Тема 8. Католицизм

Однією з найбільших течій у християнстві є католицизм. Католиків у світі понад 1 млрд. осіб. Католицизм (грец. католикос-вселенський, всесвітній) поширений у країнах Європи, Північної та Південної Америки, а також Африки, Азії.

У питаннях віровчення католицизм має багато спільного з православ'ям: віра у два джерела віровчення ("священне письмо" і "священний переказ"), у божественну трійцю, у рятівну силу церкви, у наявність безсмертної душі, у потойбічне життя. Є загальні риси і в обрядовості. Але водночас віровчення та культ католицизму мають деякі відмінності. За поглядами католицьких богословів, дух святий йде не тільки від Бога-отця, а й від Бога-сина. Цей догмат називається "філіокве" (лат. filiogue - і від Сина). Початок про друге джерело Святого Духа був зроблений в 589 р. на помісному Толедському соборі. В IX ст. імператор Карл Великий наказав додати "філіокве" до Символу віри. В офіційну практику Римсько-католицької церкви цей догмат увійшов за Папи Бенедикта VIII (початок XI ст). В період Великого Розколу догмат про "філіокве" був використаний константинопольським патріархом для обвинувачення Папи римського в єретичному пере­інакшуванні Символу віри, і з тих пір він став однією з основних розбіжностей між Східною і Західною церквами.

Наступною відмінністю є вчення про чистилище. Відповідно до православного віровчення про загробне життя душі людей залежно від того, як вони прожили своє земне життя, обов'язково попадають у рай або до пекла. Католицизм же між раєм та пеклом визнає чистилище, де душа нібито знаходиться доти, поки її не відправляють до раю. Католицька церква вчить, що тривалість перебування у чистилищі залежить від молитов та пожертвувань родичів і друзів померлого. Догмат про чистилище був прийнятий на Вселенському Флорентійському соборі в 1439 р.

Ще один догмат католицизму - учення про "над необхідні заслуги", тобто добрі справи, зроблені понад релігійний обов'язок. Наприклад, "над необхідними заслугами" буде вважатися обітниця добровільної бідності, коли достатньо роздачі щедрої милостині, або обітниця дівоцтва, коли для спасіння досить зразкового вико­нання подружніх і материнських обов'язків.

Однак ці над необхідні справи католицька церква делегує через святих і праведників тим, кому це особливо необхідно. Вчення про "над необхідні заслуги" породило теорію і практику індульгенцій (лат. іndulgentio - милість). За гроші можна було отримати індуль­генцію - папську грамоту, яка свідчила про Божественну благо­дать, відпущення гріхів, або визначала час, упродовж якого можна було грішити. Відверті зловживання, пов'язані з наданням індульгенцій, змусили католицьку церкву в XVI ст. категорично заборо­нити їх продаж як такий, що суперечить нормам церковного права.

У католицизмі сильніше ніж у православ'ї розвинуте шанування Богородиці. Католики вірять, начебто Марія на відміну від усіх інших святих вознеслася на небо не лише душею, а й тілом. Вчення про Марію необхідне церкві для поширення свого впливу серед жінок. Культ Богородиці або Мадонни започаткувався на третьому Вселенському соборі (431р., Єфес), де відбулося визнання Марії Богородицею, а в 1854р. папа Пій IX у спеціальному посланні проголосив про її непорочне зачаття від Духа Святого та тілесне вознесіння на небо. В католицизмі шанування Богородиці відсунуло на задній план культ Бога-0тця і самого Христа. Нині існує навіть спеціальний теологічний напрям - маріологія.

Культ Діви Марії часто набував екзальтовані форми. Особливу популярність одержало "Фатимське чудо" за назвою португаль­ської місцевості, де в 1917 р. Діва Марія кілька разів з'являлася трьом селянським дітям, щораз вимовляючи пророцтва. Останні з її пророцтв стали відомі буквально кілька років тому і стосувалися пророкування Дівою замаху на Папу Римського, що справдився в 80-х рр. [24,295].

Однією з головних відмінностей католицизму від інших напря­мів у християнстві є вчення про зверхність римського папи (мається на увазі претензія бути керівником усіх християн) та догмат папської непогрішності у справах віри та моралі. Догмат про непомильність Папи був прийнятий на І Ватиканському соборі (1869 - 1870 рр.) й підтверджений II Ватиканським собором (1962 - 1965 рр.). Папа вважається намісником Христа на Землі, спадкоємцем Петра, що був, за переказом, першим єпископом Риму. Папа Римський керує католицьким світом за допомогою булл (лат. Ьиllа - свинцева кулька, що прикріплюється до документа як печатка) та енциклік (апостольські послання всім католикам).

Багато своєрідного є і в католицькому культі, якому притаманні пишність та урочистість. Головним богослужінням у католицькій церкві є меса (літургія), яка до нещодавнього часу проводилася латинською мовою. Для посилення впливу на маси тепер дозво­лено користуватися національними мовами і вводити у літургію національні мелодії. Вважається, що під час літургії, яка супро­воджується органною музикою, сольними та хоровими співами. відбувається перетворення хліба і вина на тіло і кров Ісуса Христа. Саме тому поза таїнством причастя, а отже -поза церквою спасіння неможливе. Під час меси віруючі сидять і встають тільки при співі певних молитов. У православному храмі святе місце - вівтар відгороджений від храму іконостасом, у католицьких храмах іконо­стасів немає. В оформленні інтер'єра православного храму переважають ікони, у католицьких храмах - скульптурні композиції.

Католицькому духовенству всіх рангів заборонено одружу­ватися (целібат). Принцип целібату був затверджений у практиці католицької церкви папою Григорієм VII (1073 - 1085) для збе­реження в недоторканості своєї земельної власності і не допущення її розділу між спадкоємцями священнослужителя, крім того, як запобіжний захід проти створення "духовних династій". Спеціаль­ною енциклікою "Про целібат священиків" 1967 р. папа Павло VI підтвердив непорушність обов'язкової безшлюбності.

Деякі відмінності є у формі проведення таїнств: хрещення проводиться не зануренням немовляти у купіль, а обливанням; причастя відбувається тільки хлібом, випеченим з прісного тіста; миропомазання (конфірмація) здійснюється не над немовлям, а у 7-8-річному віці; сповідь здійснюється перед особливою спові­дальницею, де священик відгороджений від того, хто сповідується. Католики хрестяться п'ятьма пальцями, роблять хресне знамення зверху вниз і зліва направо. Православні ж хрестяться трьома пальцями - великим, вказівним та середнім, що символізує хри­стиянську Трійцю. Інші два пальці притискаються до долоні, сим­волізуючи два єства Христа - божественне і людське, з'єднані "не злитно, незмінно, неподільно, нерозлучно", як говорить від­повідний догмат Четвертого Вселенського Халкидонського собору (451р.). Хресне знамення роблять вони зверху вниз і справа наліво. На відміну від православ'я католицизм має чернечі ордени. Вони діють за особливими статутами, мають сувору центра­лізовану структуру. Ордени підпорядковані безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не перебували. Найбільший і найдавніший католицький чернечий орден-бенедиктинці (заснував його в VI ст. в Італії Бенедикт Нурійський). Їхній статут вимагав постійного перебування у монастирі, обов'язкової праці. Керуючись принципом "молися і трудися", бенедиктинці заклали основи всієї західної європейської цивілізації, створили літературні шедеври, ввели в ужиток каву, винайшли шампанське, започаткували нотну грамоту. Нині бенедиктинці існують в країнах Європи та Америки, мають свої школи й університети, періодичні видання.

З XIII ст. діє францисканський жебруючи орден (засновник св. Франциск). Нині він нараховує 27000 осіб. Основна вимога ордену - бідність. Францисканці не живуть у монастирях, вони постійно мандрують, проповідують католицьке віровчення, займаються добродійністю, доглядають хворих.

Орден домініканців, заснований у 1215 р. Домініком (10 тис. осіб), брав участь у боротьбі проти середньовічної єресі, екуменічного руху у Франції, займався місіонерством.

Орден єзуїтів (товариство Ісуса) був заснований у XVI ст. Ігнатієм Лойолою. Для єзуїтів характерна тверда дисципліна, незаперечне підпорядкування начальству і Папі. Із самого початку єзуїти прагнули дати своїм членам всебічну освіту. Дотепер єзуїт­ські школи вважаються найкращими в Європі. Єзуїти були войов­ничою організацією, вони боролися з Реформацією, переслідували учених, присікали вільнодумство.

Нині у католицькому світі існує 180 чернечих орденів, які об'єднують 1,5 млн. ченців. Вони активно здійснюють політику Ватикану, займаються місіонерською діяльністю. Крім ченців, католицьке духівництво нараховує 200 кардиналів - 4 тис. єпископів, 400 тис. священиків.

Поширеним повсякденним одягом римсько-католицького ду­хівництва є сутана. Сутана веде своє походження від одіяння, що традиційно носили учені люди -лікарі, адвокати. Церковна сутана являє собою довге вбрання, що застібається спереду від верху до низу і перехоплюється на талії широким поясом із тканини. Свя­щеники носять чорну сутану, єпископи - лілову, кардинали - чер­вону. Папи - білу. Так повелося з XVI ст.

Очолює католицьку церкву Папа Римський, який діє за допо­могою особливої системи установ (її називають "римською курією"). Усі ці установи (секретаріати, конгрегації, трибунали, комі­сії) є за своєю сутністю особливого роду міністерствами, які керують різними галузями церковного життя (монастирі, релігійна освіта, церковні кадри, контроль за обрядами). Усі найважливіші центральні органи управління церквою очолюють вищі католицькі ієрархи - кардинали.

Папська курія знаходиться у місті-державі Ватикані, світським главою якого (монархом) є папа. Обирається папа на конклаві (зборах) кардиналів довічно. Він вважається вікарієм Христа, вищим главою вселенської церкви, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом Римської провінції, сувереном держави-міста Ватикан, розташованим у межах Рима. Незважаючи на свої кар­ликові розміри (44 га), він має усі атрибути держави (збройні сили, і юрму, грошові та поштові знаки, герб, прапор, гімн).

Офіційна церковна історія католицької церкви нараховує 261 папу і кільки десятків "антипап". Із загальної кількості пап більше 200 були за національністю італійцями, решта представниками інших національностей (переважно греки, а пізніше французи).

Наочною ознакою папської влади з X ст. служила тіара, яку папа донедавна надягав в особливо урочистих випадках. Вона являла собою головний убір у вигляді стогоподібного шолома з білої цупкої тканини і щедро прикрашалася золотим вишиванням. Згодом на тіарі з'явилися три корони, що символізували духовну і світську владу папи, владу над усім світом. Останню тіару Папа Римський Павло VI (1963 - 1978) продав в один з американських музеїв, а виручені мільйони передав на благодійні цілі.

Ватикану підпорядковані численні поза церковні політичні като­лицькі організації: партії, профспілки, об'єднання молоді, жінок, студентів, вчителів. Загалом державний секретаріат Ватикану керує 34 міжнародними політичними поза церковними об'єднан­нями. Католицька церква розпоряджається великою кількістю газет та журналів, під її контролем і керівництвом діє широка мережа установ народної освіти.

Пристосування католицизму до релігій постіндустріального сус­пільства, врахування соціальних процесів, що розгорнулися в останній чверті XX ст., пов'язане з ім'ям папи Іоанна Павла II. Його діяль­ність багатогранна, але в ній можна чітко визначити три напрями: внутрішня політика церкви, соціальні питання, зовнішня політика.

Європа, на думку Іоанна Павла ІІ, має спільні християнські корені європейських націй. Така єдність є не лише культурною але й соціальною необхідністю. Зближення, інтеграція європейських націй повинні розвиватися одночасно і в релігійному і в культурному аспектах.

Для обґрунтування концепції "неоєвропеїзму" Іоанн Павло II створив власну концепцію нації. На першому місці у ній - народ, потім вітчизна, релігія, мистецтво, національна культура. Європа, об'єднана спільністю походження культурної історії і традицій, цінностей і фундаментальних основ організації життя, може вряту­ватися від внутрішніх небезпек та апокаліптичних конфліктів.

У питаннях внутріцерковної політики папа додержується тра­диційних позицій: він категорично засуджує розлучення, аборти, спроби зрівняти у правах жінок-монахинь зі священиками, участь діячів церкви у політичній діяльності. Папа в різкій формі засудив тенденції до плюралізму. І в той же час визнав помилковим і несправедливим засудження в свій час Галілео Галілея інквізицією.

Поза увагою католицької церкви не лишається і сім'я. Широке коло проблем, що стосується цього соціального інституту, роз­глядається в передачах "Сім'я і віра". Вони розраховані на по­дружжя батьків і дітей. В них сформульовано погляд католицької церкви на причини кризових явищ в сім'ї, відчуження дітей від батьків.

Римсько-католицька церква існує і в Україні. Вітчизняні дос­лідники початки католицизму в Україні датують X ст. Саме на цей час припадають перші відвідини римсько-католицькими свяще­никами Києва і організація обопільних посольств. У XII ст. з'я­вилися католицькі парафії і місії у Києві та Новгороді, які обслу­говували переважно купців і ремісників із Західної Європи. Цер­ковну юрисдикцію над ними мав любачівський єпископ (Польща). Перше самостійне єпископство в Україні виникло на початку XIV ст. Єпископство охоплювало територію Східної і Південної України, включаючи узбережжя Чорного моря і частину сучасних Білорусі й Росії. Римсько-католицьких єпископів до 1321 р. називали єпис­копами Русі, з 1638 р. - єпископами Київськими і Чернігівськими, з 1789 р. - єпископами Житомирськими і Луцькими. У 1009р. була заснована Трансільванська єпархія (дієцезія), одна з семи дієцезій католицької церкви Угорщини, що містила у собі територію сучасного українського Закарпаття аж до початку XIV ст. З 1346 р. розпочалося будівництво багатьох костелів, монастирів, зокрема першими у м. Берегове заснували свій мо­настир тамплієри. Згодом - домініканці і францисканці.

У 1359 р. була заснована перша римсько-католицька дієцезія у Львові. У 1375 р. Папа Григорій XI остаточно заснував католицьку митрополію й архідієцезію в Галичі, а в 1412 р. вона була пере­несена з Галича до Львова. Створюються єпископства в Луцьку (1412 р.), Холмі (1417 р.), Володимирі-Волинському (1428 р.) і Кам'янці-Подільському (1440 р.). На початку XV ст. римсько-като­лицька митрополія в Україні була сформована. У цей час у Львові налічувалося 9 католицьких костьолів (для порівняння: право­славних церков було 13). Зміцненню позицій Римсько-католицької церкви в Україні сприяла її політична залежність від Польського королівства після розпаду Київської Русі і татаро-монгольської навали, колонізація цих земель католиками - шляхтою, польськими та німецькими міщанами.

У XVI - XVII ст. на західноукраїнських землях католицизм поступово витискував православ'я з політичного, економічного та релігійного життя. Деяке зміцнення позиції православ'я внаслідок визвольних змагань українського народу було знівельоване масо­вим наступом католицизму наприкінці XVII - початку XVIII ст. Масове покатоличення, часто насильницьке, було здійснене поль­ським урядом після завершення руїни на тих землях Правобе­режної України, що ще залишалися під його владою. Особливо активно римсько-католицькі осередки обсаджувалися на Волині та Поділлі. Крім Галицької митрополії, римсько-католицька церква мала на Правобережжі три єпархії: Луцьку, Київську та Кам'янець-Подільську. Тут діяло приблизно 20 чернечих орденів.

Після поділів Польської держави наприкінці XVIII ст. поши­рення католицизму на схід було зупинено. Число католиків латин­ського обряду на теренах, що відійшли до Росії, становило близько 430 тис. (Київська єпархія - 27 459 в 1777 р.; Луцька - близько 300 тис. в 1772р.: Кам'янець-Подільська близько 100 тис. в 1773р.). Кількість парафій в ті самі роки в Луцькій і Кам'янець-Подільській єпархіях становила відповідно 258 і 85 [24,301-302].

Під владою Російської імперії Римсько-католицька церква зазнавала значних утисків. В 1831 р. почалася планомірна лікві­дація всіх католицьких монастирів, католицьким парафіям забо­ронялося також утримувати церковно-приходські школи і добро­чинні заклади. У червні 1866р. була ліквідована Кам'янець-Подільська єпархія, в 101 парафіях якої налічувалось 217,7 тис. вірних. її включили до складу Луцько-Житомирської.

З утворенням в 1917 р. Української Народної Республіки ста­новище Римсько-католицької церкви покращилось. Проголосивши релігійну свободу, демократична влада скасувала дискримінаційні акти царизму щодо неправославних віросповідань. Натомість Папа Римський Бенедикт XV визнав Українську Державу.

За Радянської влади католицька церква відносно спокійно іс­нувала лише у 20-ті рр. На землях Радянської України діяли Кам'янецька і Житомирська дієцезії. Першу було відновлено у 1918 р. Кам'янецьку дієцезію репрезентували 113 костьолів, 42 священики. Другу було створено 1926 р. через те, що радянсько-польський кордон розділив Луцько-Житомирську дієцезію на дві частини. До середини 20-х років тут налічувалося 107 діючих костьолів, 68 священиків. За офіційними даними в Україні загалом налічувалося 332 римсько-католицькі громади та 118265 віруючих. Насправді, число тих, хто відвідував католицькі храми, дорівнювало 700 тис.

Наприкінці 20-х рр. комуністичний режим прийняв рішення про ліквідацію Римсько-католицької церкви. Спеціальною постановою Політбюро ЦК КП(б)У Римсько-католицька церква була ого­лошена "класовим ворогом". Репресивними органами було сфа­бриковано кілька гучних судових процесів. У 1934 р. у Луцько-Житомирській дієцезії залишилося лише 18 священиків, але й ті в наступні роки були заслані на каторгу або померли. У 1938 р. влада закрила останню католицьку церкву дієцезії - костьол св. Олек­сандра в Києві. Відібрані храми або безжально руйнували, або використовували для різних потреб - від клубів до складських приміщень. Такі пам'ятки архітектури, як кафедральний собор у Кам'янці-Подільському, Домініканський костьол у Львові взагалі перетворили на музеї атеїзму. Позбавлена ієрархи, без храмів, втративши священиків і найактивніших мирян, католицька церква продовжувала існувати в підпіллі.

Після приєднання в 1939 р. західних областей до Радянської України репресії проти Римсько-католицької церкви охопили Гали­чину і Волинь, а трохи згодом - Буковину. Радянська держава закрила всі релігійні навчальні заклади, припинила видання релігій­них книг і журналів, заборонила викладання релігії в школах. Сто­лицю Львівської архідієцезії було перенесено в Любачів (Польща) одночасно із вимушеним від'їздом у 1946 р. до Польщі архіє­пископа і великої кількості духівництва, ченців і черниць. Протягом одного тільки 1945 р. кількість римсько-католицьких громад в цьому регіоні зменшилася з 1099 до 227, священиків - з 754 до 135. У 1947 р. залишилося лише 3 діючі храми - кафедра, костьол св. Антонія і костьол св. Марії-Магдалини (закритий у 1962 р.). Багато священиків пішли в підпілля. Вони працювали на державних під­приємствах, а у вільний час здійснювали душпастирську роботу під загрозою постійних переслідувань.

На 1988 р. діяло близько 90 храмів і каплиць: 12 у Львівській архієпархії, 1 - у Луцькій, 15-у Кам'янець-Подільській, 8-у Житомирській єпархії, 43 - в апостольській адміністратурі Закар­паття. В них служили 43 священики і 51 підпільна сестра-черниця, адже чернечі ордени в СРСР легально не існували [24, 303-304].

Після проголошення державної незалежності в Україні поча­лося відродження католицьких громад і храмів, дещо пожвавилися відносини з Ватиканом. Католицькі громади спільно з іншими релігійними конфесіями беруть активну участь у розбудові націо­нальної держави, духовного відродження народу, в подоланні між­конфесійної ворожнечі. Римсько-католицька церква сьогодні є повноправним членом нашого церковно-громадського життя.Її ієрархи та вищі духовні особи беруть участь у роботі Всеук­раїнської ради церков і релігійних організацій.