VIII. Словник основних релігієзнавчих термінів

Абат (лат. - батько) - у католицькій церкві - глава громади ченців, ігумен монастиря, посідає друге місце після єпископа. Іноді А. добиваються незалежності від єпископів і підлягають безпосе­редньо папі.

Аллах, алла - ім'я Бога в ісламі. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий ще в доісламській Мецці. Визнання догмату про те, що А. є єдиним Богом - найперша вимога мусульман­ського віровчення.

Амвон (грец. - виступ, підвищення) - підвищення у православному храмі перед середньою частиною іконостаса, з якого читаються Євангелія, проголошуються проповіді та ін.

Анафема (грец. - прокляття) - у християнстві відлучення від церкви, виключення з громади віруючих, найвище церковне покарання в християнстві; переносно — прокльон.

Ангели (грец. - вісник) - в іудаїзмі, християнстві, ісламі - небесні служителі Бога, надприродні і безтілесні істоти, посередники між Богом і людьми. Культ А. є асимільованим і пристосованим до монотеїзму культом добрих і злих "духів", що був широко поши­рений в первісних релігіях.

Антихрист - у християнському віровченні - супротивник Христа, посланець сатани, який з'явиться незадовго до другого пришестя Христа і вестиме боротьбу з християнською церквою, але врешті-решт буде переможений Христом. Уявлення про А. - релігійна персоніфікація злого начала на противагу доброму началу - Богу.

Апокаліпсис (грец. - розкриття, одкровення) - перша за часом (68 - 69 рр.) книга Нового Заповіту. Написана представником ран­нього християнства з євреїв. Являє собою закамуфльований антиримський релігійно-політичний памфлет.

Апокрифи (грец. - таємничий, захований) - твори іудейської та ранньохристиянської літератури, сюжетно пов'язані з творами канонічної літератури, в яких події тлумачаться відмінно від офі­ційного церковного віровчення. А. відображали боротьбу різно­манітних течій в християнстві до виникнення церков. Не визна­ються церквою канонічними.

Архієрей (грец. - первосвященик) - у православній церкві загальна назва вищих священнослужителів (єпископів, архієпископі , митрополитів, патріарха).

Архієпископ - почесний духовний сан єпископів, один із найвищих ступенів у християнській церковній ієрархії.

Архімандрит (грец. - старший над паствою) - у православній церкві титул настоятелів великих чоловічих монастирів, ректорів духовних семінарій, глав духовних місій.

Богородиця - жіноче божество в багатьох релігіях, Божа Матір, богиня, що народжує Бога чи богів. До богородиць належали єгипетська Ісіда, вавілонська Іштар, фінікійська Астарта і малазійська Кибела. Близька до них і грецька Деметра. Культ Б. тісно повязаний з головним заняттям населення- землеробством.

Б. вшановувалась як богиня родючості. У християнстві Б. - діва, яка народила Христа, Сина Божого.

Богослужбові книги - книги, що містять правила і описи порядку богослужінь, а також тексти для них. У православ'ї для треб (хрещення, вінчання, похоронної відправи та ін.) користуються Требником, для здійснення літургії та інших церковних служб - богослужбовими книгами - Служебником, Часословом та ін.

Богослужіння - здійснення певних релігійних обрядів. Б. Поділяється на громадські треби, або власне Б., і приватні - на замовлення окремих віруючих.

Богохульство - образа імені Бога, Божої Матері, святих, предметів культу, що карається церквою і світською владою тих держав, у яких та чи інша церква є державною.

Брахман (неточно - брамін, брамам; санскр.) - жрець, представник вищої касти в Індії. Із введенням культу Б. і ускладненням релі­гійного ритуалу обов'язки жреця стали спадковою професією Б.; вони утворили особливу касту, монополізували вивчення Вед, проголосивши їхню мову (ведичний санскрит) священною, якою мали право користуватися лише Б., стверджували, нібито вони можуть впливати на богів. У наш час Б, крім культового слу­жіння, займаються й іншими видами діяльності.

Будда (санскр. - просвітлений) - у буддизмі назва віровчителів, що вказували людству "істинний шлях до спасіння". Згідно з буд­дизмом кожного разу, коли людство не дотримується цього шляху, з'являється новий Б., щоб просвітити людей. Інколи іменем Б. називають того, хто самостійно досяг "святості" і досяг нірвани, нікому не проповідуючи свого вчення. У буддійських релігійних книгах називається різна кількість Б., наводиться різноманітна класифікація. Не виключено, що в основу традиційної біографії засновника буддизму було покладено факти життя когось із пер­ших буддійських віровчителів. Якщо в ранньому періоді буддизму його зображали людиною, яка першою досягла нірвани, у подаль­шому він був обожнений.

Вівтар (лат. - підвищення) - підвищена над підлогою на дві-три сходинки частина християнського храму. В. відгороджений від решти приміщення іконостасом, тут знаходиться престол, готують до причащання хліб та вино. Духовенством слово В. вживається також у значенні символу "святині”, релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами вхід до В. непосвяченим особам та жінкам заборонено. На практиці ця заборона часто порушується.

Відспівування (похоронна відправа) - церковна служба над помер­лим, що нібито сприяє полегшенню його долі у "потойбічному світі". Обряд засвоєний християнством, ісламом, іудаїзмом.

Вікарій (з лат. - заступник) - заступник або помічник архієрея в православній церкві, єпископа, священика — в католицькій.

Віфлеєм - місто в Палестині біля Єрусалима. За християнством -місце народження Христа. В. вважається священним місцем і у християн, і в іудеїв.

Вішну (санскр.) - один з головних богів (поряд з Брахмою і Шівою) в індуїзмі та брахманізмі, бог-охоронець. У наш час поклоніння В. та його аватарам (втіленням) - найпоширеніша форма релігійного культу в Індії. Із аватар В. найпопулярніші Крішна і Рама. Індуїзм до аватар зараховує також Будду.

Всеношна - богослужіння у православній церкві напередодні неділі чи якого-небудь великого релігійного свята. В., або нічне не­спання, розпочинається після заходу сонця і нерідко закінчується опівночі.

Всесвітня рада церков - керівний орган екуменічного руху, що об'єднує протестантські та деякі православні церкви. Резиденція в Женеві. В. р. ц. підзвітна асамблеї, що скликається кожні 5-6 років та обирається нею.

Говіння - один з обрядів православної церкви, що готує віруючих до таїнства причащання та сповіді. Віруючі, які говіють, повинні відвідувати церковні служби, молитися вдома, поститися, тобто не

вживати м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

Гріх - одна з основних релігійних морально-етичних категорій, означає порушення волі Бога. Г. - поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює вчинки, що суперечать божим заповідям. Під Г.релігії також розуміють стан душі, який виникає внаслідок недотримання встановлених церквою норм поведінки.

Декан (лат. - десятник) - помічник аббата в католицькому мо­настирі; старший священик у католицькій і англіканській церквах, що відає справами кількох парафій, а також старший кардинал, єпископ.

Десятина - десята частина всіх доходів віруючого на користь церкви. У наш час зберігається, наприклад, у адвентистів. В ісламі різно­видом Д. є закят.

Диякон (грец. - прислужник) - третій, нижчий сан священнослу­жителя, помічник єпископа і священика під час богослужіння в православній, католицькій, англіканській і протестантській цер­квах, у ряді сект (в останніх він не є священнослужителем).

Догмат (грец. - думка, вчення) - основне положення віровчення, що визнається як незаперечна істина без доказів і не підлягає критиці. Вимога беззастережно прийняти Д. на віру є однією з головних вимог християнської церкви.

Домініканці (лат.) - католицький чернечий орден, члени якого же­бракують. Заснований на початку XIII ст. іспанським ченцем Домініком для боротьби з єретиками. З 1232 р. відали інквізицією, от­римали право повсюдної проповіді і викладання в університетах. Допомагали папству придушувати антикатолицькі та антифеодаль­ні виступи. Домініканцями були, зокрема, відомі схоласти А.Больштедт, Т.Аквінський. У наш час — один з впливових орденів.

Дух - у релігії та міфології безтілесна надприродна істота, що уособ­лює людське мислення, свідомість, психічні здібності. Відповідно до релігійного та ідеалістичного світогляду Д. - первинний по відношенню до природи. У релігіях Д. нерідко вважається особ­ливим нематеріальним началом, розумним і самодостатнім, тобто у підсумку просто блаженством. Звідси виходить і твердження хри­стиянського віровчення про третю особу Св. Трійці - Святий Дух.

Едем (давньоевр. -рай) - за біблійною легендою, земний рай, місце перебування людини до гріхопадіння. Перші люди - Адам і Єва були вигнані з раю за гріхопадіння.

Екзарх (грец. - керівник) - 1) у Стародавній Греції глава жреців при храмі; 2) у сучасному православ'ї глава церковної округи (ек­зархату).

Енцикліка (грец. - окружний, загальний) - послання Папи рим­ського до духовенства і віруючих з найважливіших соціально-політичних, релігійних і моральних проблем, має характер на­станови.

Євангеліє (грец. - добра звістка) - ранньохристиянські твори, в яких оповідається про земне життя Ісуса Христа. Частина Біблії.

Єпархія (грец. - область) - церковна адміністративна округа на чолі з архієреєм (єпископом), поділяється на "благочинні округи", очолювані благочинними (старшими священиками), що об'єд­нують по кілька парафій.

Єпископ (грец. - наглядач, охоронець, інакше - архієрей) - вищий духовний чин у християнських церквах, що визнають єпископат. Тільки Є. мають право посвячувати у диякони, священики і єпи­скопи (останні - спільно з другими єпископами). Є. призначає на нижчі посади клір, освячує храми, йому підлеглі всі церковні установи, розміщені в межах єпископії (або єпархії), монастирі, духовні семінарії, крім тих, що перебувають у безпосередньому віданні церковного центру. Нагородні почесні звання для Є. -архієпископ і митрополит.

Єпітимія (грец. - покарання) - у православній і католицькій церквах морально-виправний захід у формі посту, молитов, земних уклонів, прочанства, що добровільно виконуються віруючими, які покаялись у своїх гріхах. Є. визначається і накладається духів­ником, найчастіше під час сповіді.

Життя святих - життєписи мучеників, аскетів, князів тощо, прого­лошених церквою святими. Ж. с. складалися у формі біографій, містили молитви і повчання.

Замовляння - словесні формули, заклинання, молитви, які нібито мають чудодійні властивості відвертати лихо, захищати від ворогів, досягти бажаної мети, вилікувати від хвороби. 3. було невід'ємним елементом первісної магії, у сучасних релігіях існує у формі молитов і проклять, з якими віруючі і служителі культу звертаються до Бога з проханням позбавити їх життєвих неприємностей або покарати грішників та відступників,

Заповіді - релігійно-моральні приписи в іудейській релігії, власно­ручно написані Богом Яхве на кам'яних плитах і вручені Мойсею на г. Сінай. З виникненням християнства вони були доповнені "за­повідями блаженства", проголошеними Христом у Нагарній про­повіді, і включені до християнського віросповідального арсеналу.

Зороастризм - релігія стародавніх народів Ірану, Середньої Азії, Азербайджану, засновником якої вважається міфічний іранський пророк Заратуштра. Зороастризм як релігія склався в І тис. до н.е. Вчення 3. викладено в книгах Зенд-Авести. Для нього характерні дуалізм (уявлення про існування в світі двох божественних начал - добра і зле, які ведуть між собою непримиренну боротьбу), поклоніння вогню, осудження жертвоприношень, віра у пришестя месії, страшний суд, потойбічне життя. Багато ідей З. вплинули на формування іудаїзму та християнства.

Ігумен (грец. - той, що веде, йде попереду) - титул управителя або заступника управителя православного монастиря.

Ієрархія (грец. - священик і влада) - поділ на вищі та нижчі посади, чини за порядком підлеглості.

Імам (араб. - той, що стоїть попереду) - духовна особа в ісламі: 1) верховний глава шиїтського напряму в ісламі; 2) основоположник кожного з чотирьох тлумачень сунітського напряму в ісламі; 3) верховний правитель мусульманської теократичної держави, якому належать вся повнота світської і релігійної влади; 4) керівник богослужіння в мечеті; 5) духовний керівник, наставник му­сульман.

Індульгенція (лат. - милість, прощення) - папська грамота про цілковите або часткове "відпущення гріхів", тобто звільнення від покарання за вчинене.

Кааба (араб. — куб) — мечеть мусульман-суннітів у Мецці, місце прочанства мусульман.

Канон (грец. - палиця, переносно - правило, норма) встановлені християнською церквою і піднесені до рівня закону правила віро­вчення і культу, що не підлягають перевірці та сумнівам і які по­винні сприйматися як "богодухновенна" істина.

Канонізація (грец. - підпорядковую правилу) - включення церквою до числа святих і запровадження культу нового святого.

Капела (лат.) - у католицькій і англіканській церквах невелика культова споруда для проведення приватних богослужінь і мо­литов, а також для зберігання релігійних реліквій.

Капелан (лат. – священник) католицький священник при капелі, також помічник парафіяльного священника; у лютеранській церкві помічник проповідника, в англіканській церкві- священник при домашні церкві.

Кардинал (лат. – головний)- вищий після Папи римсього духовний сан у католицькій церкві. Право зведення у кардинальське достоїнство належить лише Папі римському. К. - найближчі помічники папи, на їхніх зборах (конклаві) з їх же середовища обирається папа. К носять убрання червоного кольору.

Катехизіс (грец.усне повчання, настанова) - виклад основ християнського віровчення переважно у формі питань і відповідей, містить твердження, визнання яких обов'язкове для кожного члена церкви або віросповідання.

Католикос (грец. –загальний) - титул верховних ієрархів вірмено-григоріанської та грузинської православних церков. Місце знаходження вірменського К. - монастир Ечміадзін.