- •15. Японія 33
- •Розділ і Країни Азії та Африки між двома світовими війнами
- •1. Країни азії та африки на початку новітньої історії Вплив Першої світової війни на колони та напівколонії
- •Характер і завдання національно-визвольного руху в міжвоєнний період
- •2. Японія Економічне і політичне становище Японії на початок новітньої історії
- •Боротьба між демократією і авторитаризмом у 20-х роках XX ст.
- •Військові путчі 30-х років XX ст. Встановлення мілітаристського режиму
- •Зовнішня політика
- •3. Китай Основні риси суспільно-економічного ладу Китаю. Напівколоніальний статус
- •«Рух 4 травня» 1919 р.
- •Створення кпк. І і II з'їзди кпк
- •Створення єдиного антиімперіалістичного фронту між Гомінданом і кпк
- •Національна революція 1925-1927 pp.
- •«Нанкінське десятиріччя». Внутрішня і зовнішня 1 '•**- політика Гоміндану
- •Перша громадянська війна (1927-1937)
- •4. Монголія Соціально-економічне і політичне становище Монголії на початок новітніх часів. Національно-демократична революція 1921 р.
- •«Некапіталістичний розвиток» Монголії
- •5. Французький індокитай
- •7. Індонезія
- •Індія — британська колонія
- •Вчення м.К. Ганді. Тактика ненасильницького опору колонізаторам
- •Піднесення національно-визвольного руху в 1919-1922 pp. Перша кампанія громадянської непокори
- •Друга кампанія громадянської непокори та її наслідки
- •9. Афганістан Економічне і політичне становище Афганістану на початку новітньої історії
- •Боротьба Афганістану за незалежність. Третя англо-афганська війна
- •Молодоафганський режим (1919-1929)
- •Афганістан у 30-х роках XX ст.
- •Іран на початку новітніх часів
- •Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp.
- •Боротьба за владу
- •Реформи Реза-шаха Пехлеві
- •11. Туреччина Крах Османської імперії
- •Національно-патріотичний рух. Перші заходи кемалістського уряду
- •Реформи 20-30-х років XX ст.
- •12. Арабські країни Арабський світ у міжвоєнний період
- •Створення Саудівської Аравії
- •Палестина
- •13. Країни тропічної і південної африки
- •Розділ II Країни Азії та Африки у другій половині XX ст.
- •14. Національно-визвольний рух і крах колоніалізму
- •Міжнародні організації
- •15. Японія Післявоєнні реформи. Конституція 1947 р.
- •Соціально-економічний розвиток. «Японське економічне диво»
- •Суспільно-політичне життя
- •16. Китайська народна республіка
- •17. Сянган (гонконг). Аоминь. Тайвань
- •18. Монголія
- •19. Корейська народно-демократична республіка. Республіка корея
- •21. В'єтнам, лаос, камбоджа
- •22. М'янма
- •23. Індонезія
- •24. Республіка індія
- •25. Пакистан
- •26. Афганістан
- •27. Держави центральної азії
- •36. Алжир
- •38. Монархії аравійського півострова
- •40. Україна і країни азії та африки
13. Країни тропічної і південної африки
З усіх країн Африки, розташованих на південь від Сахари, лише дві - Ефіопія і Ліберія - зберегли політичну незалежність. Решта територій Африки була розподілена між європейськими державами. Найбільшими були британські колоніальні володіння. В Західній Африці Англія захопила Нігерію, Золотий Берег, Гамбію і Сьєрра-Леоне; в Східній Африці їй належали Кенія, Уганда, Занзібар і Сомалі. Під її контролем перебувала майже вся Південна Африка. В 1910 р. був створений Південно-Афри-канський Союз, що мав статус домініону. Тут склався расистський режим.
Франція створила другу за величиною колоніальну імперію, яка включала Західну і Екваторіальну Африку, Мадагаскар і частину Сомалі. Бельгії належала величезна африканська країна Конго, територія якої у 80 разів перевищувала площу метрополії. Менші володіння мали Італія, Португалія та Іспанія. Німецькі колонії за рішенням Паризької мирної конференції були розділені між Англією, Францією, Бельгією та Португалією.
В загарбаних країнах імперіалістичні держави встановили жорстокий колоніальний режим. Корінне населення було позбавлене всіх прав. Влада в колоніях знаходилась у руках чиновників, надісланих з метрополій. В англійських колоніях переважала так звана система непрямого управління. Воно здійснювалось через місцеві структури і місцевих правителів. Зберігалась видимість самоуправління і не потрібно було створювати численний власний адміністративний апарат. Франція застосовувала систему прямого управління через своїх державних чиновників. На практиці обидві системи часто комбінувались і в чистому вигляді майже не зустрічались.
Основними методами колоніальної експлуатації народів Африки були: збір податків грошима і натурою, примусова праця, експропріації земель і створення резервацій, введення системи монокультур, пограбування дрібних товаровиробників через нееквівалентний обмін.
Сільське господарство переорієнтовувалось на потреби зовнішнього ринку, вирощування експортних культур нерідко вводилося примусово. В міжвоєнний період виробництво кави зросло в 11 разів, чаю - у 10, какао-бобів - у 6, арахісу - у 4, тютюну - у 3 рази. Різко збільшився збір бавовни. Багато колоній перетворилось у країни з монокультурним господарством, коли від 75% до 98% експорту припадало на якусь одну культуру. В Гамбії і Сенегалі це був земляний горіх, на Занзібарі - гвоздика, в Уганді - бавовна, на Золотому Березі - какао, в Того і Камеруні - кава і какао, в Габоні - цінні породи дерев, у Французькій Гвінеї - банани і ананаси.
Гірничовидобувна промисловість, створена колонізаторами в Африці, поставляла на світовий ринок цінну сировину. На 1937 р. Південна і Тропічна Африка давала 97% світового видобутку алмазів, 92% кобальту, понад 40% золота, хромітів, літієвих мінералів, марганцевої руди, фосфоритів, близько 30% платини.
Іноземні інвестиції вкладалися в експортні галузі господарства. За підрахунками західних економістів, з 1870 по 1936 рік загальна сума іноземних капіталовкладень в африканські країни склала 1,2 млрд. фунтів стерлінгів, 75% цієї суми належало англійським монополіям.
З утвердженням колоніалізму і вторгненням ринкових відносин розпочався докорінний злам традиційних африканських структур. Колонізатори виконали певну цивілізаторську місію. Розкладалося натуральне господарство, община, виникли нові соціальні відносини. Почав формуватися капіталістичний сектор економіки, відповідна система поглядів на державу і суспільство. Торговий капітал був зацікавлений у появі в африканців нових потреб і таких прибутків, щоб сформувати ринок для своїх товарів. В колоніях створювались початкові, рідше -середні школи і коледжі. Невеликий прошарок вихідців з Африки здобув вищу освіту в університетах Європи і Америки. Ці люди ставали священиками, юристами, викладачами, а пізніше -політичними лідерами і державними діячами.
В період колоніалізму склалися економічні, політичні, соціальні передумови для створення незалежних африканських держав.