Тема 2. Релігія як суспільно-історичне явище

У духовному житті людини важко знайти явище більш винят­кове і значуще, ніж релігія. Делікатно обминаючи проблему Бога, оскільки трансцендентна сутність його не входить у сферу емпіричних досліджень, а є цариною теології, наука намагається ана­лізувати феномен релігії через доступні межі релігійного досвіду.

Отже, що таке релігія і чому на світі не було і немає жодного народу, який не був би певною мірою релігійним? Первісне значення терміну "релігія" походить від латинського слова ліго- зв'язок (зв'язок від Творця до людини), і реліго- відновлення зв'язку (від людини до Бога). Саме цілеспрямований пошук відновлення зв’язку з Всевишнім є суттю феномена релігії.

Релігія - це стан духовності, що шляхом віри і надії прагне Бога. В цьому контексті поняття релігії може вживатися тільки в однині (поряд з такими загальнолюдськими цінностями як щастя і со­вість), оскільки характеризує саму сутність прагнення людства до абсолютного Бога, а реалізується через конкретні історичні форми вірувань, конфесій і обрядів.

Релігійний досвід в найбільш загальних рисах можна визначити як співпереживання, що пов'язане з відчуттям реальної присутності в житті людини Вищого Начала, яке надає смислу її існуванню. Проходячи через вольове інтелектуальне осмислення, цей досвід кристалізується в переконаннях. Таким чином під поняттям релігії виступає комплекс переконань, який визначає мету, сенс, зміст і форми людською звернення до Бога.

Залежно від вихідних позицій існує величезна кількість тлумачень понять "релігія", "релігійність", "релігійна віра". Загальноприйнято вважати, що релігійна віра є основною ознакою релігійної свідомості. Релігійна свідомість, в свою чергу, виступає, поряд з релігійними відносинами і організаціями, частиною повноти загальної категорії "релігія". Однак на рівні буденної свідомості ці поняття часто ототожнюються, внаслідок чого термін "віра" виступає як самодостатній в розумінні "релігійна віра" і "релігія" загалом.

Віра в Бога є абсолютною істиною для релігійних людей і не потребує будь-яких доведень чи спростувань. Під вірою розуміють певний духовний стан, коли людина визнає дійсним щось таке, що саме собою не є очевидним, але сприймається як існуюче і може виступати джерелом мотивацій і поведінки людини. Іншими словами, кожна людина є віруючою, але не обов'язково релігійною, оскільки може не прагнути у вірі своїй до Бога. Однак кожна людина, що вірить в Бога, може мати і віру іншого порядку.

Головною ознакою релігії є віра в реальне існування надпри­родного, емоційне ставлення до нього в думках, поведінці, обрядах і переконання у можливості впливу надприродного на земне і потойбічне життя людини.

Отже, релігія є своєрідним інтегратором у свідомості людини реальності буття не тільки очевидного, а й того, що доступне через інтуїцію і віру. Релігія, виступаючи як інтегративний консолідуючий чинник, який сприяє самовизначенню людини, разом з тим виступає як моральний регулятор поведінки людини.

Релігія як суспільне явище має, насамперед, історичну при­роду. Виникнення феномену релігії сягає в глибоку царину сивої давнини людства. Релігійні форми, цінності, уявлення завжди фор­муються впродовж певних еволюційних станів розвитку людської історії. Кожна нова історична епоха наповнює релігію новим духовно-понятійним змістом, вкладаючи в нього потреби сьогодення.

Історичність релігії виражається також в тому, що з кожним новим поколінням людей не з'являються обов'язково наново якісь конфесії, системи релігійних вірувань чи обрядових форм. Навпаки, всі вони, як правило, передаються у спадщину від покоління до покоління, лише дещо видозмінюючись під впливом конкретно-історичних умов життя. Нові покоління людей засвоюють релігію як духовно-історичну традицію батьків, як узаконений часом звичай або певний тип світосприйняття [ 1, 296].

Релігія є не просто історичним, але й суспільно-історичним явищем, її суспільність виражається в тому, що вона з'явилася лише з появою людини, функціонує у людському суспільстві, вклю­чена у економічні, соціальні, політичні, побутові та інші суспільні відносини. Крім того, релігійні вірування завжди перебувають у безпосередньому зв'язку з етнічним суспільним середовищем, у якому вони виникають і функціонують. Саме завдяки такому своєму походженню релігія має здатність становити собою не­від'ємну складову частину національної культури, виявитися тією святинею, захист якої розглядається як вищий вияв національного духу народу. Правда, тут все залежить від того, наскільки дана релігія здатна з'єднатися з ідеалом народу, злитися з народними прагненнями. Іноді релігія може мімікрувати під народні ідеали. Наше сьогодення є яскравим прикладом такого мімікрування в Україні Української Православної Церкви Московського Патріархату, про що йтиметься у відповідних розділах посібника.

Мають місце і процеси відносно становища релігії у суспільному житті. Світові релігії, як правило, переростають межі національних держав, перетворюючись у все більш активного нівелятора етнічного чинника, відокремлюють конфесійне від етнічного, надаючи йому абсолютного значення лише у житті окремої особистості. Глобалізація суспільного життя глобалізує релігійний розвиток [І, 307].

Крім того, релігія виступає і як соціально-психологічне явище. В цьому розумінні релігійна віра є доволі усталеною психологічною конструкцією. По-перше, вона виступає як значний фактор системи особистої орієнтації індивідуальності. Будь-яку подію особистісного чи суспільного життя віруюча людина може

пояснити своїми релігійними переконаннями, вказуючи на передбачуваність цих подій релігійними постулатами. По-друге, якщо віруючий вже публічно виголошував свої позиції, йому важко потім відмовитися від попередніх переконань, з огляду на можливість втрати свого престижу. Тут спрацьовує ефект відповідальності особи перед оточенням релігійної групи. Зрештою, релігійне переконання особи знаходить своєрідну психологічну підтримку в колі подібних і тим самим нормалізує її життя в колективі.

Релігія та ідея вічності людини. Кожна людина рано чи пізно стає перед проблемою свого безсмертя. Людина не може жити без надії на свою вічність, якщо вона справжня людина, а не якась аморальна істота. Тому кожна людина намагається утвердити себе у світі своєю працею, розумом, талантом, словом, мрією зробити щось таке, щоб увічнило її людське "я". Чим раніше у своєму житті людина задумалася над проблемою вічності, тим більше вона має життєвого часу для здійснення своїх життєвих планів, для входження у таємничу царину безсмертя.

В історії нашої культури є чимало прикладів входження у без­смертя таких діячів як митрополит Іларіон Київський, князі Русі Володимир, Ярослав, Б.Хмельницький, Г.Сковорода, П.Котля­ревський, Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Лисенко і чис­ленна когорта інших відомих діячів нашої культури. Життя кожною з них - це яскравий приклад подолання німої глухоти невідомості, сірої буденності і виходу на широкий простір високої духовної твор­чості в ім'я реалізації ідеалів людства.

Нагадаємо приклад життєвого шляху одного з найталановитіших діячів нашої культури, людини, яку навіть вороги називали і називають генієм - Миколи Васильовича Гоголя. З природи він був слабкої тілесної статури, маленьким на зріст (152 см.), некра­сивим на вигляд, бо мав довгий "пташиний" ніс, однак, ще з ди­тячих років пристрасно мріяв і головне все робив для того, щоб увійти в безсмертя. Він став генієм і увійшов у безсмертя як неперевершений творець світової сміхової культури, проживши не повних 43 роки. Це показовий приклад для наслідування. Будучи глибоко віруючою людиною, М.Гоголь повною мірою реалізував своє людське "я'" і піднявся до найвищих висот людської сміхової культури. Ми глибоко переконані, що кожна молода людина, яка ознайомиться з життям та творчістю цього дивного генія, вже ніколи не стане порожньою людиною. Така сила впливу генія на нашу душу, особливо душу молодої людини.

Релігійна віра вводить кожну людину у вічність, така природа практично кожної релігії. Людині притаманна потреба підноситися над буденністю, пов'язувати своє існування з піднесеною духовністю, щоб пізнавати непізнане, створювати у своїй свідомості всеосяжну картину світу, яка б дала їй змогу відповісти на питання, хто вона є і який смисл її життя. Разом з тим, життя кожної людини -це глибоко особисте, родове поняття. Тому кожна людина схильна до індивідуального розвитку, до вільного вибору і до вільної поста­новки принципів свого життя та діяльності [2,43].

Бог не з'являється перед людиною як якесь зовнішнє явище. Вона не може його "зустріти", "побачити", "привітатися", бо може лише відчути у своїй душі як акт таємничого прозріння. Таким чином, сама людина є "місцем Бога", за висловом Г.Сковороди, "Бог в серці людини" і завдання людини власними внутрішніми зусиллями, творчою працею пробудити у глибинах власної душі божественне, актуалізувати його спонукальну силу. У цьому величному процесі високого духовного творення повинні поєднатися розум, почуття і воля. Саме тому спілкування з Богом людини є завжди глибоко внутрішнім, потаємно-інтимним життям душі. "Цей акт внутрішнього спілкування з Богом збагачує особистісний ціннісний світ людини необхідними істинами, що формують її ду­ховність, застерігаючи від збочення до бездуховності буденного життя. Тож піднятися до Бога - означає відкрити в собі самого себе, знайти в собі глибинну таємницю і перевершити себе" [44,44].

Функції релігії. Вплив релігії на суспільство і людину прояв­ляється через її функції: світоглядну, компенсаційно-терапевтичну. комунікативну, інтегративну, дезінтегративну, регулятивну та ін.

Світоглядна функцій релігії полягає у здатності релігії фор­мувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які вира­жають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто релігійний світогляд загалом. При цьому треба мати на увазі, що центральним положенням релігійного світогляду є думка про те, що в основі всіх явиш природи, суспільства, людського буття та мислення є Бог.

Компенсаційно-терапевтична функція - це здатність релігії своїми специфічними засобами, такими як братство у вірі, рівність у гріховності, стражданні та ін. компенсувати соціально-моральну апатію людини новим змістом, наповнити її духовний світ новим релігійно-спрямовуючим сенсом буття. Збереження внут­рішнього спокою, душевної рівноваги людини - основна мета компенсаційно-терапевтичної функції релігії.

Комунікативна функція релігії - здатність її впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та зас­воєння інформації та формувати між ними духовні зв'язки. Кому­нікативна функція має вертикальний і горизонтальний аспекти впливу. Вертикальний аспект проявляється під час богослужінь, молитов, медитації тощо з Богом, з ангелами та іншими святими, які виконують роль ідеальних посередників. Горизонтальний аспект має місце під час спілкування віруючих між собою.

Інтегративна функція - це здатність релігії сприяти безконфліктному зв'язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної громади чи суспільства загалом. Інтегративна функція прояв­ляється тоді, коли релігія допомагає людській спільноті усвідомити себе як моральну єдність, спаяну одними і тими ж духовними цінностями та цілями. Вона дає змогу людині самовизначитись у загальноприйнятій системі духовних цінностей і тим самим поєднатися з близькими за звичаями, поглядами, віруваннями іншими людьми.

Найбільш повно виражається ця функція під час спільної участі віруючих у культових заходах, бо саме через культ релігія формує цілісність суспільства.

Дезінтегративна функція релігії - це її здатність за певних умов послаблювати стабільність та стійкість особи, цілих со­ціальних груп або й суспільства загалом. Нерідко у суспільстві при вмілому підбурюванні зацікавлених політичних сил може виникнути релігійне протистояння. Наприклад, у нинішній Україні не раз провокувалися подібні протистояння між греко-католиками та православними, православними, підпорядкованими московському патріархату, і православними, підпорядкованими Київ­ському патріархату.

Релігійні протистояння іноді свідомо провокуються “лідерам" певних релігійних об'єднань, оскільки ворогування з "чужими конфесіями сприяє внутрішній консолідації віруючих.

Легітимізуюча (обмежувально-узаконююча) функція полягає у здатності релігії виховувати у віруючих поважне ставлення до певних суспільних норм поведінки як до наслідку Божого повеління, а не суспільного розвитку. Для стабільного існування релігія, як і інші суспільні системи, потребує "вкорінення" певних вимог або максимів, через які оцінює своє ставлення до суспільних явищ. Релігійна оцінка цих явищ виступає як обов'язкова норма або вимога.

Регулятивна функція - здатність релігії через систему норм, установок, орієнтацій, вимог управляти поведінкою віруючих, діяльністю релігійних організацій, керувати поведінкою міжособистісних відносин між людьми. Регулятивний релігійний потенціал найчастіше проявляється у релігійному праві та моралі, що функ­ціонує як певний припис, норма, зразок. За своїм характером ці норми, приписи, зразки можуть бути як позитивними, так і нега­тивними. Вони або зобов'язують віруючу людину до певного до­тримання цих норм, приписів та зразків, або забороняють вико­нувати певні дії, які вважаються гріховними.

За об'єктом припису їх поділяють на загальні і часткові. Перші розраховані на всіх прибічників певного релігійного вчення, другі лише на частину віруючих. Регулятивні норми та приписи можна поділити також на культові і організаційні. Культові визначають порядок культових обрядів та церемоній, організаційні регулюють внутріцерковні та міжцерковні відносини.

Гуманістична функція релігії. Гуманістичний потенціал релігії полягає в тому, що вона звеличує людину, підносить її над природою до божества. В Біблії, наприклад, Ісус Христос неодно­разово звертається до людей: "Ви Боги". Крім того, у християнстві смерть і воскресіння Христа символізує можливість подоланості людиною смерті і здобуття нею безсмертя. Гуманістичний зміст релігії полягає також у її історико-культурній наповненості. Без з'ясування історії релігійних вірувань не можливо пізнати справ­жньої історії та культури народу, історичних джерел його духовності. В цьому розумінні релігія є ключем до історії й культури народів [44,49-54].