. друкарня і видавались твори найвидатніших укр. письменників, а у 1861-62рр. укр. мовою щомісяця видавався журнал «Основа», за ред. Білозерського.

Наприкінці 50рр. 19ст. студенти Київського університету створили таємний гурток «хлопоманів», вирішили зблизитись із селянством, щоб виховувати свідомі патріотичні почуття незалежного укр. народу. Ідеолог-В. Антонович. Кінцева мета-ліквідація царизму, кріпацтва, встановлення демократичної республіки.

50-60рр. почала формуватись народницька ідеологія, що поширилась у серед освіченої молоді. Під їхнім впливом молода інтелігенція створює товариства-т.зв. громади, головним завданням яких стало поширення освіти, 1-а громада-у Києві, очолив В. Антонович. 60рр.-у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Ці громадівські організації створювали мережу недільних шкіл з укр. мовою навчання, видавали підручники укр. мови, вели українознавчі дослідження, складали словники. Російське самодержавство бачило зміцнення національних основ духовного життя в Україні, поширення демократичних тенденцій громадівцями, тому закривали недільні школи, видано Валуєвський циркуляр 1863р.

70рр.-відродження громадівського руху, провідна роль-радикальним представникам укр. інтелігенції: О. Терлецький, М. Зібер, І. Франко, М. Драгоманов, які активно пропагували ідею «народної революції». Важливе значення мали наукові публікації М. Маркевича, М. Костомарова, П. Куліша, активну наукову діяльність розгорнув В. Антонович, який очолював історичне товариство Нестора-літописця. Основа єдності укр. культури у 19ст.-укр. літературна мова. 40-80рр. 19ст. особлива увага приділялась науковим дослідженням у галузі мовознавства. На зх.-укр. землях виходили 2-мовні словники, граматики укр. мови. Провідна роль у розвитку мовознавства-філолог О. Потебня, який обстоював право національних культур на самостійний розвиток.

Укр. нац. ідея особливо виразно звучала у творчості Т. Шевченка і М. Драгоманова: Шевченкове слово стало символом самої України, політична думка Другоманова-могутня сила, що згуртувала навколо себе найкращих діячів. Т. Шевченко був великим поетом, художником, мислителем, який реалістично відобразив життя і побут укр. народу, його мрії та сподівання у своїх творах. «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Гамалія»-звернені до історичного минулого; «Розрита могила», «Великий льох»-присвячені Б. Хмельницькому. Одним із можливих шляхів визволення поет вважав створення слов’янської федерації на засадах демократизму, гуманізму, антимонархічній основі. Під впливом творчості Т. Шевченка відбувалась діяльність інших відомих поетів, прозаїків: А. Глібов, А. Свидницький, С. Руданський, П. Чубинський; Марко Вовчок, П. Мирний, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, І. Франко. Діяльність М. Драгоманова становила якісно новий період у розвитку суспільно-політичної думки в Україні; він став на захист духовності укр. народу, проти заборони народної мови царським указами, тому змушений емігрувати у Женеву, де видавав укр. громадянсько-політичний альманах «Громада». Йому належать ґрунтовні наукові праці з історії, фольклору та етнографії. Він вважав за необхідне реорганізувати Рос. Імперію у конфедерацію автономних регіонів. Просвітницька та культурна діяльність укр. інтелігенції викликала занепокоєння у царських чиновників, тому підписано «Емський указ» про заборону ввозити укр. книги, друкувати укр. переклади, театральні вистави укр. мовою тощо.

1873р.-започаткування літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Важливий фактор розвитку укр. культури-театр, який протидіяв русифікації, прищеплював глибоку пошану до здобутків національної культури. 1882р.-за активної участі Кропивницького у Єлисаветграді створений професійний театр, ввійшли: М. Садовський, П. Саксаганський, М. Занкьвоецька.

Архітектурні споруди періоду: оперні театри в Одесі, Києві та Львові; Львівський політехнічний інститут. В образотворчому мистецтві утвердився реалістичний напрям, ур. Пейзажисти: В. Орловський, П. Левченко, С. Світославський. Музична культура розвивалась у руслі народної пісенної творчості. 1-а укр. нац. Опера «Запорожець за Дунаєм». Світову славу приніс М. Лисенко-творець національного напряму в укр.. музиці. Відомі опери: «Наталка Полтавка», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба»; композитори: К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич.