Міністерство освіти і науки України

Мукачівський державний університет

Гуманітарний факультет

Реферат На тему:

«Наукознавство та етапи його розвитку»

Виконала

Студентка 5-го курсу

Групи ПП-1 (м) Смоляк Марія Андріївна

Мукачево 2013

Вступ.

1. Загальна класифікація сучасних наук.

2. Основні розділи наукознавства та їх характеристика.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальними є моральні, духовні питання і в сучасній науці. Так, у генній інженерії, біотехнології та низці інших наук вони визначають навіть межі дослідження. Будь-яка наука базується на безкорисливому відстоюванні та пошуці істини, прагне до універсалізму знань.

Складність науки обумовила різноманітність визначення її предмету. Вихідною основою розуміння науки є сама наукова діяльність, наукова творчість, а також вивчення загальних та специфічних законів природи і суспільства. Поняття наука формується на основі єдиного гносеологічного і соціологічного підходу до розкриття її природи. З огляду на принципове значення цього поняття в методології наукового пізнання наведемо деякі типові визначення науки.

Відповідно до І. І. Леммана, наука — це цілісна, самостійна соціальна система, особлива форма діяльності людей, що об'єднує вчених, техніку, установи. Наука служить для пізнання об'єктивних законів природи, суспільства і людської свідомості з метою передбачення подій та практично революційного перетворення дійсності.

І. С. Алексеев розкриває сутність науки наступним чином. Це сфера людської діяльності, функцією якої є утворення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність, що оточує людину. Наука — це одна із форм суспільної свідомості людини. У перебігу історичних подій наука перетворюється у продуктивну силу суспільства та найважливіший соціальний інститут.

Наука містить у собі не лише власну діяльність людини, спря-мовану на одержання знань, але й результат цієї діяльності — суму отриманих на даний момент наукових знань, які у сукупності утворюють наукову картину світу.

1. Загальна класифікація сучасних наук

Історія класифікації наук базується на головному питанні про взаємовідносини між філософією і окремими науками. Ця історія підрозділяється на три основні етапи.

Перший етап — це часи давнього періоду і середньовіччя. Він характеризується виникненням і розвитком нерозділенної на складові частини філософської науки.

Особливістю другого етапу є аналітичне розділення філософії на низку відокремлених наук — математику, механіку, астрономію тощо. Класифікація носила доволі загальний характер і будувалася на зовнішньому поєднанні наук.

У процесі розвитку суспільства наука, як форма суспільної свідомості, набуває соціальних функцій і стає самостійною соціальною структурою.

Визначення науки як особливого соціального інституту дозволяє з'ясувати не лише її взаємозв'язок з технікою, культурою та іншими сторонами суспільних явищ, але й виділити історичні закономірності її розвитку, означити різноманітні аспекти керування нею, виділити соціологічні проблеми наукової творчості. Отже, соціальний аналіз науки охоплює вивчення її основних суспільних функцій, форм організації і матеріальні основи наукової діяльності.

На початку XIX ст. А. — К. Сен-Сімон (1797 р.) сформулював об'єктивний принцип класифікації наук. О. Конт (1840 р.) змінив цю класифікацію, виділивши шість основних наук, які він ранжував за наступним порядком: математика, астрономія, фізика, хімія, фізіологія, соціологія. Перші три чверті XIX ст. характеризуються переходом до третього етапу розробки даної проблеми. Накреслилися два напрямки класифікації наук, що ґрунтувалися на принципах координації (установлення зовнішніх зв'язків) та субординації (установлення внутрішніх зв'язків).

Один із головних напрямків третього етапу історії класифікації наук виник і розвивався на ґрунті використання принципу субординації, який відбивав розвиток і загальність зв'язку явищ природи і суспільства. У методологічному відношенні цей напрямок формувався на ідеалістичній, матеріалістичній та діалектико-матеріалістичній основі. Ідеалістичне розуміння принципу субординації виражалося у принципі розвитку духу, а не природи (Гегель, 1812 р., 1817 р.). Результатом третього етапу розвитку даної проблеми стала класифікація наук, заснована на діалектико-матеріалістичному методі, яка дозволила перебороти обмеженість двох попередніх концепцій класифікації наук, тобто ідеалізму Гегеля та метафізичності Сен-Сімона.

Закони матеріалістичної діалектики стали фундаментом загального теоретичного синтезу наук, який поширився насамперед на три головні області знання про природу, суспільство та мислення і був зосереджений на вирішенні двох методологічних проблем, що стосуються взаємовідносин філософії і природознавства, філософії і суспільних наук. Технічні науки знайшли своє місце на стику природничих і суспільних наук, як сполучна ланка в загальній системі пізнання.

Принципи діалектико-матеріалістичного підходу складали методологічну основу класифікації наук третього етапу і визначали нерозривну єдність принципів об'єктивності (координації) і субординації, а також методологічних, гносеологічних і логічних боків загального зв'язку наук.

Сучасну класифікацію наук можна уявити собі, як множину різних варіантів у вигляді розгалужених, замкнених та однолінійних схем, які буде подано нами далі.

У загальному значенні класифікація — це система супідрядних понять у будь-якій області знання і людської діяльності, система, яка використовується як засіб для встановлення зв'язків і точного орієнтування у всій багатобарвності сформованих понять і відповідних до них груп (класів) об'єктів.

Класифікація фіксує (відбиває) закономірні зв'язки між класами об'єктів, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, служить засобом збереження і пошуку інформації.

Рівень і характер зв'язків між науками визначається предметом, методом і умовами пізнання об'єктів, цілями і задачами наук, їх практичним значенням та іншими чинниками.

Мета класифікації наук полягає у розкритті взаємних зв'язків між науками на основі визначених принципів і вираження цих зв'язків у вигляді логічно аргументованого розташування, угрупування сукупності наук у єдину систему знань і графічного зображення структури взаємозв'язків між ними в різній формі, у тому числі й у вигляді схем і таблиць.

Для вирішення проблеми класифікації наук застосовують такі підходи, як методологічний, гносеологічний і логічний.

Методологічний підхід ґрунтується на взаємодії і взаємному проникненні, а також синтезі діалектичних, загальних природничо-наукових і конкретно-наукових принципів класифікації, різних галузей пізнання і суспільної практики. Загальні природничо-наукові принципи класифікації — це принципи системного підходу, а часткові — це їх відбитки, які обумовлені специфікою конкретних наук. У методологічному плані принципи класифікації наук розподіляються в залежності від природи відбиваних ними зв'язків — зовнішніх або внутрішніх.

У гносеологічному відношенні принципи класифікації наук поділяються на об'єктивні і суб'єктивні. У першому випадку зв'язки між науками виводяться на основі знання зв'язків самих об'єктів, а у другому — залежать від можливостей суб'єкта.

І, нарешті, з логічної точки зору, класифікація, тобто послідовне розташування наук в основний ряд, базується на виділенні різноманітних меж і загального зв'язку між ними, а також на тому, що враховується співвідношення загального і часткового, абстрактного і конкретного за допомогою двох принципів — зменшення спільності та зростання конкретності. Виходячи з принципу субординації, побудова певного основного ряду здійснюється за принципом розвитку: від простого до складного, від нижчого до вищого, з урахуванням ступеня зіткнення і взаємного проникнення наук.

Змістовна сторона класифікації наук виражає переходи пізнання (мислення) від часткового до загального, від однієї сторони предмета до сукупності всіх його сторін, від простого до складного, від нижчого до вищого.

Ускладнення досліджень в галузі складних системних об'єктів спричиняється реальними потребами взаємодії наук з метою вирішення комплексних проблем і цільових програм, які знаходяться на стику дисциплін. Результатом такого сполучення різноманітних наукових дисциплін стають нові предмети, наприклад, екологія. Цей комплекс проблем знаходиться на стику біології, науки про Землю, технічних наук, медицини, математики та інших дисципліни. Такого роду проблеми зумовлені постановкою і рішенням глобальних або значних народногосподарських і соціальних задач і є характерними для сучасної науки.

За характером своєї спрямованості та безпосереднього відношення до суспільної практики, науки підрозділяються на фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні науки мають на меті пізнання матеріальних основ, об'єктивних законів руху і розвитку природи, суспільства і мислення як таких, що не мають можливого практичного використання. У зв'язку з цим фундаментальні науки прийнято називати «чистими» науками.

Безпосередні задачі прикладних наук полягають у розробці на базі досягнень фундаментальних наук не лише конкретних пізнавальних, але й прикладних проблем. Тому показником ефективності результатів дослідження в галузі прикладних наук служить не тільки одержання істини, але й їх безпосереднє практичне значення.

На стику прикладних наук і практики виникає спеціальна область дослідження, що має назву практичних розробок, у процесі яких результати прикладних наук реалізуються у вигляді технологічних процесів, конструкцій, промислових матеріалів тощо.

Слід зазначити, що проблематика прикладних наук може мати переважно практичний характер.

Загальна класифікація сучасних наук установлює взаємозв'язок між трьома головними розділами наукового знання: природознавством, суспільними (соціальними) науками і філософією, кожний з яких утворює цілу систему наук.

Детальніше зупинимося на класифікації суспільних наук. Всі суспільні науки є насамперед історичними, тому що вони відбивають історію людства. Останню вивчають у двох площинах: у загальному — як історію всього суспільства у всьому різноманітті взаємозв'язків між її сторонами і конкретно — як історію однієї або декількох сторін, виділених із загального взаємозв'язку.

У першому випадку формуються відповідно історичні науки, що освітлюють історію окремих щаблів розвитку людства (первісний, рабовласницький, феодальний лад та ін.). До історичних наук належать також археологія і етнографія. Взаємозв'язок у межах внутрішньої структури людства, його економічного базису і надбудови (політичної та ідеологічної) знаходить висвітлення у конкретних групах соціальних наук.