Тема 4. Національні релігії світу

Національні релігії - це релігійні вірування і культові дії, прита­манні тому чи іншому народу, нації. У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як правило, збігаються. Існуючи на конкретному етнічному ґрунті, вони тісно переплелися з елементами національної культури, традиціями і звичаями народів.

Серед існуючих національних релігій найпоширенішими є іуда­їзм {15 млн.), індуїзм (811 млн.), синтоїзм (60 млн.), конфуціанство (150-160 млн.), даосизм (30 млн.).

Іудаїзм - одна із стародавніх релігій, шо збереглася з невели­кими змінами до наших часів. Словом "іудаїзм" називають релігію, поширену переважно серед євреїв. Іудаїзм походить від назви древнього племені Іуди. У загальній історії релігій іудаїзм відіграв надзвичайно велику роль, увійшовши суттєвою частиною до скла­ду християнства та ісламу - двох найбільших світових релігій. Крім того, в умовах втрати державності і території іудаїзм про­тягом двох тисячоліть відігравав роль головного чинника збе­реження євреїв як нації.

Іудаїзм виникає приблизно в ХІ-Х ст. до нашої ери на території сучасних Ізраїля, Палестини і Лівану.

В першій половині II тис. до н. е. предки євреїв жили патріар­хальним родоплемінним побутом і їхня релігія віддзеркалювала цей побут. Перехід євреїв від скотарства до землеробства спри­яв формуванню рабовласницьких відносин і утворенню держави (X ст. до н. є.). Це викликало певні зміни у релігійних уявленнях. Цар Іудеї, розуміючи потребу централізації культу в інтересах централізованої держави, декретом 621 р. до н. е. запровадив релігійну реформу. Він проголосив бога племені Іуда-Ягве єди­ним, всемогутнім, тільки національним божеством, на яке були перенесені функції і атрибути племінних божеств, що шанува­лися раніше.

Іудаїзму притаманні такі характерні риси: монотеїзм - віра в єдиного бога Ягве, творця небес і землі; віра в особливе покровительство Ягве щодо евреїв; віра в кінець світу, у потойбічну винагороду, у воскресіння з мертвих.; віра в прихід божественного. Молитовним будинком і громадою в іудаїзмі є синагога (від грец. - місце зібрання), яка почала виникати в IV ст. до н.е.

Спочатку синагоги були лише випадковими і тимчасовими зборами вірних, але з часом вони перетворилися на постійний релігійний заклад. Синагога була не тільки молитовним будинком, а й окремою світською організацією віруючих. Вона виступала як представницький орган єврейських общин, здійснювала в них відомі функції управління, була центром суспільного життя.

У сучасному Ізраїлі іудаїзм оголошено державною релігією. З іудаїзмом тісно пов'язаний сіонізм - політична течія, що сфор­мувалася наприкінці XIX ст.

В Україні єврейське населення сповідує іудаїзм. Служителі іудаїстського культу стоять на лояльних позиціях, підтримують політику і шанують закони держави.

На 1356 р. припадає найдавніша згадка про єврейську громаду у Львові. У середині 90-х рр. в Україні діяло понад 70 релігійних громад, які підпорядковані двом керівним об'єднанням: Релігійним громадам іудейського віровизнання України та Іудейським релігій­ним організаціям України [33, 141].

Індуїзм - одна з найголовніших національних релігій світу, її сповідують біля 800 млн. чоловік. В Індії індуїсти становлять 95% населення. Індуїзм також поширений у Пакистані, Малайзії, Шрі-Ланці, Непалі, Бангладеш, в деяких країнах Африки.

Індуїзм як давньоіндійська релігія склався на базі давнього брахманізму, в процесі суперництва буддизму з брахманізмом.

Основи індуїзму "походять від вед" і пов'язаних з ними легенд та текстів. Найважливішими з численних богів індуїзму вважають трьох - Брахму, Шиву і Вішну. Зазначають, що ці троє в системі індуїзму поділили між собою основні, властиві верховному богові, функції: творчу, руйнівну й охоронну.

Більшість індуїстів поділилася на шіваїтів і вішнуїтів, які віддавали перевагу відповідно Шіві або Вішну. Шіва - дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення, зміни), що частково пов'язане з тим, що Шіва - покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю й Абсолютом.

Проте, практично, в культі Шіви на перший план вийшов твор­чий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в шіваїзмі. Культ лінгама - культ чоловічого животворного начала -найпопулярніший. Бичок Нанді - атрибут Шіви - символізує силу й животворні потенції Шіви. До Шіви, що символізує його лінгаму, звертаються спраглі потомства, у його храм сходяться бездітні жінки, які чекають від його сили реального сприяння [4,218].

Вішну мав інший характер. Вішну - м'який, несуперечливий, його основна функція - збереження. Він простий, близький людям. Саме схильні до емоційного сприйняття божества переважають серед вішнуїтів. На численних зображеннях чотирикутний Вішну звичайно сидить на тисячоголовому драконі, що пливе, або на троні у вигляді білого лотоса.

Богиня Лакшмі - жінка бога Вішну - завжди поруч з чоловіком, вона ніжно любить його. У Вішну багато перетворень - аватар, хоча основних, є десять: в перших чотирьох він виступає у вигляді тварини (риби, черепахи, вепра, людини-лева); п'яте обличчя -карлика-велетня. Решта - п'ять відомих аватар Вішну: Пара-шурама, Рама, Крішна, Будда і Месія-Калка, на прихід якого ще чекають найулюбленіші в Індії аватари Вішну - Рама і Крішна.

Відомою і шанованою аватарою Вішну вважають Крішну. Як колісничий і радник головного героя - воїна Арджуни, він розкриває йому вище значення небесного і стичного закону, і це тлумачення Крішни увійшло у вигляді розділу до складу Махабхарати. Пізніше Крішна трансформувався із мудреця-філософа у веселого й за­доволеного легковажного бога-пастушка і саме таким став відо­мий і шанований у всій Індії [28, 153].

Жрецями індуїзму, носіями основного релігійного культу, ри­туального обряду, етики, естетики, форм соціального укладу і побуту були члени брахманських каст. З їх числа обиралися рад­ники і чиновники, вони диктували народу норми життя, які зво­дилися головним чином до строгого збереження ієрархії каст і дотримання норм поведінки в середині касти. Брахмани були домашніми жерцями у брахманських сім'ях.

Найважливіші догмати індуїзму - це вчення про обов'язок, правильну поведінку (дхарма), про переселення душ (сансара) і про "закон відплати" (карма), згідно з якими поведінка людини в реальному житті зумовлює її нинішню долю й наступний стан її душі після перевтілення (смерті). Для індуїзму характерні розви­нена обрядовість, поклоніння племінним богам, деяким тваринам (корові, мавпі), вшанування окремих рік (Гангу), рослин (лотоса) тощо. Головним змістом релігійно-філософських вчень індуїзму є розробка й обґрунтування шляхів і засобів звільнення душі від перевтілень (Мокша). Канонічними текстами індуїзму є твір "Махабхарата" і його головна релігійна інтерполяція "Бхагавадгіта".

В індуїзмі відсутня єдина церковна організація, його функціо­нування забезпечується інститутом жрецтва, авторитет якого збе­рігається досі. Храмові жерці відправляють культ у храмах, місцях масових молінь, домашні - наглядають за релігійним життям у родинах. В Україні неоіндуїзм представляють громади товариства свідомості Крішни.

Конфуціанство - система релігійного віровчення, що скла­лося на ґрунті етико-політичного і релігійного вчення давньоки­тайського мислителя 6 ст. до н.е. Конфуція.

Філософ і педагог, Конфуцій створив етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання моральної природи людини, її життя в родині, суспільстві, державі [І, 358].

За конфуціанством доля людини визначається "небесною волею", тому поділ суспільства на "шляхетних" і "низьких" не може бути змінений.

Кожна людина повинна точно знати своє місце в суспільстві і сумлінно виконувати пов'язані з цим обов'язки.

Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого ним соціаль­ного ідеалу, сформулював основи такого соціального порядку, який хотів би бачити в Піднебесній: "Хай батько буде батьком, син -сином, цар - царем, чиновник - чиновником і тп., хай все в цьому світі хаосу і мішанини стане на свої місця, всі будуть знати свої місця, права і обов'язки" (45,671.

В конфуціанстві існує низка своєрідних і унікальних рис. По-перше, Бог чи Боги не є головними об'єктами поклоніння. Вони існують як абстрактне "Небо" і бог "Шань-ді" (небесний владика), але відіграють другорядну допоміжну роль.

По-друге, відсутні вчення про загробне життя, воздаяння, рай і пекло, кінець світу тощо. Головні події відбуваються у світі живих, а не у світі мертвих.

По-третє, повністю відсутній інститут жерців або професійних священнослужителів. Культові функції виконували державний чи­новник або голова родини.

Конфуцій не був засновником релігії і на питання одного з учнів про потойбічний світ якось відповів: "Не навчившись служити лю­дям, чи можна служити духам?" [45, 67]. Проте після його смерті в його честь були споруджені храми і став складатися релігійний культ Конфуція як першовчителя людства.

В перші століття нашої ери, асимілювавши різноманітні народні вірування (поклоніння небу, культ предків, віра в духів природи тощо), конфуціанство стає релігією. Культ предків стає його най­важливішою обрядовою частиною. Йдеться про культ предків як мертвих, так і живих. Значно змінивши зміст і форми цього культу, відомого в основних рисах майже всім народам, конфуціанство надало йому глибинного змісту символу соціального порядку і перетворило його в найперший обов'язок кожного китайця - уні­версальну і загальну норму поведінки.

Головною моральною чеснотою поряд з поклонінням предкам конфуціанство вважає повагу до батьків. "Завжди виражати повну повагу до батьків; давати їм їжу найбільш улюблену; бути в печалі, коли вони хворі; до глибини душі сумувати від їхньої смерті; приносити їм, мертвим, жертви з урочистістю - ось п'ять обов'яз­ків благочестя сина" - записано в одному з релігійних творів.

З релігійного погляду найгірше, що може статися з китайцем -це не залишити після себе нащадків чоловічої статі, які могли б приносити жертву і турбуватися про благополуччя душ померлих предків. І звичайно, важливою складовою конфуціанства є "лі" -суворе дотримання обрядів. Конфуцій навіть вважав, що без дотри­мання шлюбного обряду шлюб неможливий, без дотримання об­ряду поховання і жертвоприношення зникає повага синів до бать­ків, а без дотримання законів управляти державою - "це все одно, що сліпому бути без поводиря, це все одно, що шукати щось без свічки в темній кімнаті".

Класичні твори конфуціанства складаються з Четверокнижжя ("Си-пгу") і П'ятикнижжя ("У-цзин").

На початку 20 ст. рід Конфуція налічував 20-30 тис. членів, він існує і нині. Старший нащадок Конфуція по прямій лінії носить спадковий князівський титул, при імператорах він повинен був присвячувати себе догляду за могилою і храмом.

Протягом більше двох тисяч років конфуціанство формувало розум і почутгя китайців, впливало на їхні переконання, психологію, поведінку, мислення, сприймання, на їхній побут і спосіб життя. Не будучи релігією у повному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія - це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів - основа всього китайського способу життя, принцип організації ки­тайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації [4,282]. Даосизм-одна з основних, поряд з конфуціанством, релігійно-філософських течій Китаю. Виник у 2-й пол. І тис. до н.е. Згідно з традицією, засновником даосизму вважається Лао-цзи, трактат якого "Дао де цзин" вважається основним канонічним твором.

У трактаті "Дао де цзин" (IV - III ст. до н.е.) викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини - вчення про вели­кого Дао, про загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому беззастережно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуття, постійне й невичерпне, безіменне і безформне - воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитися з ним - у цьому зміст, мета і щастя життя. У даоському трактаті говорилося про те, що життя і смерть -поняття відносні, і акцент був зроблений на життя, на тому, як його організувати (Чжуан-цзи IV - III ст. до н.е.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, у нагадуваннях про фантастичне довголіття (800 - 1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні аскети, що приєдналися до Дао, віді­гравав значну роль у трансформуванні філософського даосизму в даосизм релігійний [4,284-285].

В II - III ст. даосизм поділився на філософський і релігійний. На початку V ст. були розроблені лаоська теологія і ритуал.

Пізніше даосизм було проголошено державною релігією. В основі даосистської релігії лежить учення про надприродну божественну силу – дао. Ця релігія увібрала в себе магію, алхімію, лікування, демонологію, елементи народних культів та шаманських вірувань. Абсолютизація ідеї безсмертя стимулювала пошуки даосами різ­них способів продовження життя за допомогою дієти, пневмотерапії, сексотерапії тощо.

Даосизм пропонує особливий шлях досягнення безсмертя. Тіло людини являє собою мікрокосмос, який в принципі необхідно упо­дібнити макрокосмосу, тобто Всесвіту. Подібно до того, як Всесвіт функціонує під час взаємодії сил Інь і Янь, має зірки, планети тощо, організм людини - теж скупчення духів і божественних сил, наслі­док взаємодії чоловічого і жіночого начал. Той, хто прагне досягти безсмертя, повинен насамперед намагатися створити для всіх духів-монад (їх 36 тис.) - такі умови, щоб вони не бажали зали­шити тіло. Це досягається передусім, як вважали даосисти, обме­женням у їжі - шлях, до кінця вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмертя повинен був відмовитися спочатку від м'яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі, далі від овочів і зерна, які зміцнюють матеріальне начало в організмі, другий важливий елемент досягнення безсмертя — фізичні і дихальні вправи.

Велике значення даоська теорія безсмертя надавала мораль­ним факторам в плані демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менш як 1200 доброзвичайних актів, при цьому навіть один аморальний вчинок зводив усе нанівець.

На підготовку до безсмертя повинно було йти багато часу і сили, фактично все життя, причому все це було тільки прелюдією до завершального акту - злиття дематеріалізованого організму з Великим Дао. Це трансформування людини в безсмертну вважа­лося дуже непростим, доступним лише небагатьом. Сам акт перевтілення шанувався як священний і втаємничений, і ніхто не міг його зафіксувати. Просто була людина-і немає її [28, 167].

Багато зробили даоси для китайської медицини. Спираючись на практичний досвід знахарів-шаманів і додавши до цього досвіду свої містичні викладення і магічні прийоми,даоси в процесі пошуків безсмертя познайомились з анатомією і функціями людського організму. Хоча наукову основу фізіології людини вони не знали, проте, багато їх рекомендацій, лікувальних засобів і методів виявилися достатньо обґрунтованими і давали позитивні результати.

Синтоїзм – національна релігія японців, що сформувалась в 6 –7 ст.на ґрунті місцевих релігійних вірувань. Священною книгою синтоїзму є збірник "Кодзікі". У 1868-1946 рр. синтоїзм був державною релігією Японії 3 1946 р. синтоїзм відокремлено від держави. Центром релігійного життя син­тоїзму є храм Ясукуні в Токіо.

У сучасній Японії синтоїзм стикається з тими самими пробле­мами, що й інші релігійні напрями. Це насамперед - необхідність пристосування до змінюваних умов життя. Найефективнішим засобом розв'язання цього завдання в Японії, як і в багатьох інших країнах, стає релігійний модернізм.