Дохристиянські вірування українців

До запровадження на території сучасної України, тобто Русі, християнства народ протягом багато тисячолітньої історії виробив свої народні традиції та релігійні уявлення, які тепер прийнято називати язичницькими.

Українське язичництво було частиною світового язичництва і мало як специфічно національні ознаки, так і загальнолюдські, що єднало його із стародавніми цивілізаціями світу. Причиною цього було те, що територія на якій піднялась цивілізація українського етносу, була полем перехрещування культурних, політичних і ре­лігійних впливів між Сходом і Заходом. Крім того, на території сучасної України виникла та розвинулась могутня стародавня цивілізація.

Об'єктом релігійного вшанування наших пращурів було все сильніше від людини все, від чого людина залежала в своєму щоденному житті, а найперше в житті господарському: небесні світила (Сонце, Місяць, зорі), природні стихії: вогонь, вода, земля, повітря, а також рослинний і тваринний світи.

Тогочасний світогляд поділяв світ на три частини:

• Прав - світ гармонії над закону, закону всього сущого, світ богів;

• Яв - символ земного життя, видимий, дійсний предметний світ;

• Нав - потойбічний, підземний світ мертвих.

Попри такий поділ світу існували ще поняття "вирій рай для тих, хто прожив правильне життя, і "пекло" - царство страхітливого бога Пека. Концепція трьох світів Яв, Нав, Прав невіддільна від поняття Світового дерева - Дерева Життя.

"Дерево Життя - знамення трьох основ світу... стовбур Дерева Життя - то земне існування людей у просторі з Сонцем;... крона Дерева Житгя, де живуть боги, це їхній духовний світ. Незалежно від того, яким уявляється Світове дерево, його потрійне розчле­нування по вертикалі завжди підкреслено" [6, 140].

Світове дерево розташоване у Вирію, водночас перебуваючи відповідними частинами в одному з трьох світів, сполучаючи їх, уможливлюючи перехід з одного світу в інший. Уявлення про Дерево Життя пов'язане з культом дерева і лісу у стародавніх українців.

Активне ставлення саме праукраїнської культури і язичницької релігії починається в період з ІІІ ст. до н.е. Культурна першість, що базувалася на тисячолітніх звичаях і традиціях нашого регіону була перевагою слов'ян над скіфами, сарматами та іншими племенами, що мігрували територією України. Власне тому можна стверджу­вати, що автохтоне населення України радше передавало свої звичаї, ніж переймало чужі. В цей період у різних географічних регіонах України утворюються Зарубинецька (кінець III ст. до н.е. - II ст. до н.е.), Черняхівська (II - V ст.). Київська (Ш - V ст.) культури, держава Антів (III - VI ст.), Тракійська Русь. Для цих культур, зокрема для Черняхівської, характерний розвиток вироб­ництва у всіх сферах на основі засвоєння досвіду Римської імперії, запровадження нових для того часу методів обробітку ґрунту, розведення свійських тварин. Саме носії вище перерахованих культур вистояли при Великому переселенні народів і дали життя ранньослов'янським утворенням Прип'ятського Полісся, Серед­нього Подніпров'я, Лівобережжю Дніпра та інших регіонів України V - VIII ст., що знаходились біля джерел формування середньо­вічної культури України з її розвинутою язичницькою міфологією, релігією та філософською концепцією всесвіту.

В часи первісних вірувань природним було уособлення окремих явиш природи, які із перебігом століть перетворювалися в окремих самостійних богів. Найвірогідніше, що на початку єдиним го­ловним богом у слов'ян був Род - творець Всесвіту, бог Життя, Долі, володар Вирію, батько Білобога і Чорнобога, опікун Дерева Життя. Мав здатність перевтілюватися в сокола. Бога Рода знали і під іменем Сварог - бог Неба, володар всього живого. Сварог -бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог - батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги Сварожичі. Новонародженим богам отець-Сварог передає атрибути влади, а сам віддається спокою. З початку творення Всесвіту з богинею Ладою Сварог викував за 12 кос­мічних ночей Сонце. Місяць, вечірню та ранню Зорі та ще зірки. Свято Сварога - це Різдво світу. Уособлюючи середовище Все­світу, Сварог постаг в образі зоряного неба. Він всечутливий і всевидющий. 12 титанів бога Сварога - 12 сузір'їв Зодіаку. Від імені цих божеств владика керує небесним вогнем та врожаєм на землі. На гостряку храму Сварога обертається могутня сварга -хрест - знамено Сварога, яке приносить людям і їхній світлиці вогонь Сварожича, креше іскри для блискавиць богові Перуну, лагодить колісницю Сонця Дажбога (Даждьбога). Ранкове сонце, як і Різдвяне, вважається сином Сварога Дажбогом. Владика світу навчив людей користуватися вогнем, виготовляти мідь та залізо. він викував перший плуг. У "Велесовій книзі" написано: "А за­хистить нас од порогів на Русі могутній Сварог наш, не інші боги. А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть". "Сварог, що створив світло - це бог світла і бог Прави, Яви і Нави, се маємо їх во істину"; "І так величаємо пращура нашого Сварога, який був, є і перебував завжди з нами з віку у вік до кінця"; "Се мовив Ору Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви - сини Творця, і поводьтеся як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш" [6, 458].

Ще одне ім'я верховного бога - Світовид - бог богів. З часом остаточно утвердилося ім'я Сварога, а Род і Світовид виділилися в окремих богів з іншими функціями.

Дажбог (Даждьбог) - бог світла і Сонця, син могутнього бога вогню Сварога; подавач усякого добра, опікун людської долі та достатку; бог, який дає білий день, щастя та любов. Зі сходом Сонця у предків з давніх-давен асоціювалося його відродження, а тому Сварог є божество-батько, який дає життя Сонцю Дажбогу.

Білобог (Білун, Беленос) - бог білого дня, щастя, добра, ба­гатства, здоров'я і плодючості. Син могутнього Рода (Сварога). Білобог - захисник людей від зла, він постійно бореться з Чорнобогом. Символами Білобога є вогненний меч, вогненний щит та сокіл.

Чорнобог - бог ночі, ворог світла, а також син Рода (Сварога). Його царство - нічне сонце потойбічною світу, підземний морок, чорнота на землі й на небі. Волхви вважали, що Білобог - бог небесний, а Чорнобог - пекельний. Стародавні жреці навчали, що душа людини, яка тримає зв'язок зі злим духом, стає по смерті слугою Чорнобога. Волхви намагалися запобігти діям таких лю­дей. Вони вважали, що лише світло може протидіяти цій смерто­носній істоті, яка на своїх крижаних крилах розносить холод, голод. Як день завжди змінює ніч, так і Чорнобог вічно змагається з Білобогом. Про це згадується у "Велесовій книзі": "Перун і Світо­вид - ті обоє удержані в небі. А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються - і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому".

Українському язичництву притаманний світоглядний дуалізм. Добро і зло, день і ніч, вогонь і вода, чоловік і жінка розглядаються в ньому як нерозривна єдність. Проблема боротьби добра і зла, білого і чорного ставиться, тому що саме існування обох начал породжує гармонію Всесвіту.

Перун - бог наймогутніших сил неба і землі, блискавки та грому. Син Сварога. Перун володар Неба. Він творча сила, що оживлює все, податель дощу. Бог Перун безжалісний до темних, сил Чорнобога і Мари. Він - "той, що робить вогонь, кидає вогонь, стріляє вогнем". Перун на колісниці вражає своєю зброєю змієпо­дібного ворога, який ховається від нього в дереві, камені, у людині, тваринах, воді. Після перемоги над ворогами на землю проли­вається дощ. У "Велесовій книзі» читаємо: "Слава Богу Перуну вогнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці. Тому що єсть той воїнам суд і честь, і яко златоетрун -милостив, всеправеден єсть!"

У Перуна дев'ятеро синів, з якими він летить у небі на золотій колісниці, запряженій дев'ятьма вогнегривими кіньми. Троє синів уражають злі сили стрілами, троє розбивають хмари важкими кувалдами, творячи грім, решта вправляють колісницею. Дев'ять -число Перуна, а тому особливо опікується він тією родиною, що має дев'ятеро дітей: у таку сім'ю бог приносить добробут і щастя. Восени Перун замикає небо і йде на відпочинок. Всю зиму він відпочиває на Аллатир-камені. А першим весняним громом знову розводить полум'я грози і, заварюючи напій з живої води, вос­крешає землю, проганяє Мару і холод.

Лада (Жива) - богиня світової гармонії, краси та любові, Велика Мати всього сущого, богиня Всесвіту та мати Сонця, крім того, вона є Жива - живитслька та подателька благ, богиня радості, розваг та всілякого добробуту. Щорічно богиня Лада, коли зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), народжує нове Сонце - Сонце зимового сонцестояння. Цей день (24 грудня) є також святом Сва­рога - Зодіака- 12 ночей творили вони разом Всесвіт.

Велес (Волос, Влас) - один із найзагадковіших богів давньої України, бог мистецтва, краси, щастя і любові, добробуту і ба­гатства; опікун тварин, покровитель волхвів, ясновидців, віщунів. З Велесом пов'язане сузір'я Плеяд (Волосожари). Ці зірки вва­жаються дружинами Велеса. Їхнє сяйво віщує мисливцям вдале полювання на ведмедя.

Мокоша - богиня серед головних богів, сестра Сонця. Велика богиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, ро­дючості та животворної жіночої сили. Мокоша - посередниця між небом і землею, а тому на весняних ритуальних рушниках вона завжди зображується з піднятими руками до неба, до джерела тепла і вологи — па відміну від літніх, де руки опущені до землі, що породила зерно, яке готове до нового врожаю. Мокоша - покро­вителька дощів та весняних обрядодійств, пов'язаних з ними, покровителька пологів і заступниця породіль.

Ярило - бог хоробрості та любові, бог - Сонце весняного рівнодення, бог парування, кохання і любовних пристрастей пов'я­заний з ідеєю весняної родючості і розквіту природи.

Семиярило або Симаргл - бог Сонця літнього сонцестояння. Він охоронець коріння Дерева Життя, посередник між верховними богами Неба і духами Землі.

Коляда - бог який розпочинає Коло Свароже, існує також думка, що це богиня маги молодого Божича - Сонця. Обов'язково святкується свято Коляди коли зимове Сонце повертає на літо, а день починає прибувати. Свято Коляди співзвучно саlenda - перше число місяпя, особливо перше число місяця нового року.

Купайло - бог молодості, шлюбу і краси. У пору літнього сонцевороту, коли Сонце на небі найвище, предки відзначали свято Купала (з 23 на 24 червня) - великий шлюб бога Семиярила з богинею Даною. Деякі дослідники вбачають в Купалі чарівну богиню води і вогню і порівнюють її з хетською Кібелою. З істо­ричних джерел відомо, що богу Купалу приносили в жертву хліб. Також на купальському вогнищі спалювали різних тварин навіть коней. У Купальську ніч Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молодих і юних скріплює любов'ю.

Мара - богиня зла, темної ночі, ворожнечі, смерті. Мара -донька Чорнобога. Темні душі Мара провалює в підземне царство, де вони стають слугами Чорнобога. Вона має багато сестер, дочок та синів, це злі духи хвороб і іншого зла.

Малодослідженим є питання про стародавніх служителів куль­ту, виконавців релігійних обрядів. Ритуал сімейно-родового культу виконувався главами сімей і родів, суспільний культ здійснювали

“професіонали»- волхви. Волхви - стародавнє духовенство, жреці, служителі Всевишнього, посередники між Небом і Землею, набли­жені до божественної істини, чарівники, чаклуни, провісники. За високу духовність та сили пророцтва волхвів у народі називали віщими людьми (у XVIII ст. знахарів також називали волхвами). Старші волхви звалися сто начальниками.

Відправлення дохристиянських культів певно передбачало існування священних і жертовних місць. Нам відомо таких дуже мало: Арконське святилище на острові Рюген, Капище жіночої магії в Сатанові над Збручем, дохристиянське святилище під Десятинною церквою в Києві, і Кам'яна Могила, яка височить у приазовському степу, що протягом століть виконувала роль "сві­тової гори". Це своєрідна модель Всесвіту, котра віддзеркалювала сутність космічного ладу. Унікальний храм об'єднував три світи -небесний, земний і підземний. Кам'яна Могила давніша за Стоунгендж, за піраміди Єгипту та зіккурати Близького Сходу, була Меккою тодішніх жреців з усього світу. Перші написи залишені тут протошумерами датуюся 4250 роком до н.е. В кам'яній могилі виявлена графіка епохи неоліту V тис. до н.е. Ще одним місцем ушанування і здійснення сакральних обрядів були Священні Гаї. Священні Гаї - об'єкт ушанування, місце здійснення сакральних обрядів, аналог храму. З багатьох джерел відомо, що наші предки поклонялися гаям. "Культ дерев", особливо дерев на узвишшях, дослідники пов'язують з культом Перуна. Назви багатьох свя­щенних пагорбів підтверджують це. У Густинському літописі (XVII ст.) згадується про жертвоприношення "рощеніям", Іпатіївський літопис під 1150 р. також оповідає про цей звичай: "...прий­шов чоловік Ярослава [Всеволодовича] Сонгур [і] він сказав: "Брат твій Ярослав кланявся кущу, і тобі кланяється".

Заповідні ліси, гаї, байраки в давнину мали назву гайбог або божниці. На західній околиці Києва розташована лісиста міс­цевість, яка згадується в грамоті короля Сигізмунда III 1619 р. як "Святошинський борок". Дослідники вважають, що у Святошинському лісі вклонялися Святовиду, або Світовиду, який і дав назву місцевості. Для наших предків храмом була вся природа. Вони приходили у такі Священні Гаї на Великдень і приносили з собою писанки, квіти. У Священних Гаях стояли кумири богів, перед жертовником яких завжди горів вічний вогонь. У цих сакральних місцях відправлявся культ поховання, основною частиною якого було садження дерев на могилах, померлих. В умилостивленні богі в добрих та в забезпеченні себе від злого проходило усе життя людини. Всі обряди та повір'я випливали з віри, як цілком природне її доповнення. Багато із них збереглось до наших днів.

Так, наприклад, при народженні дитини, її батьки справляють породільні обряди. Обряди ці йдуть з дуже давнього часу. Вже в глибоку давнину, коли народжувалась дитина, то справляли бенкет, як жертву богиням Рожаницям.

Давні слов'яни вірили, що людина зі смертю не припиняє свого життя, а тільки переходить до іншого світу. У цьому віруванні душа ще не відділялася від тіла, і людина жила по смерті. Помер­лий, переходячи до іншого світу, ставав людиною надзвичайною, дуже сильною, і робився охоронцем свого роду. Похоронний обряд відбувався в давнину так, щоб допомогти покійному легше і скоріше попасти до вирію. Головні способи похорону: палення та ховання (закопування в землю), сплавляння рікою в човні. Після похорону над могилою справляли тризну - похоронні поминки, де пили, їли, влаштовували ігрища, а на тризнах по князях і військові бої.

З прадавніх часів у наших предків склався особливий релігійний календар. Його характерною рисою було те, що він тісно по­в'язаний з порами року і хліборобськими обрядами, які і склали наш річний календар свят.

Різдво - у давнину свято на честь могутнього бога Рода - творця Всесвіту (згодом Сварога ). Від прадавніх часів так стало називатися велике свято Різдва Світла, яке за 12 священних ночей творило Всесвіт (святкувалось з 25 грудня по 6 січня). Вважалося, що це свято подарувала нам богиня всього сущого Лада. Тоді народилося життя і весь земний світ, Золоте Сонце на Святий Вечір, Ясен Місяць на щедрий вечір, та богиня кришталевої води Дана па Водохрещу. Тому на честь творця Всесвіту готували 12 священних страв, які є жертвою 12-ти сузір'ям Зодіаку, бо приго­товлені від їхнього Живого вогню.

На Різдво і Коляду (24 грудня) співали колядки - обрядові пісні, під час ритуальних обходів осель. Колядки звеличували наро­дження молодого Божича - Сонця, та найважливіші складники творення Всесвіту-Вогонь і Воду, і Бога-творця всього сущого. Великдень давнє свято весни, родючості, Свята неділя - перша неділя після повного місяця (весняного рівнодення). Великдень - цілковита перемога весни - літа над зимою, перемога життя над смертю.

За стародавніх часів рік починався першим місяцем весни -березнем- Саме в березні, згідно з віруваннями предків, у Вирії зародився з вогняного Яйця - Райця світ, де виросло Дерево Жит­тя. Існує думка, що це свято мало назву Великої Лади, Великої Лади день - Великдень. Великдень вважається найбільшим днем у році, бо тоді воскресає бог життя - Сонце.

Важливим етапом розвитку українського язичництва є посту­пова зміна ієрархії в пантеоні слов'янських богів. З VI - VII ст. н.е. на перше місце замість Сварога виступає Перун. З релігійного погляду це підкріплювалося віруваннями в те, що після створення світу бог вогню Сварог іде на відпочинок і ІІерун заступає його місце на небі. Піднесення Перуна можливо пов'язане з його попу­лярністю серед князів і військової верхівки. Перун починає пере­бирати на себе атрибути бога війни. Ідучи обороняти рідну землю, воїни клялися Перуном, богом своїм, що не осоромлять слави вітчизни.

В сучасних умовах в Україні існує етнічна язичницька релігія -Рідна Українська Віра, яка ґрунтується на язичницькому розумінні Бога як багато проявної сутності, що реально постає у вигляді багатьох імен богів. Найзначніша громада українських язичників-рідновірів у діаспорі (Канада).

Київська громада українських язичників має назву "Право­слав'я", що походить від кореня Прав. Вони мають своє вчення "Волховник", обрядовий календар - "Коло Свароже", а також мо­литовник - "Правослов: молитви до Рідних Богів". Журнал, що ви­дають київські язичники, має назву “Сварог". Рідна Віра за своєю суттю є генотеїстичною релігією. Відродження "Рідної Віри" започаткував у 1934 р. Володимир Шаян. На Житомирщині виникла течія неоязичницького напряму -"Великий Вогонь", що обстоює ідею абстрактної слов'янськості. використовують монументи Слави та Вічного вогню як об'єкти релігійного поклоніння. В общині вшановують Сварога, що поєднав силу Вогню і Розуму в людині, поклоняються Роду і його синам Перуну, дружині Перуна - Ладі, а також Дажбогові. Календар "Великого Вогню" передбачає поклоніння Сонцю в його чотирьох фазах, які уособлюють Хорс, Ярило, Світовид, Симаргл. Пропо­відують шлюбну вірність, любов до природи.

Язичництво органічно вплітається в українське християнство, є складовою двовір'я, виявляється через українську культуру, традиції, побут.