Індія — британська колонія

Індія була британською колонією. Нею управляв генерал-губернатор, який мав також титул віце-короля і підпорядковувався безпосередньо англійському уряду. Колонізатори створи­ли ефективний бюрократичний апарат. Індія поділялась на провінції на чолі з губернаторами або верховними комісарами. Крім того, там залишилось близько 600 князівств - «туземних держав», які тримались під постійним наглядом.

Англійські колонізатори підтримували кастовий поділ індійського суспільства. Близько 600 млн. населення належало до нижчих каст - найбільш пригнобленої частини народу. В країні існувало три політичні партії загальноіндійського масш­табу: Індійський національний конгрес, Мусульманська ліга і Хінду махасабха (Великий союз індусів). ІНК виник у 1885 р. як партія національної буржуазії. В ньому існували угрупован­ня «поміркованих», що виступали за співробітництво і компроміс з англійськими властями, і «крайніх», які вимагали масових дій проти колонізаторів з метою досягнення незалежності Індії. Мусульманська ліга виражала інтереси князів, священно­служителів ісламської фундаменталістської орієнтації і висту­пала за особливі права мусульман. Такою ж релігійно-шовіні­стичною організацією був Хінду махасабха. Колонізатори вико­ристовували ці партії для розпалювання індо-мусульманської ворожнечі та релігійного фанатизму.

Перша світова війна мала для Індії тяжкі наслідки. В ар­мію було мобілізовано 1,5 млн. індійців, загинуло близько 700 тис. чол. Борг країни зріс із 192 млн. рупій в 1914 р. до 1 млрд. 325 млн. рупій в 1918 р.

Водночас укріпилися економічні позиції індійської націо­нальної буржуазії. Кількість підприємств з початку XX ст. до 1919 р. зросла більш як у 5,5 рази, а чисельність робітників на них - у 3,5 рази. Кількість зареєстрованих компаній зросла в роки війни на 300 одиниць, сума капіталів усіх компаній збільши­лась з 721 млн. до 1066 млн. рупій. Переважала легка, в основ­ному текстильна, промисловість. Але були і винятки. В 1911 р. в Біхарі індієць Тата побудував перший металургійний завод, а в 1915 р. - першу гідроелектростанцію. Вони відіграли надзви­чайно важливу роль у національному підприємництві.

Індійська національна буржуазія вимагала розширення своєї участі в управлінні країною, зняття перешкод для розвитку еко­номіки, захисту від іноземної конкуренції на зовнішньому та внутрішньому ринку. В роки війни вона проводила курс «добро­зичливої опозиції», сподіваючись, що колонізатори проведуть реформи, які будуть відповідати як їх інтересам, так і національ­ним інтересам Індії. Ці надії не справдились, метрополія пішла лише на незначні поступки, якими вона розраховувала ослабити національно-визвольний рух.

В 1919 р. був прийнятий Акт про державне управління Індією (Акт Монтегю-Челмсфорда). При віце-королі створювався

дорадчий орган - центральні законодавчі збори, члени яких частково обирались, частково призначались. Встановлюва­лась багатоступенева і цензо­ва система виборів. Виборче право одержало трохи більше 1% населення. Віце-король визначав час скликання збо­рів, період роботи і питання, що підлягали обговоренню. Рішення законодавчих зборів мали характер рекомендацій і не були обов'язковими для виконання. На місцях ство­рювались провінційні законо­давчі збори, підпорядковані англійським губернаторам. Індійці дістали змогу займа­ти другорядні пости в системі колоніальної адміністрації. Одночасно був прийнятий закон Роулетта, який забороняв сво­боду слова, зборів, демонстрацій, встановлював жорсткий полі­цейський режим, надавав віце-королю і губернаторам провінцій право заарештовувати і висилати без пред'явлення звинува­чення і без суду будь-яких осіб.