Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Копия Sergiychuk[UAReferats.com]_C64N31404.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
19.12.2018
Размер:
2.68 Mб
Скачать

Міжнародні організації

Країни, що визволилися від колоніальної залежності, стави­ли своєю метою виробити власну лінію в міжнародній і регі­ональній політиці. В 1961 р. виник Рух неприєднання, який бореться за загальний мир, співробітництво, невходження у військові блоки. Афро-азіатські та інші зацікавлені держави об'єдналися в «групу 77» (1964) для спільного вирішення еко­номічних проблем. Нині в ній нараховується близько 130 членів. Були створені регіональні об'єднання: Ліга арабських держав (1945), Організація африканської єдності (1963), Асоціація дер­жав Швденно-Східної Азії - АСЕАН (1967), Асоціація регіональ­ного співробітництва країн Південної Азії (1985), Форум Азі-атсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (1989), Чорноморське економічне співробітництво (1992) та ін. Вони розробляють узгоджені програми економічного і культурного розвитку, спільні дії в зовнішній політиці. Так, Організація Ісламська конференція (1971) служить зміцненню мусульмансь­кої солідарності, розширенню міждержавної співпраці, ліквідації расової дискримінації і всіх форм колоніалізму, підтриманню міжнародної безпеки, збереженню святих місць.

Специфічною є роль Британської співдружності націй, «доб­ровільної асоціації незалежних держав», що виникла в резуль­таті розпаду Британської колоніальної імперії. Взаємовідноси­ни її членів визначені Вестмінстерським статутом 1931 р. як відносини незалежних і рівноправних держав. Співдружність складається з 51 члена: ЗО республік, 5 монархій, що мають своїх правителів, 16 держав, які визнають главою британського монар­ха і мають англійського генерал-губернатора. До співдружності входять такі афро-азіатські країни: Бангладеш, Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Індія, Індонезія, Кенія, Лесото, Ліберія, Мав­рикій, Малаві, Малайзія, Намібія, Нігерія, Свазіленд, Сейшельські острови, Сінгапур, Сьєрра-Леоне, Танзанія, Уганда, Шрі-Ланка, ПАР.

Більшість міжнародних об'єднань на перший план висува­ють спільну економічну політику. Так, для членів Британської співдружності націй у взаємній торгівлі знижені або відмінені мита на товари, що ввозяться. Найбільша у світі зона вільної торгівлі, яка передбачає відсутність тарифних і кількісних об­межень на товарообіг, створена Форумом Азіатсько-Тихооке-анського співробітництва. До неї входять США, Канада, Авст­ралія, Нова Зеландія, Японія, Китай, Південна Корея, Гонконг, Тайвань і 6 країн АСЕАН (Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таї­ланд, Філіппіни, Бруней). На початку 90-х років країни - чле­ни Форуму контролювали 40% світової торгівлі і виробляли майже половину ВВП світу.

15. Японія Післявоєнні реформи. Конституція 1947 р.

Японський мілітаризм зазнав нищівної поразки в Другій світовій війні. 2 вересня 1945 р. був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Японії, країну окупували амери­канські війська. Американська військова адміністрація про­вела докорінні реформи західного зразка, спрямовані на де­мілітаризацію та демократизацію Японії, створення умов для її ефективного розвитку капіталістичним шляхом. Одночас­но США прагнули вирішити свої геополітичні завдання на Далекому Сході, закріпитися на території Японії і включи­ти її у сферу свого впливу.

Відмінялись фашистські закони, заборонялись фашистські організації. Ліквідувалась таємна поліція. Вводились демо­кратичні свободи. Вийшли з підпілля і стали діяти легально політичні партії. Найбільшими буржуазними партіями були Ліберальна партія та Демократична партія, які пізніше об'єд­налися і створили єдину впливову Ліберально-демократичну партію. Лідер лібералів С. Йосіда висунув нову концепцію розвитку Японії, якої партія дотримується до наших днів. Згідно з доктриною С. Йосіди, Японія більше не прагне до територіальної експансії і поневолення інших народів. її го­ловна мета - досягнення економічної могутності, завоювання світових ринків. У зовнішній політиці Японія повинна орієн­туватися на США. Відновили свою діяльність ліві опозиційні Соціалістична партія Японії та Комуністична партія Японії.

Окупаційна влада провела чистку державного апарату від фашистських елементів. Японська армія була роззброєна і роз­пущена. Для покарання військових злочинців створювався Міжнародний трибунал для Далекого Сходу. Він розглянув справи 28 осіб, семеро з них були засуджені до страти, інші -до тривалих термінів ув'язнення.

З травня 1947 р. набула чинності нова конституція Японії. Вона передбачала обмеження влади імператора, а сам він ого­лошувався «символом єдності нації». Імператор не має реаль­ної державної влади, він затверджує рішення парламенту і уря­ду, але впливати на них не може. Деякі його функції є лише церемоніями (наприклад, вручення нагород або прийом інозем­них делегацій). Законодавча влада належить парламенту, що складається з двох палат (палата представників, палата рад­ників), виконавчу владу здійснює кабінет міністрів. Конститу­ція проголосила рівноправність чоловіків і жінок, свободу сло­ва, друку, зборів із застереженнями, що ними «не можна зло­вживати». 9-та стаття конституції зобов'язувала відмовитися від війни як засобу вирішення міжнародних проблем і не ство­рювати армії та флоту.

Під контролем американської адміністрації проводилися економічні реформи. Старі концерни розпускались. На зміну кільком могутнім монополіям і банкам створювалось безліч підприємств і об'єднань з однаковими стартовими умовами на ринку. Була здійснена фінансово-податкова реформа. Встанов­лювався твердий курс ієни. Зменшувалися податки на під­приємницьку діяльність. Набрало чинності трудове законо­давство, яке дозволяло створювати профспілки і проводити страйки. Вводилися 8-годинний робочий день, оплачувана відпустка, охорона праці.

У 1946-1949 pp. була здійснена аграрна реформа, яка ліквіду­вала поміщицьке землеволодіння. Встановлювався земельний максимум три тьо землі (1 тьо = 0,99 га), а на острові Хоккай-до - 12 тьо. Надлишки орної землі викуповувалися державою і продавалися селянам. Реформа збільшила вдвоє кількість се-лян-землевласників. Вона знищила напівфеодальні форми ве­дення сільського господарства і сприяла розвитку ринкових відносин. Частина селян не змогла вести господарство по-ново­му, продала свої ділянки і пішла в міста. Кількість сільського населення помітно скоротилась.

Суттєві зміни відбулися в організації системи освіти і вихо­вання підростаючого покоління. Вводилося спільне навчання хлопчиків і дівчаток. Зі шкільних програм вилучались матері­али, які пропагували японський мілітаризм і його експансію.

СІЛА сприяли відновленню суверенітету Японії і входжен­ню її у світове співтовариство як оновленої держави. У 1951 р. була скликана міжнародна конференція в Сан-Франциско для обговорення умов мирного договору з Японією, проект якого підго­тували США і Англія.

На неї не одержали запрошення ті з країн, що зазнали японської агресії в Другій світовій війні, але в яких правили комуністичні режими - КНР, ДРВ, МНР, КНДР. Індія і Бірма відмовились від участі в конференції. Делегація СРСР дома­галася включення в текст договору поправок і доповнень з територіальних, репараційних та деяких інших питань. її побажання були відхилені і вона залишила конференцію, не підписавши документів.

Договір передбачав незалежність Кореї. Японія відмовилась від прав на о. Тайвань, о-ви Пенхуледао (Пескадорські о-ви), Ку-рильські о-ви і південну частину о. Сахалін. Японські підман­датні території - Каролінські, Маріанські та Маршаллові о-ви передавались під контроль США. Японія погоджувалась на вста­новлення опіки США над своїми островами Рюкю (Окінава).

8 вересня 1951 p. СІЛА і Японія підписали Сан-Франциський договір. Одночасно вони підписали і Пакт безпеки. СІЛА дістали право тримати на японських островах війська в будь-якій кількості і без обмеження терміну. Японія почала створення армії, військо­во-морського флоту та авіації під назвою «сили самооборони». Це було явним порушенням статті 9-ї конституції.

До середини 50-х років напруженими залишалися взаємо­відносини Японії та СРСР. В 1956 р. розпочалися попередні кон­такти на рівні міністрів закордонних справ, під час яких узго­джувалися умови підписання двостороннього документа. Зокре­ма, Японія ставила питання про відновлення свого суверенітету над так званими «північними територіями» - чотирма острова­ми Курильської гряди, які були окуповані радянськими військами в 1945 р. Сторони знайшли компромісне рішення. В жовтні 1956 р. в Москві була підписана декларація про припинення стану війни і відновлення дипломатичних відносин. СРСР обіцяв підтримати прохання Японії про прийняття її в члени ООН. Звільнялись і репатріювались в Японію всі її громадяни, які перебували на території СРСР. Радянська сторона погоджувала­ся на передачу Японії островів Хабомаї і Шикотан. Статус ост­ровів Кунашир та Ітуруп передбачалось остаточно визначити шляхом переговорів. Надалі радянське керівництво відмовилось від виконання рішень про «північні території» і залишило їх у складі СРСР. Японія наполягала і наполягає на поверненні цих островів на підставі норм міжнародного права. Одночасно з де­кларацією набула чинності конвенція про рибну ловлю у відкри­тому морі та ін. Відновлення дипломатичних відносин створило сприятливі умови для торгових зв'язків. Мирний договір між СРСР і Японією так і не був підписаний.

В 1960 р. Японія уклала із США договір про взаємне співро­бітництво і гарантії безпеки. Він підтвердив право збройних сил США використовувати для своїх цілей територію Японії, а та­кож передбачав вступ Японії у війну на боці США, якщо на Далекому Сході виникне спільна загроза для них. Цей договір підлягає автоматичному продовженню через кожні 10 років і діє й у наш час. ,

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.