72. Консульські привілеї та імунітети

У відповідності зі статтею 28 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року держава перебування повинна надавати всі можливості для виконання консульською установою своїх функцій. Тому держава перебування на підставі норм міжнародного і внутрішньодержавного права надає консульській установі та її персоналу певні привілеї та імунітети для ефективного виконання ними своїх функцій.

Розрізняють два види консульських привілеїв та імунітетів:

1) привілеї та імунітети консульської установи як закордонного органу зовнішніх зносин держави;

2) привілеї та імунітети персоналу консульської установи (особисті привілеї та імунітети).

Відповідно до розділу II Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року до привілеїв та імунітетів консульської установи належать такі:

— недоторканність помешкань консульських установ. Власті держави перебування не можуть вступати в консульські помешкання інакше як за згодою глави консульської установи. Проте, згода глави консульської установи може передбачатися у випадку пожежі або іншого стихійного лиха, що потребує невідкладних заходів захисту. Такий режим недоторканності зберігається навіть у випадку розірвання консульських відносин між двома державами:— фіскальний імунітет, що припускає звільнення консульських помешкань від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мит, за винятком тих, що являють собою плату за конкретні види обслуговування;

— недоторканність консульського архіву і документів. Вони недоторканні в будь-який час незалежно від їхнього місцезнаходження;

— свобода пересувань — держава перебування повинна забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересувань і подорожей її територією;

— свобода зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Суб'єктами таких зносин виступають уряд, дипломатичні представництва й інші консульські установи держави, що представляється, де б вони не знаходилися. При цьому консульська установа може використовувати всі засоби, які підходять, включаючи дипломатичних і консульських кур'єрів, дипломатичні і консульські валізи (поштова торба) і закодовані або шифровані депеши.

Консульська валіза, подібно до дипломатичної, не підлягає ні розпечатанню, ні затримці. Проте в тих випадках, коли компетентні влади держави перебування мають серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім передбачених Віденською конвенцією 1963 року предметів, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присутності уповноваженим представником держави, що представляється. У тому випадку, якщо власті держави, що представляється, відмовляться виконати цю вимогу, валіза повертається в місце відправлення. Місця, що утворюють консульську валізу, повинні мати необхідні зовнішні ознаки, що вказують на характер вантажу, і можуть містити в собі тільки офіційну кореспонденцію, документи і предмети, призначені виключно для офіційного користування. Валіза доставляється частіше усього консульським кур'єром, який наділяється спеціальним документом, що вказує його статус і кількість місць, що утворюють валізу. При виконанні своїх функцій цей кур'єр знаходиться під захистом держави перебування. Він користується недоторканністю і не підлягає арешту або затримці в будь-якій формі. Перевезення консульської валізи може бути доручене командиру судна або цивільного літака, що повинні пришвартуватися в порту або приземлитися в аеропорті держави перебування. Він також наділяється офіційним документом, у якому вказується число місць, що складають консульську валізу. Але при цьому він не є консульським кур'єром. Консульство може направити осіб із своїх працівників для одержання валізи безпосередньо і безперешкодно в командира судна або літака;

— свобода зносин і контактів із громадянами держави, що представляється. Вона містить у собі таке: На відміну від співробітників дипломатичних представництв, співробітники консульських установ користуються дещо меншими привілеями та імунітетами. До особистих привілеїв та імунітетів відповідно до даної Конвенції належать:

— особиста недоторканність консульських посадових осіб, що означає, що особа не підлягає ні арешту, ні попередньому ув'язненню інакше як на підставі постанов судової влади у разі вчинення тяжких злочинів. При цьому поняття «тяжкий злочин» визначається за законодавством держави перебування. В окремих двосторонніх конвенціях у якості тяжких злочинів визначені діяння, за вчинення яких може бути призначене покарання понад п'ять років позбавлення волі;

— імунітет від судової й адміністративної юрисдикції держави перебування у відношенні дій, вчинених консульськими посадовими особами і службовцями при виконанні ними консульських функцій. До дій, що чиняться ними як приватними особами, застосовна юрисдикція держави перебування. Працівники консульської установи можуть визиватися в якості свідків при виробництві судових і адміністративних справ, але вони не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням їхніх функцій, або надавати офіційну кореспонденцію і документи. Вилучення з імунітету в сферах цивільної й адміністративної юрисдикції в консульських агентів такі ж, як і в дипломатичних агентів;

— фіскальний імунітет — консульські працівники, а також члени їхніх родин, за винятком обслуговуючого персоналу, звільняються від усіх видів податків, мит і зборів, крім непрямих податків, а також зборів, стягнутих за конкретні види обслуговування. Обслуговуючий персонал звільняється від податків на заробітну плату;

— митні привілеї, що надаються державою перебування для консульських посадових осіб і службовців, а також членів їхніх родин, практично еквівалентні аналогічним дипломатичним привілеям.