
- •1.Поняття,предмет і сутність мпп
- •2.Особливості сучасного мпп
- •3.Система сучасного мпп
- •4.Джерела мпп та їх загальна характеристика
- •5.Поняття і сутність міжнародної правосуб’єктності
- •6.Доктрини про співвідношення міжнародного і національного права
- •7.Форми імплементації норм міжнародного права в правові системи держав
- •8. Поняття та ознаки суб’єкта міжнародного права
- •9. Види суб’єктів міжнародного права і їх характеристика
- •10. Держава – основний суб’єкт міжнародного права
- •11. Сутність і способи визнання держав
- •12. Міжнародно-правові підстави визначення держави
- •13. Види держав суб’єктів міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності
- •14. Поняття та об’єкти правонаступництва держав. Міжнародне право і законодавство України щодо правонаступництва
- •15.Нації і Народи – суб’єкти міжнародного права і особливості їх міжнародної правосуб’єктності
- •16.Міжнародні організації: ознаки і особливості правосуб’єктності
- •17.Фізична особа як суб’єкт міжнародного права
- •18.Поняття , ознаки і характерні риси загальновизнаних принципів міжнародного права
- •19.Класифікація загальновизнаних принципів міжнародного права
- •20.Місце загальновизнаних принципів в системі міжнародного права
- •21.Юридичне закріплення загальновизнаних принципів міжнародного права
- •22. Принцип суверенної рівності держав.
- •23. Принцип незастосування сили або загрози силою.
- •24. Принцип мирного врегулювання спорів.
- •26. Принцип територіальної цілісності держав і принцип непорушності державних кордонів.
- •28. Поняття, предмет і джерела права міжнародних договорів. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів.
- •29. Поняття і види міжнародного договору
- •30. Структура міжнародного договору
- •31. Поняття і характеристика стадій укладення міжнародного договору
- •32. Форма і мова міжнародного договору
- •33. Суб’єкти і об’єкти міжнародного договору
- •34. Умови дійсності міжнародного договору
- •35. Підстави визнання міжнародного договору недійсним
- •36)Дія і припинення дії міжнародного договору
- •37)Призупинення дії міжнародного договору
- •38)Застереження до міжнародного договору
- •39)Неприпустимість застережень до міжнародного договору
- •40) Реєстрація та опублікування міжнародних договорів
- •41)Поняття,цілі і способи тлумачення міжнародного договору
- •42)Органи,що здійснюють тлумачення міжнародних договорів
- •43. Правовий статус і функції депозитарія.
- •44. Поняття, предмет і джерела права міжнародних організацій.
- •45. Поняття і ознаки міжнародної організації.
- •46. Класифікація міжнародних організацій.
- •47. Членство в міжнародних організаціях.
- •48. Історія і етапи створення оон.
- •49. Структура оон і її загальна характеристика.
- •50. Цілі і принципи оон
- •51. Генеральна Асамблея оон
- •52. Рада Безпеки оон: склад і порядок формування.
- •53.Економічна і соціальна рада оон
- •54. Міжнародний суд оон: склад і порядок формування.
- •55.Функції Міжнародного Суду оон
- •56. Спеціалізовані установи оон і їх класифікація
- •57.Поняття,предмет і джерела права зовнішніх зносин
- •58. Поняття і система органів зовнішніх зносин держави
- •59.Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин:система і їх компетенція
- •60. Закордонні органи зовнішніх зносин: види і їх загальна характеристика
- •61.Статус і функції дипломатичного представництва
- •62. Порядок призначення глави дипломатичного представництва
- •63.Персонал дипломатичного представництва :порядок формування і призначення
- •64) Припинення діяльності глави дипломатичного представництва
- •65) Поняття і загальна характеристика дипломатичних привілеїв та імунітетів
- •66) Привілеї та імунітети дипломатичного представництва
- •67) Привілеї та імунітети персоналу дипломатичного представництва
- •68) Дипломатичні класи і ранги, порядок присвоєння
- •69) Дипломатичний корпус
- •70) Види і функції консульських установ
- •71. Порядок призначення глав консульських установ. Консульський округ.
- •72. Консульські привілеї та імунітети
- •73. Поняття і види територій
- •74. Державна територія: складові і іх правовий статус.
- •75. Підстави і порядок зміни державної території
- •76. Порядок і способи встановлення державних кордонів
- •77.Правовий статус прикордонних територій
- •78. Території із змішаним правовим режимом
- •80. Поняття і правовий статус населення
- •81. Міжнародно-правове регулювання громадянства
- •82 Поняття і способи набуття громадянства
- •83. Правовий статус іноземців, види режиму іноземців
- •84. Правовий статус осіб з подвійним громадянством і осіб без громадянства
- •85. Поняття і види притулку
- •86. Порядок надання притулку, правовий статус біженців
- •87. Хартія прав людини, її загальна характеристика
- •88. Форми і напрями співробітництва держав галузі прав і свобод людини
- •89. Міжнародно-правовий механізм захисту прав і свобод людини
- •90. Співробітництво держав в галузі прав і свобод людини в рамках Ради Європи
- •91.Форми і напрямки співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю
- •92. Поняття і підстави міжнародної відповідальності держав
- •94.Злочини міжнародного характеру
- •95. Види міжн.-правової відповідальності.
82 Поняття і способи набуття громадянства
Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства: — філіація; — натуралізація (іноді именована укоріненням); — оптація і трансферт; — змішана система набуття громадянства. Ці способи не суперечать смислу п. 1 статті 1 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, відповідно до котрого «держава надає своє громадянство особі, яка народилася на її території і інакше не мала б громадянства. Таке громадянство надається: а) при народженні, на підставі закону, або б) за клопотанням перед відповідними владами заінтересованою особою або від її імені відповідно до закону держави».
У сучасному міжнародному публічному праві поняття громадянство визначається як постійний правовий зв‘язок між фізичною особою і державою, який знаходить свій вираз у сукупності їх взаємних прав і обов‘язків. Як правило громадянство виникає з народженням людини і закінчується з її смертю, що фіксується у відповідних актах громадянського стану. Громадянство є необмежений у просторі правовий зв‘язок індивіда зі своєю державою, який зберігається навіть у разі виїзду особи за межі держави.
Значна частина науковців відносять питання громадянство до внутрішньої юрисдикції кожної держави. Проте, як відомо, більшість держав пов‘язують обов‘язок визнання іноземних законів про громадянство і з виконанням міжнародних зобов‘язань. Окрім того, існує загальний обов‘язок приводити внутрішні право у відповідність з міжнародно-правовими зобов‘язаннями. Отже, концепція громадянства у міжнародному публічному праві має два аспекти – внутрішній і міжнародний. У першу чергу слід визначити способи набуття громадянства. При встановленні громадянства за народженням застосовують такі принципи:
1) принцип “права крові” (національний) – дитина незалежно від місця народження, набуває громадянства тієї держави, громадянинами якої є її батьки.
2) принцип “права грунту” (територіальний) – дитина, яка народилася на території певної країни (Аргентина, Бразилія) набуває громадянство цієї держави, незалежно від громадянства батьків.
Більшість держав і “право крові”, і “право грунту” використовують при визначенні громадянства – це так званий змішаний принцип. До таких держав відноситься і Україна. Громадянство набуває також і шляхом натуралізації (укорінювання).
Натуралізація надання шляхом формального акту громадянства іноземцю за його клопотанням.
Види натуралізації:
а) автоматично;
б) добровільно.
Законодавство деяких держав надає громадянство фізичним особам автоматично у порядку застосування закону внаслідок деяких змін громадянського статусу: усиновлення, легітимації, визнання батьківства, одруження.
За законами окремих держав призначення на посаду викладача університету також тягне за собою надання права громадянства.
Набуття громадянства шляхом одруження відбувається тоді, коли законодавство країни чоловіка автоматично надає їй громадянство (Франція).
Набуття громадянства внаслідок визнання батьківства або легітимації – це набуття дитиною громадянства батька.
Набуття громадянства шляхом усиновлення – це набуття повнолітнім громадянства усиновителя.
Добровільна натуралізація – набуття громадянства за особистим клопотанням фізичних осіб згідно з умовами, передбаченими національним законодавством, але, однак, яке не повинно суперечити загальновизнаним нормам міжнародного публічного права.
Умови добровільної натуралізації:
а) добровільність акту особи, яка прохає про надання громадянства;
б) тривале проживання на території країни (5; 7; 10років);
в) володіння державною мовою; в обсязі достатньому для сспілкування;
г) наявність законних джерел існування;
д) визнання і виконання конституції країни та її законодавства.
Як правило, добровільна натуралізація санкціонується органами і дуже рідко – судом.
В Україні громадянство надається іноземцям та особам без громадянства за їхнім клопотанням Президентом України.
Спрощений порядок відновлення громадянства для осіб, які раніше мали громадянство цієї держави, а потім втратили його з якихось причин називається реінтеграцією.
Ще один спосіб набуття громадянства – подарування громадянства на відміну від натуралізації, подарування громадянства здійснюється за ініціативою компетентних органів держави. Громадянство в порядку подарування надають окремим особам, які мають визначні заслуги перед державою.
Із загального правила є й окремі винятки. Так, набути громадянство Андори практично неможливо: воно передається в основному шляхом спадкоємства.
Аналіз міжнародно-правової практики свідчить, що громадянство можна набути також на основі міжнародних договорів шляхом трансферту чи оптації. Під трансфертом розуміють автоматичну зміну громадянства осіб у зв‘язку з переходом території де вони проживають від однієї держави до іншої.
Оптація – це вибір громадянства особою у зв‘язку зі зміною правового титулу території де вона проживає, на основі міжнародного договору.